Марисса Мейер – Безсердечна (страница 15)

Кет стиснула руки на грудях. Жербельковт був істотою з кошмарів і міфів, про нього при світлі свічника розповідали страшні казки маленьким дітям, щоб ті добре поводилися. Це був монстр, що буцімто жив серед ліан і хащ у Тримучім лісі десь далеко в Країні Шахів.

Як було відомо Кет, у Королівстві Чирвових Сердець уже кілька поколінь не бачили жодного Жербельковта. За переказами, багато століть тому на них полювали знамениті лицарі, аж поки останнього Жербельковта не вбив король, який володів міфічним Гостромечем.

— Він був т-такий в-величезний, — сказала мати, запинаючись, — такий страшний, а я не знала, де ти є!

Вона знову зайшлася в риданнях.

— Мамо, усе гаразд. — Кет міцно стиснула її в обіймах. — Я всю ніч була вдома.

— Та ще й знову бачила сни, як я розумію, — сказав батько.

Мати відскочила назад і витріщила очі на колючий кущ.

— Ні, тільки не ще один такий сон. Що взагалі відбувається у твоїй голові?

Кет позіхнула.

— Вибач. Я не знаю, звідки вони беруться.

Мати відкинула назад голову, витираючи сльози, які ще стояли в неї в очах.

— Господи, Кетрін. Якщо вже тобі обов’язково треба бачити сни, то хай вони будуть про щось корисне.

Кет замотала пальці в ковдру.

— Ну ми можемо зробити свіжу трояндову воду, а ще можу спекти трояндові макарони…

— Ні, ні й ще раз ні. Під «корисним» я мала на увазі не те, з чим печуть або готують, а щось справді корисне. Наприклад, корону!

— Корону?

Мати закрила обличчя руками.

— Ох, ця ніч мені зовсім розхитала нерви. Спочатку з’являється цей жахливий Чеширський Кіт, причому саме тієї миті, коли Король готується оголосити свою новину, потім ти кудись зникаєш, потім Жербельковт… — Вона здригнулася. — А тут ще й трояндовий кущ виріс у мене посеред хати. Ну чесно, Кетрін!

— Не хочу сперечатися, мамо, але для чого насправді потрібна корона? Яка з неї користь, крім як бути на голові? Ну хіба що блищить.

— Слухай, дитино, зосередься. Хіба не розумієш? Король збирався просити твоєї руки. Сьогодні!

Мері Енн охнула, а Кет вирішила, що сама вдала здивування трохи мляво.

— Та не може бути, це якісь дурниці! — сказала вона, пирхнувши від сміху. — Король? Звісно, ні.

Маркіз ніяково закашлявся, а Маркіза підскочила, замахала руками й кинулася до нього.

— Значить, так, любий, на сьогодні в нас усе, — сказала вона. — Іди спати. Мамі з донькою треба поговорити відверто.

Здавалося, батько був вдячний, що його проганяють. Коли він схилився над Кет, щоб поцілувати її в голову, донька помітила сині круги під його очима.

— Я радий, що ти в безпеці.

— Добраніч, папа?.

Мері Енн присіла в реверансі, коли він виходив, а потім збуджено посміхнулася до Кет.

— Може… принести чаю? — запропонувала вона. — Щоб заспокоїти нерви.

— Дякую, Мері Енн, — сказала Маркіза.

Мати зачекала, поки вони з Кет залишилися на самоті, і взяла її руки у свої.

— Кохана моя, чудова, дурненька дитинко, — почала вона, а Кет напружилася, збираючись захищатись. — Це зовсім не дурниці. Король справді хоче побратися з тобою. Значить, так: я дуже рада, що ти добре доїхала додому, але це ніяк не виправдовує твоєї відсутності, тим паче з такої нагоди. Ти де була?

У пам’яті Кетрін промайнули спогади про шоколадну карамельку і розшнурований корсет.

Вона з невинним виглядом закліпала очима.

— Я вже казала, що погано почувалася і подумала, що поїду додому, щоб не влаштовувати сцен. Я не хотіла турбувати вас із папа?, бо вам було так весело, тому взяла одну з королівських карет. До того ж я вважаю, що ти помиляєшся щодо Короля.

Обличчя матері почервоніло як морква.

— Я не помиляюся, дурне дівчисько. Ти зараз уже мала б бути заручена.

— Але Його Величність ніколи не виявляв до мене особливої уваги. Ну хіба що до моєї випічки. Але навіть якби виявляв, з його боку не було жодних залицянь. Нема часу для…

— Він Король! Навіщо йому залицятися? Він просить твоєї руки, ти кажеш «так», от і всі залицяння, — мати втомлено позіхнула. — Принаймні так могло б бути… Але ж ти зникла в найменш слушний момент, і хто тепер знає, що станеться з його почуттям до тебе? Він може вважати себе обдуреним, і його прихильність буде втрачена!

Кетрін стиснула вуста, намагаючись приховати спалах надії під виразом стурбованості.

— Якби Його Величність справді бажав просити моєї руки, то, гадаю, його прихильність до мене не була б такою нетривкою. Я й досі не впевнена в його справжніх намірах.

— Будь спокійна, його наміри тверді й незмінні. І буде краще, щоб такими і залишалися, бо інакше сидітимеш у своїй кімнаті під замком, доки не засвоїш, коли пристойно, а коли непристойно покидати бал! — Якусь мить вона вагалася. — Навіть якщо на ньому з’являються люті дикі звірі. Ти повинна все виправити, Кетрін!

— Що ти хочеш, щоб я зробила?

— Я хочу, щоб ти перепросила за те, що зарано покинула урочистий вечір. Хочу, щоб ти була присутня наступного разу, коли тобі запропонують стати королевою. Ми маємо щось придумати, щоб не втратити прихильність Короля. Щоб він не передумав, не зараз, коли ми майже досягли мети!

— Але якщо я не… — вона змовкла, підтягнула коліна до грудей.

— Якщо ти не… що? Кажи прямо, дитино.

Вона проковтнула клубок у горлі. Завагалася. Обм’якла.

— А якщо я якийсь час не бачитимуся з Його Величністю? Ми ж не можемо просто так завітати до Короля, а запрошень не маємо, правда?

Мати вдоволено задерла носа.

— Власне, ми маємо запрошення. Нас запросили до післяобіднього чаювання в королівському саду, яке відбудеться за три дні. — Вона клацнула пальцями. — Придумала! Ти принесеш подарунок для Його Величності! Це буде ідеальний привід підійти до нього. Він любить твої десерти.

Вона встала й почала ходити по кімнаті, а її тінь неспокійно рухалася по стінах у світлі лампи.

— Що йому сподобається? Як гадаєш?

— Та все що завгодно, гадаю.

— Чому ти так поводишся? З тобою складно спілкуватися.

Кет знизала плечима.

— Я не навмисно, мамо. Може, все-таки спекти трояндові макарони?

— Так, так, чудово! Що таке трояндові макарони?

Кет зібралася пояснити, але мати вже відмахнулася від свого запитання.

— Це неважливо. Я впевнена, що вони згодяться. А тепер спробуй трохи поспати. Ти ж знаєш, що здаєшся надто гладенькою, коли не висипаєшся.

Вона сплеснула руками й вибігла зі спальні, ледь не врізавшись у тацю з чаєм, яку несла Мері Енн.

Коли Маркіза зникла, Мері Енн сковзнула всередину й зачинила ногою двері.

Вона дивилася на Кетрін широко розплющеними очима, залишивши тацю на тумбочці.

— Кетрін, це правда?

Кетрін упала на подушки.

— Я й сама не хочу в це вірити. Жербельковт у Королівстві! Це було, мабуть, жахливо!