Марисса Мейер – Безсердечна (страница 31)

— Дякую, леді Пінкертон, ваш чоловік уже запропонував мені чай, а я відмовився від цієї гостинної пропозиції. Я не хочу забирати у вас багато часу.

Він, як завжди, усміхався, але це була не весела усмішка, до якої звикла Кет, а якась ніякова, нервова.

Він не дивився на неї.

Кет усю нудило, і вона була вряди-годи рада, що цього разу мати наказала забрати десерт.

— Але чи не бажаєте принаймні сісти, Ваша Величносте?

Маркіза вказала рукою на найкраще крісло в кімнаті — зазвичай це було місце Маркіза.

Відкинувши червоний плащ, Король вдячно кивнув і сів.

Маркіз і Маркіза одночасно опустилися на канапу навпроти. Кетрін здогадалася теж сісти, лише коли мати простягнула руку їй за спину й смикнула за спідницю.

Охоронці стояли, втупившись у стіну, притиснувши до боків списи з трефами-наконечниками. Білий Кролик зажурився, бо його не запросили теж сісти.

А Джест…

Джест був мовчазний і нерухомий, а Кет не могла відвести від нього очей. Хай він бешкетник і гульвіса, але всупереч здоровому глузду дівчина відчувала, що він вабить її, як ніколи досі. Вона крадькома поглядала на нього, ніби збирала жалюгідні недоїдки, сподіваючись знову зліпити їх у торт.

Король ніяк не наважувався заговорити, і тоді мати Кетрін, сяючи усмішкою, сказала:

— Як нам сподобалося сьогоднішнє чаювання, Ваша Величносте. Ви так нас балуєте, підданих вашого королівства.

— Дякую, леді Пінкертон. Це було чудове зібрання.

Король вирівняв корону на голові. Здавалося, він до чогось готується.

Кетрін сиділа прямо, незручно вмостившись на краю канапи, й теж готувалася.

Зараз він попросить її руки.

А її батько погодиться.

І мати погодиться.

Далі цього її думка не простягалася.

Ні, вона повинна все собі уявити. Це відбувається. Тут.

Король проситиме її руки.

Батько погодиться.

Мати погодиться.

А вона…

Вона скаже «ні».

У Кетрін запаморочилося в голові, коли вона дала собі цю мовчазну обіцянку, але згадала власну рішучість під час гри в крокет і спробувала відчути її знову.

Звісно, вона буде взірцем ввічливості. Відмовить йому зі співчуттям і добротою. Буде привітна, дасть зрозуміти, яка це для неї честь і як їй ніяково, пояснить, що не вважає себе здатною виконувати роль королеви. Скаже, що, безумовно, якась інша дівчина буде значно більш придатна для цієї ролі, й хоча вона безмежно вдячна за таку увагу, але не може із чистою совістю прийняти його пропозицію…

Ні, ні й ще раз ні.

Нічого з цього не буде, і хай як їй прикро, але вона й сама про це знає.

От сидять її батько і мати, і сердешний душка-Король, з надією дивляться на неї… немає сумніву, що вона скаже «так».

Вона відвела погляд від Джеста. Ніби її очі самі відмовлялися дивитися на нього. Їй було боляче, задушливо в одній кімнаті з ним.

— Мені було вельми приємно зіграти в крокет із леді Пінкертон на вечірці, — сказав Король.

— О так, вона саме розповідала нам про це, — сказала Маркіза. — їй теж було дуже приємно. Чи не так, Кетрін?

Їй перехопило горло.

— Так, мамо.

— Вона надзвичайно вправно грає в крокет.

Король захихикав.

— Лише гляне, і всі їжаки — вжух! — летять, куди їй треба!

Він і далі хихотав.

Батьки Кет і собі засміялися, хоч дівчина бачила, що батько не зовсім розуміє, з чого такі веселощі.

— Ми дуже пишаємося нею, — сказала Маркіза. — Вона стільки всього вміє — від гри в крокет до випічки.

Її погляд, сповнений материнської любові, зупинився на Кетрін.

Кет відвернулася і помітила світло-блакитні очі Мері Енн, що підглядали за ними крізь прочинені двері. Служниця підбадьорливо всміхнулася до неї.

— Ми з леді Пінкертон, м-м-м, також мали вельми змістовну розмову з моїм новим блазнем. Пам’ятаєте?

Король уперше подивився їй в очі, й Кет, заскочена його хвилюванням і згадкою про Блазня, відчула, що її підступно заливає ганебний рум’янець, який присутні авжеж зрозуміють неправильно.

Мати штовхнула батька ліктем.

— Так, Ваша Величносте, — сказала Кет. — Пам’ятаю.

— Так, дуже добре. Він… е-е-е… себто Джест дав мені кілька слушних порад, за що я вельми вдячний, і я подумав, що… ну…

Король стягнув із шиї комір хутряного плаща.

— Я маю до вас дуже важливе запитання, леді Пінкертон. І до… лорда і леді Пінкертон теж, звісно.

Маркіза схопила чоловіка за руку.

— Ми ваші покірні слуги, — сказав Маркіз. — Що можемо для вас зробити, Ваша Величносте?

Кет опустилася на канапу. Прощай, пекарне. Прощай, аромате свіжого хліба вранці. Прощайте, притрушені борошном фартухи.

Король засовався.

Його ноги билися об стілець.

— Я завітав до вас сьогодні, щоб… щоб…

По його скроні скотилася краплина поту. Кет стежила за нею очима, поки Король не витер її краєм плаща. Потім він почав говорити швидко, наче виголошував важливу промову, яку сотні разів відрепетирував.

— …щоб просити леді Кетрін Пінкертон зробити мені честь і погодитись офіційно зустрічатися зі мною.

І він відригнув.

Він зробив це дуже тихенько, бо нервувався, а може, його нудило. Кетрін, очманіла від хвилювання, ледве стрималася, щоб не пирхнути.

Джест, який стояв позаду Короля, сіпнувся, і Кет це помітила.

Він відшукав її поглядом.

Вона не могла сказати, смішно йому чи соромно за Короля, але хай там це було, воно швидко зникло. Їй здалося, що він змінився, коли дивився на неї. Його тіло виструнчилося на повний зріст, плечі розправилися, а очі ловили її погляд.

Кет не знала, чого він шукає і що знайшов. Їй здавалося, що вона божеволіє, і вона марила бажанням бути де завгодно, аби не тут.