Марисса Мейер – Безсердечна (страница 16)

Мері Енн здивовано завмерла, обмірковуючи такий поворот теми.

— Так, звісно. Усе сталося так швидко — я ледве встигла роздивитися звіра, а він уже летів геть, тримаючи по придворному в довжелезних пазурах… — Вона скривилася. — Ніхто не знав, що робити. У залі був хаос, усі хотіли рятуватися, але боялися опинитися надворі. І тут невідомо звідки виник Блазень (є в ньому щось загадково-моторошне, скажи?) і наполіг, щоб Король зібрав усіх у великій залі, поки не мине небезпека, і можна буде розійтися. От тоді ми й помітили, що тебе ніде немає, а Блазень спробував заспокоїти твою матір. Він сказав їй, що бачив, як дівчина в червоному сідала в карету, і впевнений, що ти в безпеці, але ми не могли послати гінця додому й застрягли в замку на кілька годин… — Її обличчя скривилося від хвилювання. — Я така рада, що з тобою все гаразд.

— Ну більш-менш. — Кет підвелася, спираючись на лікоть. — Блазень зібрав усіх у великій залі?

Мері Енн кивнула.

— Він тримався дуже спокійно, а от Король натомість був… ну ти сама його знаєш. — Вона розпливлася в усмішці. — А можна сказати, що він твій милий?..

— Звісно, що ні. — Вона знову впала на ліжко. — Я вже втомилася про це думати.

Мері Енн засміялася.

— Ну так. Мабуть, нелегко бути улюбленицею самого Короля.

— Ми говоримо про того самого чоловіка? Коротуна зі смішною завитою бородою? Того, що весь час смикається?

Мері Енн усілася на ліжко поряд із Кетрін.

— Не будь такою злою. Подумай: якби ти разом з усіма опинилася в пастці в замку, Король мусив би й тебе рятувати від того звіра. Або принаймні наказати трефам, щоб охороняли тебе, що значно практичніше, зважаючи на обставини. І це майже романтично! Власне, ми тепер обговорювали б твої заручини. — Вона лягла поряд із Кетрін, збивши подушку під головою.

Кетрін наполовину розплющила одне око.

— Не може бути, щоб ти справді так думала.

— Як?

Відкинувши простирадла, Кетрін зіскочила з матраца.

— Ти Короля бачила? — запитала вона, поправляючи нічну сорочку. — Практично? Романтично? Які дурниці! Я не піду за нього.

Мері Енн сіла, витріщивши очі.

— Чому ні? Ти стала б Королевою.

— Я не хочу бути Королевою! Я хочу… не знаю. Якщо колись піду заміж, то хочу, щоб це було з любові, з пристрасті. Хочу закохатися.

Кет налила собі чаю, дратуючись від того, як тремтять її руки. Вона вся горіла — від розмов про Короля, від новин про Жербельковта… але в глибині душі знала, що передусім через свій сон.

Романтичні почуття. Пристрасть. Кохання.

Нічого подібного Кет досі не знала, але в її уяві вони були такі, як у тому сні. Як коли Блазень усміхався або жартував. Дівчині здавалося, що вона могла б розмовляти з ним багато годин, днів, місяців і років і ніколи не втомлюватися.

Але…

Це був придворний блазень. Отже, усе це неможливо.

Кет тяжко зітхнула і спробувала повернутися з небес на землю.

— Усе це однаково не має значення, — сказала вона, звертаючись радше до себе. — Одружитися з Королем — ах, яка честь! А я лише хочу відкрити нашу пекарню. Я завжди цього хотіла!

Мері Енн підсунулася до краю ліжка.

— Я теж цього хочу, звісно, — сказала вона. — Але… Кет. Ми багато говорили про пекарню, але ця наша мрія завжди була несерйозна, правда ж?

Кет різко обернулася до неї, у словах Мері Енн їй почулася зрада.

— Несерйозна?

Мері Енн підвела руки, ніби здаючись.

— Я не те мала на увазі. Це гарна мрія. Правда, чудова. Але ми про це говоримо вже кілька років, а грошей як не було, так і не буде, якщо ти не продаси свій посаг. Нам ніхто не допомагає. Усі думають, що нам нічого не вдасться.

— Я ніколи не буду з цим згодна. Я найкраща пекарка Королівства, і кожен, хто куштував мою випічку, про це знає.

— Ти, схоже, не розумієш.

Кет відставила чашку, не зробивши й ковтка.

— Чого я не розумію?

— Ти донька Маркіза. Озирнися навколо. Подивися, скільки всього в тебе є, до якого життя ти звикла. Ти не знаєш, що таке щодня працювати, щоб прогодуватися й мати дах над головою. Ти не знаєш, що таке бути бідною. Бути служницею.

— Ми будемо діловими жінками, а не служницями.

— Або ти можеш стати Королевою.

У Кет перехопило дух.

— Я можу зробити скільки завгодно розрахунків, з усіх боків розглянути прибутки та збитки, але наша маленька скромна пекарня ніколи не зможе дати тобі стільки, скільки може дати Король — одяг, їжу, безпеку… — Мері Енн дивилася перед собою застиглим поглядом, і хоч її слова здалися Кет страшенно нудними, але дівчина розуміла, що Мері Енн уже не вперше розмірковує про те, як це — бути чимось більшим, ніж проста служниця.

— Так, — сказала Кет, — але тоді я буду одружена з Королем, а я ледве витримую п’ять хвилин вальсу в його товаристві, що вже й казати про ціле життя.

У Мері Енн був такий вигляд, ніби вона збирається встати на захист Його Величності, однак не наважується.

— Кумедний він, правда?

— Гірше.

— Тобто немає надії, що ти його покохаєш?

Кет подумала про Короля — низенького, щупленького, вертлявого, як метелик. Спробувала уявити себе його дружиною. Як вона нахиляється, щоб поцілувати його, а його завиті вусики лоскочуть їй вуста. Як чує його хихотіння, що розноситься замковими коридорами. Бачить дитячий вираз на його обличчі щоразу, як він виграє в крокет.

Кет здригнулася.

— Я впевнена, що не зможу.

Мері Енн зісковзнула з ліжка й налила собі чашку чаю.

— Що ж, у тебе є три дні, щоб подумати. Може, за цей час твоє серце пом’якшиться.

Кет заплющила очі, радіючи, що Мері Енн припинила розмову. Вона воліла б ніколи більше про це не думати, але знала, що доведеться. Її мати хоче, щоб через три дні вона пішла до замку на чаювання й принесла в подарунок Королю трояндові макарони. Через три дні вона має зустрітися з Його Величністю.

— Ти вчора сама додому повернулася? — запитала Мері Енн, насипаючи в кожну чашку цукор.

— Так.

— Як тобі вдалося зняти корсет?

Кетрін відвела погляд.

— Під час балу зав’язки ослабли. Після всіх цих танців… — вона замовкла, приймаючи з рук Мері Енн чай із цукром, і зволіла змінити тему. — Гадаю, завтра подивимося на крамницю чоботаря. Хочу побачити місце нашої майбутньої пекарні.

Мері Енн усміхнулася, але стримано.

— Чудова буде прогулянка, леді Кетрін.

Кет уперше зрозуміла: лише вона щиро вірить, що їхній план може здійснитися. Що він обов’язково здійсниться. Їй ніколи не спадало на думку, що доведеться переконувати в цьому Мері Енн.

Однак потім вона уявила, як перед нею стоїть Король і тримає за руку. Кетрін скривилася, згадавши липкий дотик його маленької долоні. Подумала про його пропозицію. Стати його нареченою. Його дружиною. Без пристрасті, без романтики, без кохання. Проте вона чітко бачила, як він, сповнений такої надії, усміхається до неї, такої нещасної.

Вона здригнулася.

Чи зможе вона коли-небудь погодитися на це?

Коли Кет зробила ковток чаю, їй раптом спало на думку, що куди важливіше інше запитання: чи зможе вона коли-небудь сказати «ні»?

РОЗДІЛ 9