Марисса Мейер – Безсердечна (страница 22)

— Звідки мені знати? Я не з тих, хто пліткує. Плітки завжди закінчуються скислим молоком.

— Безперечно. Це чудове правило, на яке варто спиратися в житті.

Кет із поважним виглядом кивала головою, коли помітила лорда Кабана, який прогулювався галявиною в товаристві вдови Графині Раздватри. Графиня однією рукою спиралася на руку герцога, а у другій стискала тростину, яка весь час грузла у м’якій траві. Вона із запалом про щось говорила, але погляд Герцога перебігав із Марґарет на Кет, потім вниз на землю і знову на Марґарет. На його обличчі з подвійним підборіддям застиг вираз болісного занепокоєння.

Кет прочистила горло й по-змовницьки нахилилася до Марґарет.

— Розкажіть мені більше про Жербельковта, — сказала вона пошепки. — Вам було дуже страшно?

— Ах! Чи ми справді мусимо про це говорити? — Марґарет піднесла руку до чола. — У мене паморочиться в голові, як згадаю. Ви хіба не знали, що коли чудовисько вломилося у вікно, то кинулося прямо на мене? Не знаю чому. Напрошується думка, чи не відчуває істота з такими лихими нахилами природного потягу до когось доброчесного й високоморального, як-от я.

— Е-е… так, — сказала Кетрін. — Саме ця думка й напрошується.

— Воістину. До того ж кошмари переслідуватимуть мене аж до смертного одра. Навіть зараз бачу його ікла, щойно заплющу очі, й досі чую скрегіт гігантських пазурів.

Кетрін узяла її під лікоть на знак співчуття.

— Так, але… вас врятували, чи не так? Я чула про героїчний вчинок Герцога. Це правда, що він кинувся між вами й чудовиськом?

Марґарет засопіла.

— Радше він просто не встиг забратися з дороги. Цей чоловік так само зграбний, як дикий кабан.

Кетрін зіщулила очі:

— Власне, дикі кабани бувають доволі прудкі й сильні…

— А! Он він! Мерщій, махайте, а то він подумає, що це ми його обговорюємо. — З посмішкою, більше схожою на гримасу, Марґарет поворушила пальцями в бік Герцога та Графині.

Герцог одразу відвернувся, сховавши величезне підборіддя в зелену краватку.

— Яка зверхність, — пробурчала Марґарет.

— Я починаю думати, що він просто соромливий…

— Ми не повинні заохочувати таку негідну поведінку, Кетрін. Це однаково, що платити морквою за візок, перш ніж кінь отримає винагороду.

Кет спробувала відгадати, що це могло б означати, але швидко здалася.

— Я не здатна знайти жодної вади у вашій мудрості, Марґарет.

Марґарет презирливо посміхнулася.

— Як цікаво! Здається, Графиня фліртує з ним! Що за мерзенна жінка.

— Я не впевнена…

— Я теж могла б схопити за руку будь-кого з чоловіків, якби хотіла прикинутися, що маю кривий хребет.

— Чесно кажучи, у неї справді кривий хребет.

— Так, і, схоже, бажання примножити статки. Уявляєте, як це, вклонятися Її Світлості Герцогині Раздватри? Або Її Достойності Високоповажній Графині Тусканській? Кому потрібно стільки розлогих слів?

— Мені здається, що він просто допомагає старій дамі перетнути галявину.

Марґарет сердито подивилася на неї.

— Ви спостережливі, як мухомор, леді Пінкертон.

Кет спробувала спрямувати хиткий корабель їхньої розмови в безпечніше річище.

— Ну, навіть якщо Графиня і фліртує, гадаю, що насправді Герцог захоплений…

— О, ні. Вони йдуть сюди. — Марґарет повернулася до них спиною. — Вдамо, ніби граємо в бадмінтон, щоб вони не чіплялися до нас.

Марґарет тицьнула другу ракетку в руку Кетрін.

— А це не буде неввічливо?

Не звертаючи на неї уваги, Марґарет поспішно відбігла на достатню відстань, підкинула вгору волан — довгоносого колібрі — й вдарила по ньому в бік Кетрін. Кет інстинктивно пригнулася, щоб відбити удар, але схибила. Колібрі встромився носом у дерен.

— Вибачте, люба Кетрін! — радісно закричала Марґарет, так, щоб було чутно на половині галявини. — Вам справді треба більше тренуватися.

Кет нахилилась і висмикнула птаха з трави. Його тріпотливі крила дзижчали.

Вона глянула на Марґарет, яка вперто не дивилася на Герцога, тоді як Герцог, стоячи неподалік, не зводив із неї очей, тепер, коли йому не загрожувала небезпека бути викритим.

Поряд із ним Графиня й далі просторікувала, не помічаючи, що його увага блукає деінде.

— Нумо, Кетрін, — підганяла її Марґарет. — Парируйте.

Зітхнувши, Кетрін підкинула птаха в повітря і вдарила по ньому ракеткою в бік Марґарет. Вони зробили три передачі одна одній, і з кожним ударом Марґарет ставала дедалі завзятішою. Хоча Кетрін ніколи не вважала себе спортсменкою, але була у кращій формі, ніж супротивниця, яка скоро захекалася, пішла червоними плямами й морщилася від напруги. Проте брак вміння Марґарет зрівноважувала рішучістю і з третього удару спрямувала птаха над головою Кетрін. Кет пригнулася й розвернулася, щоб простежити за його польотом — саме назустріч величезному чорному ворону.

Кетрін ахнула.

Колібрі на мить застиг у повітрі, а тоді рвонув у протилежному напрямку, тріпочучи крильцями. Він завагався, не знаючи, що робити далі, а потім звернув до живого паркану.

Кетрін було байдуже. Її серце шалено калатало, а очі нишпорили по натовпу гостей. По сукнях і жилетах, циліндрах і капелюшках.

Вона розгледіла Блазня серед столиків, за якими дами обмахувалися віялами і сьорбали чай, сяючи до нього усмішками, а він награвав на мандоліні. У повітрі над ними закаркав Ворон, і Джест подивився вгору, далі граючи. Ворон пірнув униз й опустився йому на плече.

Спершу здавалося, що він її не помічає. Однак поки Кет дивилася на нього, не ховаючись, як дитина на перше свято в житті, він теж глянув на неї.

Їхні очі відразу зустрілися, ніби він точно знав, де вона.

Ніби певний час стежив за нею і чекав, коли вона його помітить.

Кетрін здалося, що навіть звіддаля вона побачила, як Джест ледь помітно усміхнувся до неї.

Вона заніміла. Більше не відчувала м’якої трави під ногами. Ані ракетки, затиснутої в долонях. Ані волосся, прилиплого до вологої шиї.

Ця мить дала відповідь принаймні на одне запитання. Кет відчула, що Блазень вабить її, як ніколи досі, хоч і не знала, чи це просто потяг, чи якась інша, могутніша сила, і не мала досвіду, на який могла б спертися.

Джест відвернувся. Зв’язок урвався, і Кетрін глибоко вдихнула, радіючи, що врятувалася від власної необачності.

Він дивився доволі довго, щоб роздмухати її цікавість, і доволі коротко, щоб її вже не можна було згасити.

Джест швидко зібрав юрбу глядачів. Навіть дехто з пік-садівників припинив працювати й слухав, як Блазень грає. Кетрін здивовано побачила серед публіки свою матір, яка так само радісно всміхалася, як і решта.

Пісня закінчилася, останні звуки долетіли до Кетрін із протилежного боку галявини, а за ними почувся захоплений гомін й оплески натовпу.

Джест засунув мандоліну за пояс і вклонився. Ворон знову знявся в повітря і полетів до грядок, де вирощували зілля.

— Кетрін! Припиніть валяти дурня. На що це ви витріщилися?

— Що? Я… — Вона знову стояла віч-на-віч із Марґарет, дряпаючи нігтями сітку ракетки. — Я задивилася… на Ворона. Ви його бачили? Здається, що… Блазень уже закінчив. О господи, Марґарет, що відбувається з вашим капелюшком?

Обличчя Марґарет засяяло, і вона обережно простягла руку до голови.

— А що з ним відбувається? Скажіть.

— Він… розквітає, — сказала Кет, дивлячись, як розкривається бутон троянди завбільшки з голову Марґарет.

Жовті пелюстки розгорталися в пишну квітку, яка набувала темно-золотого кольору в центрі. Краї пелюсток поблискували, ніби присипані кришталиками цукру, і до Кет долинав напрочуд ніжний, дивовижний аромат.

— Ах, який на вас гарний капелюшок, леді Марґарет.

Вони обернулись і побачили Графиню — це вона заговорила до них — і Герцога, який стояв трохи осторонь, почервонівши до кінчиків копит.