Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 9)

— Чай? — Маель уже дійшла до сходів і зупинилася на скрипучій нижній сходинці, вкритій потертим світло-коричневим сизалевим килимом. — Сьогодні ми не питимемо триклятий чай. Вип’ємо «Кір Бретон» у Рози. Якщо ще хоч раз у житті доведеться пити чай, я когось уб’ю, і це буде не демон, — вона драматично закинула голову й застогнала. — Будемо відриватися, навіть якщо це востаннє, — її волосся розвівалося, а вона бігла сходами, бурмочучи щось про «холоднокровних тварин». Таким не дуже приємним чином вона відгукувалася про британців. Її бурхливий темперамент і туга за домом не завжди полегшували життя в тіні Братства. Я з усмішкою поглянула їй услід. На моєму місці вона б уже чимчикувала прямо до Езри, щоби прочитати йому соковиту лекцію про всі надії, які він мені подав. Бо це саме те, що він зробив. Ну який хлопець, який має нагоду завести собі з десяток дівчат, проводив би вихідні, доглядаючи за хворим дівчиськом-підлітком? Я надто багато нафантазувала собі через оцю його турботу. Зараз мені це зрозуміло. Тоді ж моє щодня слабше тіло викидало в мозок цілу купу цукрової вати й марципанових сердечок, хоч Езрі було просто шкода мене.

— «Кір Бретон»? — Еш запитально дивився на мене. — Що це?

— Її улюблений напій, — пояснила я, відкинувши думки про Езру. — У Маелі свій особливий мікс.

— Міг би здогадатися, — Еш потер рукою шию. Він утомився, навіть якщо й заперечував це. — Ти вже його пила?

Я знизала плечима.

— Звісно.

На мій сімнадцятий день народження Езра пив «Кір Бретон» разом зі мною, і після першого ж ковтка я настільки сп’яніла, що залізла до нього на коліна. Уткнулася носом йому в шию, бажаючи, щоб він хоч разочок поцілував мене. Моє бажання він не здійснив, натомість притяг мене додому, де отримав від Еме прочухана, що алкоголь і демонська гарячка несумісні. Після цього він мені ні краплі не наливав, але тоді це однаково був найнеймовірніший вечір у моєму житті, якщо не зважати на похмілля наступного ранку, Я почувалася такою дорослою. А за чотири тижні ми поїхали, і він мене забув. Я тихо застогнала від цього нового спогаду. Потрібно із цим терміново закінчувати.

Еш досі спостерігав за мною.

— Що у складі?

— Лікер «Creme de Cassis», змішаний із сидром. Маель любить додавати гренадін і пластинки апельсина. Але, гадаю, нам пощастить, якщо хоча б сидр залишився.

— Яблучний сік, який забродив, — Еш скривився. Мабуть, я виберу хороший ковток віскі.

— Тоді, певно, спробуй кальвадос чи перно, — запропонувала я. — Гадки не маю, чи є тут іще щось із цього. Готова посперечатися, у шато в Ложі повно запасів. Винний льох замку був відомий далеко за межами Бретані. Але, мабуть, Езра нічого звідти не витягне.

Рішучим кроком я попрямувала до вітальні. До цього часу Еш дуже добре мене вивчив і вмів читати емоції, що віддзеркалювалися на обличчі. Коли мені було особливо погано і здавалося, що не протягну довше, ніж кілька днів, я розповіла йому про Езру. Як він урятував мене від сильфіди, як сильно я за ним сумувала і як він мене зрікся. Еш тоді мовчки вислухав усю історію і зник на два дні. А повернувшись, приніс із собою нові ліки, і за три тижні я почала одужувати. Для мене самої це стало справжнім дивом. Еш більше ніколи не порушував зі мною тему Езри, але ту нашу розмову точно не забув. Тепер він пройшов за мною коридором у вітальню і прошепотів кілька слів. Вікна відчинилися, кімнатою пронісся порив вітру, видуваючи пилюку надвір. Я потяглася по подушки, що лежали на вицвілому темно-зеленому оксамитовому дивані, і підняла їх. Еш зайнявся картатими фіранками того ж забарвлення. За кілька секунд вони лежали на підлозі, звалені в купу. Драбина Ешу не знадобилася. На знак вибачення він знизав плечима.

— Зараз засуну все у пральну машину і принесу мітлу. І ще погляну, чи залишилася апельсинова олія mémé. Вибирай, будеш підмітати чи полірувати шафи?

— Поліруватиму, — відповів він. — Не дратуватимемо Еме ще більше.

— Так, краще не варто, — погодилась я з ним.

Щоправда, коли я ввійшла на кухню, моя принципова сестра тицяла пальцем у кран і бурмотіла щось, що підозріло скидалося на заклинання. А потім винувато зиркнула на мене.

— Не хочемо ж ми потім приймати душ чи ванну в цій бовтанці. — Вона ще раз крутнула ручку крана. Той пирхнув і загарчав. А потім щось тріснуло і звідти бризнув фонтан світлої води. Я зареготала вголос, бо Еме промокла з ніг до голови.

— Тобі душ більше не потрібен.

Вона роздратовано закрутила кран і насухо витерла обличчя.

— Він це навмисно зробив.

— Сто відсотків, — я заштовхала першу гору білизни у пральну машину, однак лише для того, щоб переконатися, що та не запускається. — А електрика в нас іще є?

Еме почухала зап’ястя. Вона завжди так робила, коли нервувала.

— Перевірю в підвалі, чи є паливо в генераторі. Я заповнила його перед нашою поїздкою. Тож якщо те паливо ніхто не вкрав...

Тільки вона могла бути такою завбачливою. Ми навіть не знали, чи взагалі повернемося. Однак у випадку Еме завжди діяло правило: краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати.

— Якщо нема, виперу вручну. До речі, свічок у нас достатньо, — відповіла я. — Не бери в голову. Справимося. — Схопивши мітлу, я порилася в кухонній шафі. І справді, там виявилася тріснута скляна пляшка із залишками апельсинової олії.

Ми з Ешем відчищали вітальню, поки там усе не засяяло й не заблищало. Шпалери та меблі були старовинними й усі різних стилів, але саме тут mémé читала нам казки й розповідала історії про маму, яка померла незадовго після того, як мені виповнилося п’ять. Еме та Маель усе ще її пам’ятали. У мене ж у пам’яті збереглися лише фрагменти.

Еш, за допомогою заклинання, відмив вікна й полагодив тріщину на склі. Закінчивши, ми завалилися на диван. Він витяг свої довгі ноги, а я підібгала коліна. Я була вся спітніла, у пилюці, та попри втому, яка потихеньку долала мене, смуток відступив. На таке я не розраховувала, але відчуття виявилося приємним.

— Гарна кімната, — сказав він і закинув руку позад мене на спинку дивана. — Цей будинок вам личить. Приблизно таким я його й уявляв. — Раптом дверцята шафки відчинилися і знову зачинилися. Я захихотіла.

— Комплімент прийнято. Ти йому подобаєшся.

Еш усміхнувся, наче саме цього й очікував.

— Не сподівалася ще колись тут сидіти.

Крісло-гойдалка заколихалося в кутку саме собою.

— Це mémé, — пояснила я. — То було її улюблене місце.

— А взагалі в будинку багато привидів?

— Є деякі, які живуть тут постійно, інші — з’являються лише іноді. Наша сім’я мешкала тут задовго до того, як цю територію вперше згадали хоч в якихось документах, — замислившись, я погладила оксамитову оббивку дивана.

Еш узяв мою другу руку у свою і переплів наші пальці.

— Якщо нам вдасться переконати Езру Токвіля дозволити Братству вести переговори з верховним королем демонів, то Пакт буде продовжено, а ви зможете залишитися. Назавжди. Усе буде так, як має бути.

— Гадаєш, моя магія повернеться?

— Гадаю, їй потрібен час і правильне оточення, — він спробував підбадьорити мене. — Трохи віри в богинь і, мабуть, крихітний ковток сидру з «Creme de Cassis», — скривився він із ноткою огиди.

Розсміявшись, я штовхнула його в бік.

— Цілком імовірно. Навіть уявити не можу, що мені дев’ятнадцять, а за все життя я тільки раз більш-менш сильно напилася.

Еш встав і потягнув мене догори.

— Мусимо це терміново виправити.

— Буде краще не посвячувати Еме в наші плани, вона вміє зіпсувати всі веселощі, — прошепотіла я.

— Залишмо це між нами. Покажеш мені мою кімнату із квіточками? — у кутиках його губ заграла усмішка. — Спочатку мені знадобляться кілька годин сну.

Я побігла нашими рипучими сходами поперед нього. Дерев’яні поручні за стільки років набули блискучого медового відтінку. На грубо потинькованій стіні сходового прольоту висіли фото мого роду. Багато з них старезні й пожовклі, деякі зображали нас із сестрами в саду й за грою. Якісь обличчя вже практично не впізнати, проте Еш уважно їх роздивлявся.

У маленькому коридорі на самому верху нас зустрів аромат безлічі трав. Маель, безумовно, повністю поринула у свою стихію. П’ять дверей у спальні й ванну відчинені навстіж, а сестра саме мугикала щось собі під ніс, розсипаючи лаванду на свої підвіконня. Я впізнала руту запашну, амбру й акацію в її кімнаті й у кімнатах Еме та Еша. Усі запахи із захисними магічними властивостями. У моїй кімнаті Маель використовувала трояндову олію. Запах мав би мене підбадьорити. Сестри справедливо побоювалися, що наше повернення викличе в мене меланхолію. А я ж твердо вирішила не показувати своїх емоцій. Очевидно, вдавалося не дуже. Маель, коли я кинула на неї сердитий погляд, усміхнулася і знизала плечима.

— Невеличке підстрахування, — пробурмотіла вона і протиснулася повз мене в царство Еме.

— Ось твоя кімната, — пояснила я Ешу. — Раніше тут жила mémé. Гадаю, вона не проти, якщо ти тут оселишся, — я критично розглядала великі бутони півоній на стінах. — Ну, Маель хоча би знайшла просту білу постільну білизну. Це найбільша спальня в будинку, — й Еш задоволено кивнув.

— У мені достатньо чоловічих якостей, щоб тут спати.

— Я в цьому переконана. А он там ванна кімната. Вона в нас лиш одна, тож мусимо чергуватися.

— Мені багато часу не знадобиться, — сказав він. — Давай я швидко прийму душ, а ти потім можеш не поспішати. Здається, Маель іще якийсь час буде зайнята.