Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 65)

— Можеш повертатися, — сказала я. — Я переночую тут, — не буду ні тренуватися з Езрою, ні спати з ним і Вегою під одним дахом. Сьогодні вночі я просто залишуся в Терези з Розою, і, можливо, мені вдасться уникнути завтрашнього весілля.

— О’кей, — він попрощався, але не сів в авто, поки я не зайшла в дім.

Роза, коли я увійшла, підвела стурбований погляд. Вона підійшла до мене й обійняла.

— Це нелегко, дитино, чи не так?

Я похитала головою і придушила сльози, які вже почали накочуватися на очі. Мої особисті почуття в нинішній ситуації вже не мали жодного значення. Але так боляче його втрачати! Скільки було моментів учора й сьогодні, коли я думала, що задихнуся від розпачу. Але не можна. Дати волю емоціям я зможу лише тоді, коли ми переможемо в цій битві, і то лиш у своїй кімнаті, де ніхто не побачить моїх сліз. Просто смішно так сильно його кохати. Поки що сестри проявляли розуміння до мого болю, але не можна очікувати цього від них вічно.

— Можна я сьогодні переночую у вас?

Тереза махнула мені рукою. Вона стояла біля барної стійки й розливала в келихи вино. Я не єдина, хто шукав тут притулок. Очевидно, деяким відьмам і чаклунам, які залишилися в Пемпоні, необхідно було якесь місце, аби не проводити цей вечір на самоті. За піаніно сидів старезний чаклун, а в задушливому повітрі витала меланхолійна музика.

— Звісно, — відповіла Роза. — Сідай за стійку, принесу тобі щось випити.

Я кивнула.

— Мені потрібно щось міцніше. Може, пастис¹⁹?

Роза пішла, підсміюючись, і невдовзі поставила переді мною келих із білуватою рідиною. Сама вона тримала в руці такий самий і цокнулася зі мною.

— Усе буде добре, — оптимістично запевнила вона. — Ось побачиш. Колись ти знову сидітимеш тут, і ми згадаємо грандіозні виклики, з якими зіткнулися і впоралися.

Тереза, що протирала склянки в неї за спиною, похитала головою.

— Було б чудово. Справді.

— Моя віра в те, що добро перемагає, теж піддається серйозним випробуванням, — сказала я. Але не можна навіть думати про таке. Треба вірити, що в нас є шанс, інакше бій мені можна навіть не починати.

— Еш із Лоренсом учора відправили на узбережжя гінців і наказали всім відьмам і чаклунам, здатним битися, повернутися до Пемпона.

— На жаль, більшість із них не орудують закляттями нападу, бо ніколи не вивчали їх, — пояснила я.

— Ти ніколи не маєш забувати про наші тонкі здібності, — нагадала мені Роза. — Будь-яка форма магії може бути корисною. Ми можемо заплутати їх відьомським туманом, Маель, своїми трав’яними отрутами, може зробити їх небоєздатними, Софія своїм даром змусить демонів убивати одне одного.

— Так, ти маєш рацію, — зробивши ковток зі свого келиха, я скривилася. «Смачно» мало інший присмак, проте я допила й насолоджувалася теплом, яке розлилося в животі.

Роза поставила переді мною склянку води й тарілочку з горішками.

— Тоді ти довше зможеш витримати те, що, мабуть, задумала, — її карі очі серйозно дивилися на мене. — У нас усе ще є наша надія, і разом ми сильні.

— Тобі треба було поїхати разом із Констанс та Едріаном. Твій дар сомнії не дуже допоможе в бою, чи не так? Хіба ми змусимо Регулюса подрімати, що малоймовірно.

Вона похитала головою у відповідь на мій похмурий гумор. Я повільно осушила склянку. Хто з нас залишиться тут після сонцестояння? Я роззирнулася. Чаклун за піаніно грав тепер швидшу мелодію, і дехто з гостей почав танцювати. Я злізла з табуретки й долучилася до них. Мабуть, так мені хоча б на якийсь час вдасться забути, що нас чекає. Тому я танцювала. Але все, про що я забула, — час.

Доки знайома рука не обвилася навколо моєї талії і не притягнула до міцних грудей. Я підвела погляд. Езра дивився на мене із тривогою і полегшенням водночас.

— Ти не прийшла на нашу зустріч.

— Це була не зустріч, а наказ, а ти не маєш права мені наказувати.

— Твої сестри хвилювалися. Ти могла хоча б їм сказати, куди йдеш.

— То була спонтанна ідея, — збрехала я.

— Ти п’яна?

— Ні, я випила лиш один патис, але його не вистачило, щоби змусити мене забути завтрашній день.

— А танцювати стало легше? — він засміявся і вперше за сьогодні в мене у грудях розв’язався вузол.

Він тут зі мною.

— Ще точно не знаю. Але ми могли б це з’ясувати разом, — нерішучість, ім’я тобі Віанна. Мені здалося, що він тихенько зітхнув, а потім ми розслабилися. Наші тіла притиснулися одне до одного, і ми почали хитатися в такт. Він провів руками по моїй спині, зупинившись десь у районі попереку, поки кінчики моїх пальців мандрували його шиєю. Верхні ґудзики його сорочки були не застебнуті, і я не встояла перед спокусою вдихнути запах гладкої теплої шкіри. Езра вткнувся обличчям у моє волосся. Можливо, скоро мене викрадуть демони або я помру в бою. Як не крути, а це мої останні моменти з ним. Іще кілька хвилин, а потім я прожену його, вирішила, бо це божевілля. Нам не можна цього робити, хоч я сумнівалася, що хтось із присутніх розповість Везі. А навіть якщо й так, хіба не буде байдуже?

— Ти мусиш дещо знати, — прошепотів Езра, і його слова звучали переривисто. — Перш ніж я... — він не закінчив речення і почав спочатку. — Я ніколи не хотів завдати тобі болю, Ві. І неважливо, що ще станеться, ти завжди будеш у моєму серці.

У його погляді читалися докори сумління, страх і, найголовніше, бажання, яке охопило мене з ніг до голови.

— Й однаково завтра ти одружуєшся із Вегою? — її ім’я застрягло в мене в горлі. — Ти станеш її чоловіком. Вона заслуговує більшого, ніж просто бути шаховою фігурою. Кожна жінка заслуговує.

— Я знаю. Скажи мені інший вихід, і я ним скористаюся.

Я намагалася боротися з відчаєм і гіркотою всередині, але не вдалося.

— Просто потанцюймо ще трохи, — я знову притулилася до нього, вдихнула знайомий аромат, поки мої руки нишпорили в нього під сорочкою. Його шкіра була тепла і пружна, і весь цей час я могла думати, що він належав мені. Але доведеться задовольнятися лише словами, що він сказав. Бути в його серці — це краще, ніж нічого.

— Я хотів тоді приїхати до тебе в Гластонбері, — прошепотів він. — Неодмінно. Я думав, якщо все владнаю, то зможу поїхати по тебе.

— Я чекала на тебе.

— Знаю, але я не міг звідси поїхати. Не тоді, коли все потопало в хаосі, — його долоні ковзнули під моє волосся, і шия ззаду вкрилася сиротами.

— У моїх снах ти був зі мною. Ну, не тільки в жахіттях, а й у хороших снах. Ти обіймав мене й казав, яка я смілива та відважна, — я не розуміла, чому зараз розповіла йому про це, Це вже не мало жодного значення, Він зробив свій вибір тоді й завтра зробить його знову.

— Це було єдине, що я міг для тебе зробити.

— Ти про що? — переставши танцювати, я недовірливо дивилася на нього. — Це ж були тільки сни, так?

Він похитав головою, ігноруючи танцівників так само, як і я.

— Я просив Розу відправити мене у твої сни, — вираз його обличчя став трохи впертим.

Мене охопила розгубленість.

— Щось же я мав зробити, — виправдовувався він. Ніхто не мав права проникати в чужі сновидіння. — Я не міг витримати думки, що ти там помреш. Це було неправильно, але мені було байдуже.

Просто в голові не вкладалося. Він зовсім мене не забув і не викреслив зі свого життя, але каже про це лише зараз.

— Відведеш мене додому? — тихо попросила я. Він був зі мною у снах. Він шукав спосіб допомогти мені та знайшов. Чого мені ніколи не спадало на гадку, що ці сни були чимось іншим? Це так схоже на нього.

Езра на мить завагався. Тоді взяв мене за руку.

— Де твоя куртка?

— У мене не було.

— Добре. Тоді ходімо, — серце раптом швидше забилося у грудях, наче хотіло про щось попередити, але я його проігнорувала.

Він обійняв мене за плечі, й ми попрощалися з Розою і Терезою. Роза кинула на мене стурбований погляд, але нічого не сказала.

Езра повів мене до своєї машини, але я його зупинила.

— Я не хочу ночувати в замку. Я не можу.

— І не будеш. Ти сказала, що хочеш додому, тому я відвезу тебе туди.

— Добре... тоді, — я сіла на пасажирське сидіння і схрестила на колінах руки. Повітря в машині просочилося його запахом. Езрин погляд зосереджено вдивлявся в темряву. Обабіч дороги загрозливо височіли дерева.

Після того, як ми проїхали якусь відстань, я відчула потребу сказати хоч щось, поки мене не розірвало від напруження.

— Чому ти, до речі, шукав мене сам, а не послав вартового, який відвіз мене до Рози?

— Деякими речами краще займатися особисто.

Автомобіль різко загальмував, з’їхавши на узбіччя, він вимкнув двигун. Нас огорнула непроникна темрява. Він нахилився до мене та дбайливо взяв моє обличчя в долоні. Волоски в мене на шиї і руках стали дибки. Повітря між нами наелектризувалося, наче на нас ось-ось рине гроза. Будь-які мої наміри ухвалювати щодо Езри лише виважені та зрілі рішення просто розчинилися в повітрі, коли він мене поцілував. Від стогону, який у нього вирвався, у мене спиною побігли мурашки. Усі його бажання і пристрасть відбилися в цьому коротенькому звуці. Його губи ніжно торкнулися моїх. Його руки тримали мене, і я відчувала його жар, коли Езра заволодів моїм ротом. І я просто здалася. Застогнавши, я запустила руки йому у волосся і зробила поцілунок іще глибшим. Наші губи та язики злилися воєдино. Бажання, ніжність і щось дике потекло моїми венами, і поки він не встиг зупинити мене, я залізла до нього на коліна. Руки Езри ковзали моїми стегнами, рот досліджував шию і лінію декольте. Жадібні звуки перепліталися з темрявою. Здавалося, повітря мерехтіло. Я нетерпляче поралася з ґудзиками його сорочки, бо хотіла відчувати його шкіру, повільно похитуючись у нього на колінах. Я хотіла його. Я хотіла його сильно, аж до болю. Він міцніше притис мене до себе, щоб перешкодити мені рухатися іще більше, і вткнувся чолом у моє плече. Я обвила його руками. Ми обоє намагалися віддихатися. Це було найбезрозсуднішим і водночас найрозумнішим, що ми коли-небудь робили. Коли мій пульс внормувався, Езра трохи відсунув мене від себе, забрав пасмо з мого обличчя і провів пальцем по моїх губах.