Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 63)

Надія, що вона опиниться в мене в руці, давно згасла, та й такі фокуси при дворі Регулюса мені точно не знадобляться. Від цієї думки мене занудило, склянка впала із краю прилавка і, приземлившись на підлогу, розбилася.

— Бляха! — вирвалося в мене.

За хвилину зі своєї кімнати примчала Еме.

— Мені потрібна тиша. Шум заважає нам фокусуватися, — вона завмерла, побачивши, хто розвалився на нашому дивані. — Що тобі тут треба? — накинулася вона на Калеба.

— Трохи побалакати з Віанною і купити трав, — незворушно видав він.

Еме стиснула руки в кулаки, ніздрі в неї розширилися. Максимально жахливе видовище.

— Зрештою, я міг би й тобі допомогти із заняттями. Для твоїх учениць точно було б набагато простіше тестувати свої навички на справжньому демонові.

— Ти в жодному разі не втручатимешся в мої сеанси. Тільки зіб’єш дівчаток із пантелику.

Калеб позіхнув, вдаючи, що йому страшенно нудно.

— Просто ввічлива пропозиція.

— Дай йому трав’яний збір від манії величі й нехай забирається, — кинула мені Еме й різко закрокувала назад, голосно гримнувши дверима.

— Не треба її дражнити, — порадила я. — А як же ідея піти погуляти? Це було б мило.

— Вона мене налякала. Не бачила, яка вона зла? Я думав, вона зараз накинеться на мене.

Я наморщила ніс.

— А я гадала, на це ти й розраховуєш.

Він розплився в усмішці від вуха до вуха:

— Так, і це також, але для цього я вибрав би кімнату з ліжком, і краще, щоб тебе поруч не було.

— Ти нестерпний. Ти взагалі ні до чого не ставишся серйозно? Упевнена, свого брата ти цим просто вибішуєш.

— У цьому й увесь смак вправи. На мою думку, дуже багато людей ставляться до життя надто серйозно. Повернімося, наприклад, до твоїх маленьких дивних вправ із телепортацією. До них я ставлюся дуже серйозно. Тобі треба розслабитися. Ти надто сильно тиснеш на себе. Я знаю, що тобі страшно, — м’яко промовив він. — Мені б теж було лячно на твоєму місці. Але ти маєш відпустити ситуацію, — він підвівся і сів у мене за спиною, а потім я відчула його міцну руку в себе на спині. Калеб натиснув на якусь точку точно в мене між плечима. — Ми зробимо все можливе, щоб завадити плану Регулюса. Спробуй іще раз.

— Volanta, — я поглянула на склянку, а вже наступної миті вона кинулася мені в руку. Я міцно її схопила, доки вона не впала мені на коліна. — Це що, я зробила?

— Звісно. Усе дуже просто, — пробурмотів він. — Дитячі забавки. Тепер ти можеш запустити Регулюсу склянкою в голову.

— Я собі запам’ятаю.

Калеб поклав руку мені на плече. Мені вартувало б його більше боятися. Зараз він без проблем міг би вгризтися гострими зубами мені в шию. Але йому я вже довіряла більше, ніж Ешу. Він кінчиком великого пальця натиснув на якусь точку в мене на шиї. Це місце стало поколювати, і звідси всім тілом розлилося тепло, а я повністю заспокоїлася.

— Відпусти склянку, — прошепотів він.

— Errantus, — видихнула я, послабила хватку, і склянка почала плавно пересуватися залом. Завжди в тому напрямку, куди вказував мій погляд. І справді легко, як собаці муху з’їсти. Поставивши її на прилавок, я знову підняла склянку в повітря і змусила перелетіти на полицю. Склянка підкорялася моїй волі, ніби її прив’язали гумкою. Це було приголомшливо, лячно й чудово водночас. — Це я?

— Ти, мала. Ти й тільки ти.

— Спасибі, — спантеличено пробурмотіла я.

— Не варто дякувати, — мовив Калеб. — Це все твоя магія. Тобі треба, як ти вже сама зрозуміла, трішки практики та віри у власні здібності.

Я озирнулася на нього через плече. Він усе ще сидів у мене за спиною, але давно відпустив мене. Чоло наморщене, наче він про щось замислився.

— Що трапилося?

— Нічого.

— Та кажи вже. Адже щось таки трапилося. Ти не повернувся б без причини з Коралісу, тим паче відразу до нас.

— Ти втратила свою магію під час гарячки — так мені Езра казав. Це правда?

Я кивнула. Його щось турбувало, і я таки з’ясую що.

— Упродовж моєї хвороби вона все більше слабшала, а потім раптово і зовсім зникла. Наче її ніколи й не існувало. Не хочу хвалитися, але до того я була досить талановита.

— Хвалися на здоров’я, я так постійно роблю, — повідомив мені Калеб. — Терпіти не можу людей, які постійно чекають, щоб їх хтось поплескав по плечу. Тим паче, що зі мною ніхто так не робить.

— Бідний ти демон, — усміхнулася я. — Вип’єш щось, поки чекаєш? — запитала я його. Так просто його однаково не виженеш.

— Ні. Не зараз, Віанно, — сказав він незвично серйозним тоном. — Тобі ніколи не спадало на гадку, що не лихоманка винна в тому, що твоя магія зникла?

— Ні, якщо чесно, ні, — я здивовано глянула на нього. — Із чого ти це взяв?

Дзвоник знову задзвенів, і Еш з Езрою зайшли в магазин. Погляд Езри зупинився на мені, і здалося, наче шкіру гладять його теплі пальці. У мене защипало губи.

— Розслабся, — прошепотів Калеб, але відійшов від мене.

— Міхаель із Софією повернулися? — запитала я, стривожена серйозними обличчями Еша й Езри.

— Я б це так не назвав, — неемоційно відповів Езра. — Ти вже в курсі, чи не так? — тепер він перевів погляд на Калеба й запустив руку у своє темне волосся. — Чому ти не прийшов у замок?

— Захотів спершу переконатися, що тут усе гаразд.

— Мені хтось нарешті розповість, що трапилося? Еше?

— Регулюс прислав Міхаеля назад, — повільно сказав той. — Принаймні те, що від нього залишилося.

Я підвелася і підійшла до цих двох.

— Він убив главу Братства?

Езра кивнув.

— Я його попереджав. Я казав тим двом, що не можна просто так заявитися до Регулюса. Він не звичний партнер у перемовинах.

— Ти зробив усе, що у твоїх силах, — сказав Калеб. — Не звинувачуй себе. Братство вело власну гру та програло.

— Що із Софією?

Ми обернулися до Еме, яка стояла у дверях до своєї кімнати. З-за її плеча визирали перелякані молоді відьми.

— Нам невідомо, — відповів Еш, що був незвично блідим.

Калеб обережним кроком підійшов до Еме. Вона відійшла від дверей і дозволила йому стати поруч.

— Він доклав до трупа повідомлення. Король підпише Пакт, а натомість бажає отримати дівчат і землі. Смерть Міхаеля має бути застереженням, що буде з нами, якщо спробуємо його перехитрити.

— То Регулюс убив Міхаеля, просто щоб нас профілактично налякати? — вражено запитала я.

— Він убивав і з менш вагомих причин, — почувся голос Калеба.

Еме поклала долоню на його руку, наче їй потрібно було за щось ухопитися.

— Ви ж не плануєте справді передати цьому чудовиську дівчат, правда? Не смійте навіть думати про це, — із кожним словом вона все більше лютувала, щоки почервоніли, а пальці вчепилися в куртку Калеба. Він заспокійливо накрив їх долонею, і за мить вона розслабилася.

Еш уникав мого погляду.

— Ми змушені піти на ризик і з’явитися на підписання Пакту.

— Але ми не передамо йому дівчат, — заспокійливо мовив Езра. — Ми влаштуємо йому пастку. Дівчата з нами не поїдуть. Під плащами сховаються треновані бійці. Нам потрібно буде дурити Регулюса лише доти, доки він не ступить на наш бік. Навколо Джерела розмістимо сотні воїнів. І він прийде. Він занадто жадібний і вірить, що ми таки зневірилися і досить залякані, щоб задовольнити його вимоги. Підготуємо йому гідну зустріч.

Мене охопила хвиля полегшення. Я знала, що він у жодному разі не допустив би, щоби Братство пожертвувало дівчатами.

— Я теж можу боротися.