Марисса Мейер – Безсердечна (страница 20)

— О, дякую…

— Але теж хочу попросити вас про послугу, леді Пінкертон.

Подяка застрягла в горлі, яке й досі свербіло від перцю. Кет проковтнула її у відчайдушній надії, що Герцог зараз попросить її довіку забезпечити його свіжими булочками без перцю.

— Звісно, — сказала вона. — Як можу вам допомогти?

Маска впевненості знову сповзла з його обличчя, і, якби Герцог не був так схожий на порося, Кетрін подумала б, що у нього вигляд радше як у переляканого ягняти.

— Ви подруги з… — ікла ворухнулися, коли він ковтнув слину, — з леді Мірл, чи не так?

Вона здивовано подивилася на нього. «Подруги» — не найточніше визначення її стосунків із Марґарет Мірл, але…

— Так. Так, ми з нею досить близькі подруги.

— Чи не могли б ви… сподіваюся, що прошу не забагато… замовити за мене прихильне слівце?

Вона схилила голову набік.

— Перед… леді Мірл?

— Саме так. Розумієте, я… — Він зашарівся, а на його губах промайнула ніякова посмішка. — Вона мені дуже подобається.

Кетрін кліпнула очима.

— Леді Марґарет Мірл?

Герцог помітив би вираз недовіри на її обличчі, якби не був зайнятий тим, що роздивлявся стіну.

— Я знаю. Божевілля з мого боку думати, що можу бути вартим такого дивного створіння, або що вона коли-небудь поділить мої почуття. Просто… чарівніше й миліше од неї немає нікого у світі, ви згодні? Така розумна. Така доброчесна. І така, така… — Він ледве не зомлів. — Елегантна красуня.

Він наважився підвести очі.

Кетрін умить затулила рота і спробувала напустити на себе співчутливий вигляд.

Заспокоєний, Герцог знову відвернувся.

— А я навіть не можу наважитися заговорити з нею. Не уявляю, що вона про мене думає.

Прикусивши язика, Кет згадала про всі в’їдливі зауваження, які протягом багатьох років Марґарет робила на адресу Герцога, здебільшого про те, який він пихатий і зарозумілий. Вона теж колись бачила в ньому ці риси, але тепер більше не вважала, що сказане справедливе.

Це було складно уявити. Вона не пригадувала, щоб вічно самотній лорд Кабан коли-небудь виявляв прихильність до когось із дам, так само як не могла згадати жодного чоловіка, який виказував би інтерес до нестерпної й негарної Марґарет Мірл.

І… ось воно. Нарешті знайшли одне одного. Прямо перед її очима. Достоту як пудинг і пиріг.

Вона спробувала всміхнутися, сподіваючись полегшити відчай, написаний на обличчі Герцога.

— Я залюбки замовлю за вас прихильне слівце, Ваша Світлосте.

РОЗДІЛ 10

ДНІ, ЩО ПЕРЕДУВАЛИ королівському чаюванню, були суцільною мукою. Кет із жахом думала про те, як знову зустрінеться з Королем. Мати теж тривожилася, хоч вони й очікували від цієї зустрічі геть різного.

Це було схоже на шахрайство: пекти тацю макаронів, щоб завоювати серце Короля, коли Кет зовсім не хотіла завойовувати його серце. А втім, вона була рада приводу провести день на кухні, де не мала турбуватися про те, що їй накажуть вправлятися в чомусь малокорисному, наприклад у вишиванні.

Ох, якби ж то Король змінив ставлення до неї. Якби тільки йому стало так соромно через її втечу, що він не наважився б повторити свою спробу або принаймні цього разу освідчився б наодинці, а не при всіх.

Хоч і від цієї думки вона теж здригалася.

День чаювання наближався, тож її тривога зростала, і Кет дуже нервувала та хвилювалася. Вона намагалася не признаватися в цьому навіть собі, але нетерпляче чекала на цей день. Не заради Короля, ігор на галявині або навіть тістечок і сендвічів.

Вона сподівалася на ще одну зустріч із придворним блазнем.

Він більше не з’являвся в її снах, тож дівчина палко бажала знову спіткати його, уявляючи всі можливі подробиці їхнього наступного побачення.

Кет хотілося знову бачити його життєрадісну усмішку, викликати в нього веселий сміх, відчути дотик його пальців на своїй шиї.

Вона на мить задумалася, піднявши кондитерський мішок над листом для випікання, де п’ятнадцять кружалець тіста чекали перетворення на пухкі мигдалеві печива. Її шкіра розчервонілася, але не від духовки, а руки почали тремтіти, що неприйнятно для такої делікатної справи.

Кет заплющила очі й спробувала вгамувати думки, як завжди, коли вони починали відхилятися в бік недозволених пестощів. Її мати розірвалася б на шматки від гніву, якби знала, що в Кет виникають такі непристойні думки про королівського Блазня.

Заради бога! Їй належить мріяти про Короля!

Через усе це в неї зовсім розхиталися нерви.

Дівчина відклала вбік мішок і заприсяглася, що буде стримана під час чаювання. Вона леді, а він ніхто, королівська забавка. Якщо вони знову зустрінуться, що малоймовірно, вона обмежиться лише ввічливою бесідою. І не дозволить собі жодного флірту, як дотепер. Усе буде цілком пристойно.

Хоча Кет було цікаво, чи відчує вона такий самий потяг до Блазня, вдруге зустрівшись із ним, але в глибині душі дівчина все-таки сподівалася, що цього не станеться. Бо який вибір стояв би перед нею, якби вона знову це пережила? Батьки ніколи б не дозволили їй зустрічатися з ним. Кет ще й досі не вирішила, що робити з Королем. Найголовніше зараз — переконати батьків дозволити їй мати власну пекарню, адже саме ця мрія захоплювала Кетрін більше, ніж усі решта… принаймні поки не наснилося лимонне дерево.

— Боже милостивий, який неперевершений аромат!

Вона відскочила від столу. Замість циферблата на годиннику із зозулею розмістився Чешир, чи то пак його голова, а стрілки вказували на його ліве вухо й вуса, тобто пів на другу пополудні.

— Привіт, Чешире, — вона нахмурилася. — Сподіваюся, ти не з’їв зозулі.

Він зник, пихнувши, потім з’явився знову, цього разу повністю, і розтягнувся на підвіконні над столом. Помаранчевий колір від гарбузових пирогів на його хутрі поблякнув.

— Я не робив нічого подібного, — сказав кіт. — Хоч зараз розмірковую, скільки саме цих маленьких штук зможу з’їсти, щоб ти не помітила.

Кет підозріло подивилася на нього.

— Та гаразд, гаразд. Мені однаково, помітиш ти чи ні.

— Вони для короля.

Чешир закотив очі, його зіниці стрибали, як дитячий м’ячик.

— Усе завжди для Короля.

Усміхаючись, Кетрін узяла кондитерський мішок, витерла рушником надлишок тіста й продовжила викладати печиво на листі.

— Хотіла подякувати тобі за те, що відвернув від мене увагу тоді на балу. Це було дуже вчасно.

— Я все роблю вчасно.

— Гості дуже засмутилися через те, що трапилося?

— Здається, леді Мірл не надто сподобався мій трюк.

— Ні, маю на увазі мій від’їзд. Чи всі гості знали, що Король саме мене збирається оголосити… — вона запнулася, — …своєю нареченою?

— Не думаю, що це вже стало загальновідомою новиною, але лише тому, що більшість людей не вміє звертати увагу на потрібне.

Вона повільно перевела дух, завершила викладати останнє тістечко й постукала листом по столу, щоб розташувати їх рівномірно.

— Окрім того, — сказав Чешир, як завжди широко посміхаючись, — невдале освідчення Короля затьмарили дальші жахи. Гадаю, ти чула новину про Жербельковта?

Кет утерла рукавом вологе чоло.

— Чула. Мабуть, не варто мені весь час думати про якесь безглузде освідчення після того, що сталося. Я ж насправді дотепер не вірила в існування Жербельковта.

— Небезпечно зневірюватися в чомусь лише тому, що воно тебе лякає.

Кет поставила лист у духовку.

— А коли востаннє в нас бачили Жербельковта?

— Задовго до нашого з тобою народження. — Він ні на мить не припиняв посміхатися, що робило їхню бесіду ще більш моторошною. — Може, він нікуди й не зникав, а чекав слушного часу. А може, прийшов із Задзеркалля, хоч це малоймовірно. Сумніваюся, що ми коли-небудь дізнаємося всю правду, але монстр зараз тут, і ми ще почуємо про його звірячу лють.