Марисса Мейер – Безсердечна (страница 30)
Мати відмахнулася від Кетрін.
— Я запитую, чи маєш ти якісь думки щодо шлюбних перспектив твоєї доньки. Перспектив, які стають дедалі більш непевними, поки ми тут сидимо й журимося.
— Я не журився б, якби зараз їв хлібний пудинг, — пробурмотів Маркіз.
Мати судомно позіхнула.
— Ти ж знаєш, що ми не мали жодних інших пропозицій. Ніхто не сватався. Ніхто!
Кет облизнула губи, і в її голові промайнула думка, що саме час розповісти їм про пекарню. Просто зараз. Кращої нагоди не буде, адже саме тепер увага їх обох звернена на неї.
Тут і тепер.
Вона випросталася на стільці.
— Власне, є одна перспектива, мама?. Та, яку я… збиралася обговорити з вами обома.
Мері Енн заклякла на місці, але Кет намагалася не дивитися на неї, бо знала, що лише більше нервуватиме від її присутності.
— Є одна річ, про яку я міркувала останнім часом. Ну насправді вже доволі давно. Однак мені не завадила б ваша допомога і… підтримка. І ти сам щойно сказав, папа?, що я здатна досягти всього, чого по-справжньому забажаю…
— Та кажи вже, дитино, — сказала мати, — ми не можемо чекати весь вечір.
— Це… стосується мого хобі. Моєї… випічки.
Мати здійняла руки вгору.
— Ах, твоя випічка. Ось воно що. Саме тому ніхто із чоловіків не хоче мати з тобою справу. Де це чувано, щоб донька маркіза пекла замість гаптувати або грати на фортепіано!
Кетрін перелякано глянула на Мері Енн, яка почала скручувати у вузлики зав’язки фартуха.
Вона знову обернулася до матері.
— Але… ти щойно погодилася, що це одна з причин, чому Король уподобав мене. Він любить мої десерти. Хіба ти не рада, що вмію щось добре робити?
Мати розреготалася, але батько схвально кивав до неї.
— Мені подобаються твої десерти, — сказав він. — Пам’ятаєш, який ромовий торт ти спекла до мого дня народження? З родзинками? Ти маєш ще раз його приготувати.
— Дякую, папа?. Залюбки спечу.
— Не потурай їй.
— Мама?, будь ласка. Послухай мене лише хвилинку… і спробуй не робити поспішних висновків.
Маркіз зацікавлено нахилився вперед. Маркіза пирхнула й схрестила руки на грудях, але принаймні уважно слухала Кет. Мері Енн стояла в кутку, мовчки рахуючи вузлики, які встигла нав’язати.
— Розумієте, — сказала Кетрін, — у місті є крамниця, яка ось-ось має звільнитися. Це майстерня чоботаря, що на Головній вулиці. Ну і я тут подумала…
— Вибачте, що перериваю, мілорде.
Кет замовкла і, обернувшись, побачила пана Пінгвіна, їхнього дворецького, який стояв на порозі їдальні, як завжди, одягнений у смокінг.
— До нас гості.
— О цій порі? — приголомшено сказала Маркіза. — Скажіть їм, щоб приходили завтра.
— Але, міледі, — сказав пан Пінгвін, — це Король.
РОЗДІЛ 15
У ЇДАЛЬНІ ЗАПАНУВАЛА ТИША. Минула мить, ще одна, і ще одна… перш ніж мати Кет підхопилася з-за столу.
— Велаґіґ! Чого ти чекаєш? Негайно йди й привітай його!
— Ем… так. Звісно, люба.
Маркіз кинув серветку на стіл і пішов у вітальню слідом за паном Пінгвіном.
— Ми зараз прийдемо! Не відпускай його!
Маркіза кинулася до Кетрін. Мати висмикувала пасма волосся з її зачіски й розкладала хвилястими локонами по плечах. Щипала Кет за щоки. Змочила серветку в найближчій склянці з водою, до якої дотягнулася, і терла їй вуста.
Кет спробувала ухилитися.
— Припини! Що ти робиш?
— Приводжу до ладу тебе! Король тут!
— Так, але він не просив у мене аудієнції.
— Звісно, він не просив у тебе аудієнції, але саме тому він зараз тут!
Мати взяла обличчя Кет в обидві руки, сяючи усмішкою.
— О, моя люба, дорогоцінна дівчинко! Я так пишаюся тобою!
Кет насупилася.
— Лише хвилину тому ти була…
— Забудь про те, що було хвилину тому, Король зараз тут.
Мати відступила від неї й замахала обома руками, виганяючи її з кімнати.
— Іди. До вітальні. На, пожуй.
Вона зірвала листок м’яти з букета на тумбі й запхала його Кетрін до рота.
— Мамо, — сказала Кет, випльовуючи непережований листок, — я не збираюся з ним
— Не будь такою песимісткою.
Кетрін сполотніла від самої думки про таку можливість.
Мати випхала її у двері, і Кетрін поспішно минула кабінет батька, увійшовши у вітальню, де стояв її батько в товаристві Короля, Білого Кролика, двох охоронців — П’ятірки й Десятки треф, а також…
У неї серце мало не вискочило з грудей, але дівчина тихо наказала йому вгамуватися, і воно опустилося на місце.
Джест стояв позаду королівського почту весь у чорному вбранні, заклавши руки за спину. Він розглядав портрет одного з далеких предків Кетрін, але виструнчився, коли Кетрін і її мати зайшли в кімнату.
У її грудях вибивав барабанний дріб. Вона ледве встигла перевести дух, як знову підскочила від несподіванки, коли на всю кімнату просурмила сурма.
Джест дивився на підлогу золотими очима.
Білий Кролик опустив сурму.
— Його Королівська Величність Король Чирвових Сердець!
— Ваша Величносте! — вигукнула Маркіза.
Кет слідом за матір’ю присіла в реверансі, щосили намагаючись зберегти самовладання.
— Ваш візит — висока честь для нас! Чи не вип’єте чаю? Ебіґейл! Принеси чаю!
Король прочистив горло, кілька разів стукнувши себе по грудях.