Марисса Мейер – Безсердечна (страница 28)

Кет широко розплющила очі, коли він ледь не зачепив підборами одного з їжаків, здається, Джекового, але, навіть задкуючи, легко перестрибнув через нього. Блазень засміявся її здивуванню й відвернувся.

Кет похитала головою й крикнула:

— Бажаю вам, щоб ваш їжак упав у передчасну сплячку!

— Тим легше буде по ньому влучити, — закричав Джест у відповідь.

Погляд Кетрін зупинився на низенькій присадкуватій фігурі, що бігла до неї. Обличчя Короля розпашілося від збудження, чоло блищало від поту.

— Леді Пінкертон! — сказав він, витираючи лоба кінцем плаща.

Вона зібралася запропонувати йому носовичок, але вирішила натомість удати, що він не спітнів.

— Ви бачили?

— М-м-м, що саме?..

— Мій їжак проскочив — вжжух! — через три ворітця, — він показав рукою, як він крутився і скакав. — Це було грандіозно! Правда?

Кет поборола бажання погладити його по голівці й дати цукерочку за хорошу поведінку.

— Ви були неперевершені, Ваша Величносте.

Весь сяючи, Король розвернувся, щоб подивитися, як робить свій хід Джест. Кет втупилася в їжака Джеста, бажаючи йому схибити.

— А про що ви розмовляли з Джестом? — запитав Король.

— А. Ну… про вас, Ваша Величносте. Про вашу феноменальну…

Почувся глухий звук: Джест вдарив по своєму їжаку, і той покотився по просторій пустій галявині… пустій принаймні доти, доки три відсутні трефи не кинулися назад і швиденько не зігнулися в дуги саме вчасно, щоб їжак прокотився під ними.

— …гру в крокет, — закінчила Кет, сяючи усмішкою.

Король зітхнув із розчарованим виглядом.

— Що ж, схоже, мене перевершено.

Трьома змахами поспіль Джест загнав їжака в кінець поля. Ще один більш-менш пристойно зіграний раунд, і він переможе.

Блазень неквапливо попрямував до свого їжака, гойдаючи фламінго, як маятником.

— Молодець, Джесте, — вигукнув Король.

— Дуже дякую, Ваша Величносте.

Зціпивши зуби, Кет потягнула фламінго до свого їжака, усім тілом відчуваючи вперту рішучість. Ніколи не вважала вона себе азартною людиною, але це було… це було щось зовсім інше.

Це було щось дуже особисте.

Усього одна зустріч, і Джест заполонив її сни й заволодів думками наяву. Вона навіть впустила його у свої мрії про пекарню, хоч нікому в цьому не зізналася б, особливо тепер, коли знала, що Джест не проти, щоб вона одружилася з Королем.

Він був лише зухвалий нікчема, а вона дедалі глибше занурювалася у прірву з кожною його безсоромною усмішкою. Ну й кумедний вигляд вона, мабуть, має в його очах.

Та як він сміє?

Вона стала на своє місце поряд з їжаком й оглянула поле, їжак і фламінго чекали на неї, поки вона переводила погляд із зігнутих в арки карт, — кілька з них розігнулися, упали від втоми й тепер лежали навзнак на траві, — на останні головні ворітця — кінцеву ціль. Поки розглядала їжаків-суперників, що безладно розбіглися по полю, а гравці ганялися за ними або лаяли неслухняних фламінго.

Поки дивилася на Джеста, що прогулювався у траві.

Вона зіщулила очі й стала в стійку, опустивши голову фламінго до землі. Їжак згорнувся в клубок.

— Якщо підведеш мене, — прошепотіла вона до фламінго, — обмотаю твою шию навколо стовбура дерева, зав’яжу в гарний рожевий бантик і залишу там, поки тебе не знайде хтось із садівників.

Фламінго обережно вигнув шию і подивився на неї знизу вгору.

— Люблю красіві розові бантики.

Вона сердито струснула його, і фламінго знову випрямився.

Вона відвела фламінго назад, прицілилася в їжака, розмахнулася і…

Це був ідеальний удар, що влучив у їжака Джеста за мить до того, як той встиг його відбити. Вражений Джест відскочив, і його їжак прокотився попід його ногами і, підстрибуючи, викотився з поля.

Блазень кліпнув очима, зустрівшись поглядом із Кет через галявину.

Вона задоволено всміхнулася до нього, тішачись зі здивованого виразу обличчя, і покрутила своїм фламінго. Вона щойно подарувала перемогу Королю.

— Чорт забирай, — сказала вона з невинним виглядом.

Щаслива, Кет покинула поле, встромила фламінго ногами в м’який ґрунт і попрямувала до столів. Після такої чудової гри вона авжеж заслужила на шматочок торта і чашку чаю.

РОЗДІЛ 14

ЧОМУ В ЦЬОМУ СУПІ стільки перцю? — поскаржилася Маркіза, відсуваючи від себе тарілку. — Неможливо їсти.

— Пробачте, міледі, — сказала Ебіґейл, швидко прибираючи огидну суміш. — Це був новий рецепт — здається, його дав нам Герцог Тусканський, це фірмова страва його кухарки.

Маркіза скривилася.

— Дивно, що він ще не помер із голоду.

Вона розправила серветку на колінах, поки Кетрін із батьком без нарікань сьорбали свій суп.

Хоча Кетрін мусила визнати, що він і справді був страшенно гострий, тож у неї вже почало пекти в горлі.

— Отже, Кетрін, — сказала мати. — Як тобі сподобалося чаювання?

Кет завмерла, не донісши ложку із супом до рота. Мати дивилася на неї з чеканням і надією, і дівчина відповіла їй знервованою невинною усмішкою.

— На мій погляд, усе було так само, як минулого разу, і позаминулого, — збрехала вона й проковтнула ще одну ложку. — Передай сіль, будь ласка.

Підійшла Мері Енн і простягнула їй сіль, щоб її батьки не тягнулися поверх супниць і соусниць.

— Хай так, але ти ж поговорила з Його Величністю?

— А. Хм. Так, звісно. Ми з ним прогулялися садом. — Вона помовчала, щоб зібратися й не сказати чогось, що викличе осуд матері. — Ми зустріли нового придворного блазня, і він розважив нас прекрасною грою на флейті.

Настала тиша. Великий старовинний годинник, що стояв біля стіни, почухав хвилинною стрілкою під сивими дідівськими вусами. Кетрін подивилася на нього, гадаючи, чи не потрапив перець на меблі.

— Ну і що далі? — наполягала мати.

— О, він дуже талановитий. — Кет схилилася над тарілкою. — Навіть надто талановитий, як на мене. Це може здатися неприродним: грає на флейті та мандоліні, уміє показувати карткові фокуси, знає різні трюки й загадки, а ще кажуть, що він вельми вправний жонглер. Цього всього досить, щоб ми решта почувалися неповноцінними, і йому зовсім не обов’язково так цим хизуватися лише після двох виступів! До того ж у нього якийсь дивний капелюх, тобі не здається? Якийсь не зовсім…

Вона окреслила ложкою в повітрі уявний обрис крислатого капелюха.

— …просторово правильний. Мені від цього стає моторошно…

Кет подивилася на свою незворушну матір та спантеличеного батька і зрозуміла, що наговорила зайвого. Встромила в рот ложку із супом.

— Що ж, — сказала мати. — Усе це дуже цікаво. Що сталося після того, як Блазень закінчив вас розважати?

Вона проковтнула суп.

— А. Після цього ми грали в крокет.

— Ти і Блазень?

— Т-так. Ну і Король також. І ще дехто.