Марисса Мейер – Безсердечна (страница 23)

У Марґарет умить вивітрився весь запал, і вона задерла носа вгору.

— Дякую, — сказала вона не надто люб’язно.

— Чи ви часом не в новій крамниці його купили, що відкрилася на Роздоріжжі? — запитала Графиня. — Я багато про неї чула останніми тижнями й сама хотіла туди навідатися, хоч у мої літа вже важко кудись ходити, якщо лише поряд немає гарного дужого молодця, щоб допоміг.

Вона всміхнулася так, ніби сказала щось лихе, і обвила скрученими пальцями лікоть Герцога.

— Справді, я купила її саме там, — неохоче зізналася Маргарет, ховаючи голову в плечі. — Тобто… звісно, гріх гордині й… пиха… потрібна сильна воля, щоб… відкинути марнославство, аби не дати… такому прагненню уваги… взяти гору.

Вона ковтнула повітря.

— Амінь.

— Амінь, — повторили Кет, Герцог і Графиня.

Кет відкашлялася.

— Гадаю, леді Марґарет хоче сказати, якщо народився золотою рибкою, то нею й помреш.

Герцог наважився підвести очі, зачаровано милуючись Марґарет і її розквітлим капелюшком. Попри весь її гонор і кирпатий ніс, лорд Кабан дивився на неї так закохано, а капелюшок так духмяно пахнув, що вона знову здалася не такою вже й бридкою.

— Так, золотою рибкою й помреш, — зітхнув Герцог. — З цим просто неможливо не погодитися.

— Як приємно, що юні леді виконують фізичні вправи, — сказала Графиня, вказуючи тростиною на ракетки. — Я саме казала Герцогу, що сьогоднішнє чаювання значно краще, ніж чорно-білий бал. Я воліла б, щоб Король і надалі так само вимогливо ставився до вибору гостей. Щоб не запрошував такий… непотріб, як досі.

— О, так, — озвалася Марґарет. — Як той огидний Чеширський Кіт. Що цій тварині взагалі робити на королівському балі з усіма цими зникненнями та появами й сидінням у людей на голові? Це протиприродно.

— Це така зневага до порядних леді й джентльменів. — Графиня знову встромила тростину в траву. — Не кажучи вже про пана й пані Пітів.

Вона скорчила гримасу, як дитина, що вперше пробує варений шпинат.

— Жахливі люди. Буду рада, якщо наші шляхи ніколи більше не перетнуться.

— А от за що ми маємо бути вдячні, — втрутилася Кетрін, стискаючи в руках ракетку, — так це за те, що там були ви, Ваша Світлосте. Марґарет щойно розповідала мені про вашу мужність і жертовність — як ви кинулися між нею та Жербельковтом, щоб захистити невинну діву! Бачу, у вас і досі рана як доказ цього.

Вона показала на пов’язку над краваткою Герцога, а потім притиснула ракетку до грудей.

— Зовсім як у казці. Так романтично! Марґарет, ви згодні, що Герцог вчинив дуже хоробро?

У відповідь вона зустріла похмурий погляд Марґарет і була рада, що Герцог саме цієї миті зосередився на тому, що знову почав червоніти й нічого не помітив.

У їхнє коло вклинився новий голос, глибокий, іронічний, що бринів від сміху.

— Я щиро сподіваюся, — сказав Блазень, — що це не стане мірилом романтичних почуттів для всіх чоловіків Королівства Чирвових Сердець.

Кетрін так швидко повернула голову, що аж хруснула шия. Блазень зняв капелюх із дзвониками, вітаючи Герцога.

— Ви вступили у важкий поєдинок, лорде Герцог.

— Власне, я б не… — Герцог затнувся, сіпаючись писком. — Я… я хочу сказати, що будь-який чоловік на моєму місці… Леді Мірл була в небезпеці, і я… в цьому не було нічого надзвичайного, запевняю вас…

— Він ще й скромний! — сказав Джест, підвівши брови й по черзі дивлячись на Кетрін, Марґарет і Графиню. — На кого ж із вас трьох, милі дами, він намагається справити враження?

Прикусивши губу, Кет ледь помітно кивнула в бік Марґарет.

— А. Он як.

Якщо вибір Герцога і здивував Блазня, він не виказував жодних ознак цього й стояв перед ними, похитуючись на підборах.

Графиня закліпала очима від задоволення, що долучилася до тих, чиє серце треба завойовувати.

— У наші часи всі ви, молоді люди, вважаєте, що маєте якісь особливі чари. — Вона була явно захоплена. — Але запевняю вас, що більше не піду заміж. Мені цілком вистачило одного разу в житті.

— Це втрата для нас усіх, — сказав Джест, цілуючи Графині ручку, поки вона мліла від задоволення.

— А ви, мабуть, та сама великомудра леді Марґарет, про яку я стільки чув, — сказав він, цілуючи ручку і їй, а потім… — І… чарівна леді Пінкертон, якщо не помиляюсь?

Його увага була знов прикута до неї. Шкіра його рукавичок на її пальцях була тепла й м’яка, а легенький дотик вуст до руки навряд був вартий того жару, що залив її аж по самі вуха. Його насурмлені очі сміялися. Вони вдвох зберігали спільну таємницю.

— Дуже приємно, пане Блазню, — сказала Кет, радіючи, що її голос не тремтить.

Він усміхнувся ще ширше.

Лорд Кабан оправив жилет і розпрямив плечі, знову опанувавши себе.

— А як щодо вас, леді Мірл? Не пригадую, щоб я чув про які-небудь… пропозиції на вашу адресу.

Кет затремтіла. Вона розуміла, що Герцог зовсім не мав наміру сказати щось жорстоке, але в нього раптом змінився вираз обличчя, і сповнене надії запитання пролунало так, ніби він насміхається.

Звісно, саме це й почула Марґарет.

Спалахнувши, вона вирвала ракетку з рук Кетрін.

— Не бачу, як це вас обходить. Вас або будь-кого іншого, коли так. Однак, якщо хочете знати, я вважаю, що стою вище за такі дріб’язкові речі, як залицяння й лестощі. Волію радше присвячувати час удосконаленню інтелекту, посилено вивчаючи філософію і вшиваючи відповідні цитати та приклади в підкладку моїх суконь. А тепер перепрошую, але йду шукати свого колібрі.

Вона поправила капелюшок на голові й рушила туди, куди полетів птах, лишивши позаду приголомшеного Герцога і Графиню, яка нічого не помітила.

— Здається, я знаю відповідь на ваше запитання, — сказав Джест жартівливо, але не злостиво.

Він приязно всміхнувся до Герцога.

— Наступного разу вам більше пощастить, друже.

Зітхнувши, лорд Кабан вклонився Кетрін, зняв капелюха й повів Графиню геть, втративши будь-який інтерес до розмови, щойно Марґарет пішла.

— Перепрошую, що втрутився, — сказав Джест, хоча говорив він тихо, і вона ледве чула його крізь раптове шалене биття серця.

— Не треба вибачень, — сказала вона. — Боюся, що я зробила Герцогу ведмежу послугу, хоча хотіла допомогти.

— Так часто трапляється з добрими намірами. А сватати інших — це ваше постійне хобі, чи Герцогу просто пощастило бути випадковим одержувачем ваших послуг?

— Боюся, поки що мої послуги не дали ані щастя, ані користі, хоча, власне, це моя перша спроба. Герцог закоханий у леді Мірл, але, як ви, мабуть, помітили, не вміє цього висловити. Тому в нас із ним… взаємний обмін послугами. — Вона знизала плечима. — Це складно пояснити.

— Отже, ви торгуєте послугами. Матиму на увазі.

Він усміхнувся.

Вона теж усміхнулась у відповідь.

— До речі, про послуги, — сказав він, трохи вагаючись. — Ледве не забув. Мене послали за вами, леді Пінкертон.

— За мною?

Він зімкнув руки за спиною, вдаючи королівського зброєносця.

— Його Величність запрошує вас на розмову.

РОЗДІЛ 12

КЕТРІН ІШЛА З ДЖЕСТОМ і дедалі більше хвилювалася. Живіт зводило від думки про зустріч із Королем, але дівчина намагалася підготувати себе до того, що, як вона вважала, неминуче має скінчитися його освідченням.

Підготувати себе було нелегко, бо вона не знала точно, якою буде її відповідь. Щоразу, коли вона уявляла свій розпач, якщо погодиться, перед очима виникали її радісні батьки. Такі горді. А як вихвалятиметься мати…

Її почуття нагадували гойдалки, і приборкати їх аж ніяк не допомагав невимушений свист Блазня, який ішов трохи попереду, ні стрункий обрис його плечей, ні елегантна неспішна хода, від якої в Кетрін чомусь швидше билося серце.

У неї йшла обертом голова. Може, вона знову зомліє? Вона майже погодилася з цією думкою.

Джест привів її на подвір’я, оточене самшитом і дзвониками, що мелодійно дзвеніли. У центрі був фонтан, а Король балансував по його краю, витягнувши в боки руки, як линвоходець.