Марисса Мейер – Безсердечна (страница 12)
— А ви хіба не чули, що сміх — то найкращі ліки?
Кет похитала головою.
— Якщо це так, то тоді маєте розповісти мені якийсь жарт або загадати загадку.
— Як леді забажає. Чому блазень добре вміє гріти людям руки?
Вона затулила одне око, міркуючи, але швидко здалася.
— Не знаю. А чому?
— Ну як чому? Тому що він теплий і гарний.
Кетрін раптом розреготалася, голосно пирхнувши. Мері Енн частенько дражнила її за це, бо шляхетні панянки так не поводяться. Вихопила в нього руку й затулила рота, сконфузившись.
Обличчя Блазня просіяло.
— Не може цього бути! Правдива леді й такий сміх! Я думав, що цього не буває в природі! Зробіть так ще раз, як ваша ласка!
— Не зроблю! — пискнула вона, червоніючи. — Припиніть. Пожартували ви зовсім не смішно, та ще й глузуєте з мене.
Блазень зробив серйозну міну, хоч очі його й далі сміялися.
— Я не хотів вас образити. Такий сміх на вагу золота для людей моєї професії. Я готовий життя покласти на те, щоб ще раз його почути. Щодня, якщо можна. Ні, двічі на день, і щоб принаймні один раз перед сніданком. Королівський блазень має задовольняти найвибагливіші смаки.
У неї сильніше забилося серце. Двічі на день? І хоч один раз перед сніданком? Її щоки знову залилися рум’янцем.
Помітивши, як вона змінилася, Блазень відпустив її руку, майже ніяковіючи.
— Отже, це ви та сама… так?
Вона уважно подивилася на нього й побачила в його очах лимонне дерево, що за одну ніч виросло в її спальні, обвивши балдахін ліжка гілками, важкими від золотосяйних плодів.
— Та сама?
— Майбутня Королева Чирвових Сердець?
Її щасливе запаморочення зникло разом із болісним зітханням.
— Перепрошую?
— Не перепрошуйте. — На його обличчі промайнув сумнів. — Мабуть, мушу вибачитися. Я не мав бути таким відвертим. Просто на сьогоднішньому балі Король збирався просити руки в однієї з дам, а ви… у цьому вбранні… я й подумав, що…
Кет опустила голову. Спідниця обгортала її, як червоний кошмар.
— А він сказав, чиєї руки збирається просити?
— Ні, міледі. Знаю лише, що доньки якогось лорда, але це навряд звужує коло претенденток. — Блазень відкинувся назад, обпершись на руки. — А від чого ви тікали?
— Тікала? — Вона видавила із себе слабенький усміх. — Я просто хотіла вдихнути трохи свіжого повітря. У бальній залі буває дуже жарко в такі вечори.
Він втупив у неї погляд із виразом тривоги.
— Тобто, коли ви пішли, Король ще не оголосив свій вибір?
— Я нічого не чула.
Вона зіщулилася, але вини за брехню не відчула. Що ж відбувалося в залі? Чи Король виголосив її ім’я? Чи її шукають?
Кетрін озирнулася на замок, здивована тим, як далеко забігла. Здавалося, сад простягнувся на багато миль, а вікна зали сяяли на далекій відстані. Вона згадала про гуркіт, який чула, і сподівалася, що Чешир не потрапить у халепу.
Блазень почухав потилицю.
— То, може, це все-таки ви. Мабуть, мені варто супроводити вас назад…
— Ні! Ні! Гм. — Вона ніяково засміялася. — Я впевнена, що він збирався просити руки в когось іншого. Його Величність ніколи не виявляв до мене особливого інтересу.
— Щось мені складно це собі уявити.
— Це правда. — Вона відкашлялася. — Дозвольте вас про щось запитати, пане… е… Блазню…
— Джест. Мене звуть Джест. Міледі.
— А я Кетрін Пінкертон.
— Надзвичайно приємно, леді Пінкертон. Так про що хотіли мене запитати?
Кет мняла пальцями пишну червону тканину навколо ніг, щоб чимось зайняти руки, які свербіли й погано слухалися.
— Чи ми з вами раніше не зустрічалися?
— До сьогодні? — Він підпер рукою підборіддя. — Навряд.
— Я теж так подумала.
— Ви гадаєте, що вже десь мене бачили? — На його щоках знову з’явилися ямочки.
— У певному сенсі. Найцікавіше те, що, здається, я вас бачила вві сні.
У нього поповзли вгору брови.
— Бачили мене вві сні?
— Дивно, правда?
— Авжеж.
Він вимовив це ледве чутно, здивовано. Секунду здавався трохи знервованим, як тоді, коли вперше помітив її червону сукню в чорно-білому морі гостей. Його упевненість на якусь мить зникла.
— Може, ми знайомі в майбутньому, а ви все пам’ятаєте лише у зворотному напрямку.
Кетрін замислилася.
— Що скажете? — наполягав він.
Вона кліпнула очима.
— Що маю сказати?
— Гарний був сон?
— А, ви про це.
Вона склала губи в трубочку, міркуючи, але раптом зметикувала, що Блазень дражниться, і насупилася.
— Якщо чесно, він здався мені доволі нудним.
Ви знаєте, що означає ім’я «Кетрін»? Воно означає «невинна» й «безгрішна». Хіба може дівчина на ім’я Кетрін бути така нещира?
А от візьму і зміню його.
Він добродушно розсміявся.
Принаймні спогад про цей сон повернув колір на ваші щоки. Ви були білі, як сніг, коли знепритомніли. Вибачте, якщо Ворон вас налякав.
Вона здригнулася, згадавши, як на галявині перед замком над нею нависла гігантська тінь у каптурі із сокирою в руках.
— Ні, це був не Ворон. Це був… я думала, що побачила… нічого.