Марисса Мейер – Безсердечна (страница 10)

Вона оживилася.

— Ні, я нічого про нього не чула.

— І я теж нічого не чув.

Кетрін насупилася:

— Чешире, тоді це не чутки, а навпаки.

— Усупереч, якщо не навиворіт. Не маю жодного уявлення, хто він і звідки взявся. — Чешир облизав лапу і витер нею собі за вухом, а Кетрін подумала, як неввічливо робити так поряд з обіднім столом. — Кажуть, три дні тому він підійшов до воріт палацу, одягнений у блазнівське вбрання, і попросив аудієнції в Короля. Показав кілька фокусів: перетасував придворні бубни й запропонував Королю вибрати одну карту з колоди, щось таке… я не зрозумів усіх подробиць. Зрештою, його взяли на роботу.

Кетрін уявила собі, як Блазень ліниво гойдається в повітрі, сидячи на срібному обручі, ніби чекає, що королівські гості розважатимуть його самого, а не навпаки. Він був такий незворушний. Хоч раніше вона й не задумувалася над цим, але запитання Чешира збудили її цікавість. Королівство Чирвових Сердець маленьке. Звідки він з’явився?

— А інші чутки ти чула? — вів далі Чешир.

— Не знаю, не впевнена. Що за інші чутки?

Чешир перевернувся на живіт і підпер обличчя пухнастими лапами.

— Його Величність милостивий Король обрав собі наречену.

Вона широко розплющила очі.

— Та ти що! А кого?

Вона обвела поглядом кімнату. Не Марґарет, це точно. Може, леді Аделу з Лінгерфута або леді Віллоу з Лістер Гілла, або…

Або…

У неї перехопило дух.

По тілу пішли мурашки.

Ентузіазм матері.

Перша кадриль.

Нервовий сміх Короля.

Різким рухом вона повернула голову до Чешира. Його широченна посмішка здалася їй особливо глумливою.

— Не може цього бути.

— Чому не може? — Він уважно роздивлявся люстру. — Цілком собі може, я навіть упевнений, що не тільки може, а щонайменше так і є.

— Чешире, це не смішно. Король не може… він не буде…

Засурмила сурма, відбиваючись луною від рожевих кварцових стін.

У Кетрін запаморочилася голова.

— О ні…

— О так.

— Чешире! Чому ти мені відразу не сказав?

— Пані та панове, — вигукнув Білий Кролик. Його тоненький голос здавався зовсім тихим після гучних звуків горна. — Цього вечора Його Королівська Величність оголосить дуже важливу новину.

— Тебе прямо зараз поздоровити? — запитав Чешир. — Чи передчасні вітання приносять невдачу, як гадаєш? Ніяк не можу запам’ятати, що передбачає етикет у таких випадках.

Кетрін із голови до п’ят охопив жар. Їй здавалося, що хтось ще тугіше затягує шнурки її корсета мірою того, як дихання ставало дедалі коротшим.

— Я не можу. Ох, Чешире, я не можу.

— Чому б тобі не потренуватися давати якусь іншу відповідь, перш ніж туди йти?

Натовп зааплодував. Король вийшов на сцену в дальньому кінці зали. Кетрін оглянулася навколо, шукаючи батьків, і коли побачила, як її мати сяє усмішкою й змахує з очей сльозинку, її накрило відчуття реальності.

Король Чирвових Сердець збирається запропонувати їй шлюб.

Але… але цього не може бути. Досі він просто хвалив її випічку й запрошував до танцю. Він ніколи не залицявся до неї… але, може, королі не мусять залицятися? Вона не знала.

Вона знала лише, що все похололо в животі й сама думка про те, щоб одружитися з ним, здавалася повною нісенітницею.

Кетрін ніколи й подумати не могла, що цей дурник хоче від неї чогось більшого, ніж солодощів і печива. Авжеж не шлюбу і… о господи, не дітей.

По шиї стікали краплинки поту.

— Чешире, що мені робити?

— Гадаю, можна сказати «так». Або «ні». Мені однаково. А помаранчевий колір точно мені пасує?

Він знову почав роздивлятися свого хвоста.

У Кетрін стиснуло горло від відчаю.

Король. Дурненький, недоладний і вічно радісний Король.

Її чоловік? Єдиний на все життя? З яким вона ділитиме горе й радощі?

Вона стане королевою, а королеви…. Королеви не відкривають пекарні разом із найкращими подругами. Королеви не точать ляси з невидимими котами. Королевам не сняться сни про хлопців із золотими очима, і вони не прокидаються в ліжку, над яким нависає лимонне дерево.

Вона спробувала проковтнути клубок у горлі, але в роті все пересохло.

Король відкашлявся:

— Добрий вечір, мої вірні піддані! Сподіваюся, що вам сподобалися сьогоднішній бал і бенкет!

Знову залунали оплески, на що Король і собі стиснув долоні та кілька разів підстрибнув.

— Хочу оголосити новину. Добру новину, не хвилюйтеся. — Він хіхікнув, ніби над жартом. — Мені настав час вибрати собі дружину, а моїм підданим — шляхетну Королеву Чирвових Сердець! А також, — промовив Король і знову хихикнув, — якщо пощастить, принести нашому королівству спадкоємця!

Кетрін відступила від бенкетного столу. Вона не чула під собою ніг.

— Чешире?..

— Леді Кетрін?

— Я маю честь, — вів далі Король, — запросити на цю сцену даму, яку обрав супутницею мого життя.

— Будь ласка, — сказала Кетрін, — утни що-небудь, відверни увагу. Однаково що!

Чешир вильнув хвостом і зник. Лише його голос затримався і промурмотів:

— Залюбки, леді Кетрін.

Король розвів у боки руки.

— Прекрасна, чарівна й неперевершена леді Ке…

— Аааааааагх!

Гості, всі як один, обернулися. Марґарет Мірл верещала на все горло, відмахуючись від смугастого помаранчевого кота, який з’явився, згорнувшись калачиком під хутряним витвором на її голові.

Одна Кетрін повернулася в інший бік.

Вона вилетіла на балкон, бігла так швидко, як давали високі підбори й тісний корсет. Прохолодне нічне повітря трохи остудило розпашілу шкіру, але кожен подих давався важко.