Марисса Мейер – Безсердечна (страница 18)

Гусінь буркнув:

— Ви несмішно пожартували.

— Я й не збиралася смішно жартувати.

— Тоді що збиралися робити?

Кет завагалася.

— Лише… пудинг із родзинками, якщо відкриємо пекарню.

Гусінь довго дивився на неї, перш ніж встромити кальян назад у рота.

— Ну що ж, — сказала вона. — Дякуємо, що допомогли нам.

Розвернувшись, вона схопила Мері Енн за лікоть і потягнула на вулицю під сонне хропіння дверного дзвоника.

Вони не зробили й десятка кроків, а Мері Енн вже зав’язувала стрічки свого капелюшка.

— Справжнє диво, що він так довго протримався в бізнесі, правда?

— Авжеж, — сказала Кет, хоч насправді вже забула про старого буркотуна. — Як гадаєш, Герцог погодиться здати нам приміщення в оренду?

— Складно сказати, — озвалася Мері Енн. — Сподіваюся, він вчинить як ділова людина, керуючись нашим ґрунтовним бізнес-планом і фінансовими розрахунками.

Кет похитала головою.

— Ніхто так не думає, крім тебе, Мері Енн. Здається, Герцог непогано до мене ставиться, принаймні незгірше, ніж до всіх решти. Однак він також знає, що я донька вельможі, яка має цікавитися пошуками чоловіка, а не орендою крамниці. Він може вирішити, що вступати зі мною в ділові стосунки — це конфлікт цінностей.

Вона підвела очі, уявляючи, як Герцог відвертає від неї носа.

— Але якби в нас був дозвіл твого батька…

— Так, якби був…

У Кет похолонуло в животі — як завжди, коли вона згадувала про те, що час порушити цю тему з батьками. У такі миті мрія та реальність відштовхувалися одна від одної, як олія та вода. Вона багато разів уявляла розмову з батьками, що скаже, щоб переконати їх вкласти гроші або принаймні дозволити їй відкрити пекарню… але вони ніколи не погоджувалися. Навіть у її фантазіях.

Вона однаково залишалася донькою маркіза.

А втім, поки вона робитиме, що може й без них, принаймні деякий час.

— Ми доволі скоро знатимемо відповідь. — Кет розкрила парасольку, поки дівчата прямували до карети. — Сьогодні ми завітаємо до Герцога з візитом.

ШЛЯХЕТНИЙ Пігмаліон Кабан, Герцог Тусканський, жив у гарному цегляному будинку на пагорбі. На даху височіло пів дюжини димарів, уздовж під’їзної алеї росли яблуні, а в повітрі стояв запах сіна, хоч Кетрін не розуміла, звідки він доносився. Знову лишивши лакея чекати в кареті, вони з Мері Енн попрямували до будинку. У руках Кет була візитівка, а в Мері Енн коробочка з тістечками, які Кет приберігала для таких випадків.

Двері їм відчинила економка.

— Добрий день, — сказала Кет, простягнувши візитівку. — Чи вдома Його Світлість?

Економка на мить розгубилася, ніби гості — це якась надзвичайна подія, хоча, може, для Герцога так воно й було.

— Я…я маю запитати, — сказала вона, заїкаючись, узяла візитівку і зникла всередині, залишивши їх на порозі.

За кілька хвилин економка повернулася і провела їх у вітальню з вазою, повною червоних яблук, обставлену хоч і старими, але зручними меблями. Кет сіла, а Мері Енн лишилася стояти як слухняна прислуга своєї господині.

— Чи не бажаєте чаю? — запитала економка. Тепер у неї сяяли очі, нерішучість, з якою вона зустріла їх у дверях, змінилася на схвильований ентузіазм. Здавалося, що вона дуже прагне догодити гостям, що були тут рідкістю, як здогадалася Кетрін.

— Це було б чудово, дякую.

Економка поспішно вийшла. Щойно за нею зачинилися одні двері, як відчинилися другі й в кімнату ввійшов Герцог.

На ньому був оксамитовий сюртук, а в одній ратиці він тримав візитівку Кетрін. Герцог подивився на Кетрін, потім на Мері Енн, і його напружені плечі трохи опустилися, так, ніби він був розчарований.

Кетрін підвелася й зробила реверанс.

— Добрий день, Ваша Світлосте.

— Леді Пінкертон. Яка несподіванка, — він жестом запросив її знову сісти, а сам умостився на стільці навпроти, закинувши ногу на ногу.

— Я вже давно вас не відвідувала. Сподіваюся, це зручний для вас час.

— Як і будь-який інший.

Він поклав її візитівку у вазу поряд із собою. Ваза була схожа на ту, що стояла в передпокої маєтку у Бухті Скельних Мушель — гості складали в неї візитівки, хіба що їхня ваза була часто переповнена, а ця від початку порожня.

— Коли міс Чортл[10]  принесла вашу візитівку, я подумав, що, може, ви прийшли… е-е-е… не одна.

— Не одна? — Вона схилила голову набік. — А! Моя мати зазвичай сама робить візити, але безперечно вона скоро вас відвідає.

Його плаский ніс сіпнувся.

— Ваша мати. Так. Як поживають Маркіз із Маркізою?

— Дуже добре, дякую. А як… — вона завагалася, — ваш маєток?

— У ньому доволі… — він теж завагався, — самотньо, якщо бути чесним.

Герцог супроводив цю заяву усмішкою, більш подібною до гримаси, і в його вигляді було щось таке, від чого в Кетрін стислося серце. Захотілося його пожаліти, але зрештою це саме він завжди стояв під стінкою на королівських балах, ніколи не воліючи танцювати, і саме він першим завершував будь-яку бесіду.

Проте скільки в такій відстороненості було погорди, а скільки сором’язливості? Вона з подивом подумала, що ніколи досі над цим не замислювалася.

— Чи не хоче ваша служниця присісти? — запитав Герцог, перш ніж Кет встигла придумати щось ввічливе у відповідь.

Мері Енн щойно опустилася на край маленької кушетки, коли повернулася економка з тацею, на якій стояв гарячий чайник і тарілка з булочками. У жінки трусилися руки, коли вона розливала чай, а сяйні очі так часто бігали між Кетрін і Герцогом, що вона двічі пролила гарячий напій. Герцог, скрививши рота під іклами, подякував їй і відправив геть, а потім сам почав додавати до чашок молоко й цукор. Коли Герцог схилився над тацею, Кет помітила в нього на шиї пов’язку, темну від засохлої крові.

Вона ахнула.

— Вас поранено, Ваша Світлосте?

Він зиркнув на неї і зніяковіло опустив голову.

— Лише подряпина, запевняю вас. Бойова рана з королівського балу.

— А! Так це вас поранив Жербельковт?

— Так. Вип’єте чаю? — Він простягнув чашку Мері Енн, яка з вдячністю взяла її.

— Мені дуже шкода, що ви постраждали, — сказала Кетрін.

— А я, — сказав він, — радий, що це був я, а не хтось із тендітніших гостей.

Він задиркувато всміхнувся, і Кет нічого не лишалося, як відповісти такою самою усмішкою, хоч вона й не розуміла, що це все означає.

Попри цікавість, Кетрін не хотіла розпитувати Герцога про те, що сталося, після всього, що він пережив, і спробувала знайти іншу тему для розмови.

— Я боюся, що наш візит завдає зайвого клопоту вашій економці. Вона здається трохи схвильованою.

— Ні, зовсім ні. — Герцог простягнув їй чашку з блюдцем. — До нас рідко навідуються гості, і… е-е-е… гадаю, вона переплутала вас із кимось іншим.

Його рум’яні щоки ще більше почервоніли, і він відвів погляд.

— Хочете булочку?

— Дякую.

Кет поклала частування на блюдечко. Вона була страшенно заінтригована. Їй було цікаво, кого саме чекала побачити економка, але це була не її справа, та й, зрештою, вона прийшла сюди не для того, щоб розводити балачки. Хоч їй почало здаватися, що господар цілком прихильно поставився б до такого приводу.

Її чашка дзенькнула об блюдце.