Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 61)
Езра кивнув.
— Триматиму кулаки. Усе буде добре.
— Мусить. Роза вже з нею. Я можу залишити вас самих?
— Іди до дружини, — відповів Езра. Його голос звучав неймовірно виснажено. Власне, це вже було байдуже, але тепер він нестиме відповідальність за ще одну людину. Дитину свого найкращого друга. Раніше ми цьому зраділи б. Сьогодні ж беззахисне немовля було справжнім божевіллям.
Ще якийсь час я потренувалася у створенні вогняних куль різного розміру та шпурлянні їх у камін, але думками я вже була далеко. Кулі постійно розсипалися в попіл, не досягнувши потрібного розміру, щоб я могла ними запустити. Езра непроникним поглядом стежив за мною, але нічого не говорив. На п’ятій невдалій спробі він рішуче підійшов і став у мене за плечима. А потім притяг до себе, й моя спина притислася до його грудей. Це не добре. Дуже погано.
— Езро, — почала я.
Його тепла долоня лягла мені на живіт. Ось уже кілька днів він намагався не торкатися до мене. Відчуття, що зараз він так близько, змушувало мої нерви вібрувати.
— Цс-с-с, — сказав він мені на вухо. — Ти маєш її відчути. Магія виходить із тебе. Вона — це ти, а ти — це вона. Вона частина тебе. Досі ти поводилася з нею, наче із ціпком, який мусить допомогти тобі рухатися, але магія — це твоя нога, рука чи голова. Ви єдине ціле. Спробуй іще раз, — його голос із кожним словом ставав нижчим, а губи торкалися моєї щоки.
Я ковтнула. Просто він надто близько. Я вдихала його запах і відчувала його. Під шкірою почало поколювати.
— Ну ж бо, Ві. Зосередься. Це надто важливо.
Я заплющила очі. Під його сорочкою рухалися м’язи плоского живота. Моя футболка при кожному русі ледь чутно шаруділа під його пальцями.
—
—
Езра тихо засміявся, і ці вібрації передалися всьому моєму тілу.
— Не хотів, щоби твоя куля розбудила весь будинок. Це було дуже добре, — він мене не відпускав. Його подих знову погладив мою шкіру. — Ще раз?
— Краще піду до своєї кімнати. Я втомилася, — його близькість — це для мене вже занадто. Мені набридло постійно боротися з бажанням торкнутися його. Але я була змушена.
— Добре. Тоді я тебе проведу.
— Не треба. Я знаю дорогу.
— Ві. Припини. Я проведу тебе в кімнату. Але не тому, що думаю, наче ти тут заблукаєш, а тому, що мені хочеться.
Ми мовчки піднялися вузькими сходами для слуг. Упродовж останніх ночей ми обоє поводилися одне з одним дуже розважливо й по-дорослому. Під час тренувань не обговорювали ні Вегу чи наш поцілунок, ані весілля. Але тепер щось змінилося. Я подумки звинувачувала чай Маелі з малинового листя. Саме він посприяв, щоб у Констанс раніше почалися перейми. І як сильно я раділа за Констанс і Лорана, так само сильно проклинала власну долю. Ми дійшли до горішньої сходинки. Я обережно прочинила двері. Коридор порожній. Рука Езри лягла мені на спину. Звідси вже виднілися двері моєї кімнати. Далі йому йти не обов’язково, але я нічого не сказала.
У кімнаті було темно. Увійшовши, я почала намацувати сірники, які лежали на комоді.
— Езро, — злякано прохрипіла я, коли він замкнув двері й розвернув мене до себе. Його щетина дряпала мені шкіру. Він зітхнув із таким полегшенням, ніби вже багато днів мріяв опинитися саме тут. Треба було вирватися. Це неправильно, але він стиснув мене міцніше, аби я не змогла від нього втекти.
— Бувають дні, коли це все стає для мене занадто, — прошепотів він. — Що, як я все роблю неправильно? Якщо всі мої рішення були жахливими помилками?
Я заспокійливо погладила його по волоссю.
— Ти робиш, що можеш, — сказала я. — Більшого ніхто не має права вимагати. У цій ситуації не існує «правильно» чи «неправильно», — це було неправдою. Йому треба було вибрати мене, а не Вегу. Хоч би які причини говорили на користь цього союзу із Альтаїром де Маскуном, зараз вони всі здавалися мені хибними.
— Я не допущу, щоб ти пішла до Регулюса. Я просто не можу, — його губи окреслили лінію в мене за вухом. — Я одружуся з Вегою, бо в мене немає іншого способу, щоб забезпечити нам вірність Альтаїра. Але в тебе є вибір, — руки Езри ковзнули мені під футболку, і його пальці миттю обпекли мою шкіру.
— Езро. Прошу, не треба, — я чула власні слова, але, всупереч усьому, притислася до нього сильніше.
Він завмер, але його великий палець почав описувати маленькі кола на моєму животі.
— Завжди, коли ти поряд зі мною, мені хочеться торкнутися до тебе, хоч у мене й немає на це права.
Що мені на це відповісти? Я надто добре знала, що він мав на увазі.
— Пообіцяєш мені дещо? — прошепотів він мені на вухо.
— Залежить, що саме, — мої пальці повільно ковзнули вище його руками, але я не стала обіймати його за шию.
Він тихо зітхнув.
— У день підписання Пакту ми разом із делегацією верхи на конях вирушимо до Джерела. Якщо тобі й іншим дівчатам справді доведеться супроводжувати нас, там ви будете беззахисні. Ми нападемо на Регулюса, і тоді я хочу, щоб ти звідти втекла. Аби ти не боролася.
— І що ж мені робити натомість? Забрати звідти дівчат?
— Ти єдина, хто може це зробити.
— Я маю просто зникнути? Заховатися? А навіщо ж я тоді тренуюся всі ці ночі? Я б могла тобі допомогти.
— Я не хочу, щоб ти вплутувалась у бій. Хочу знати, що ти в безпеці, щоби могти зосередитися. Ві, я хочу, щоб ти вижила.
Ця фраза звучала як прощання. Він вважав, що сам не переживе битву? Я похитала головою.
— Ти не помреш. Чуєш? Я тобі забороняю, — уже сама думка здавалася нестерпною. Горло стислося. Я переживу, якщо втрачу його через Вегу. Але його смерть ні.
Езра нахилився до мене й накрив мої губи своїми. Він обережно поклав руку мені на потилицю і язиком розтулив мені рот. Кожною частинкою свого тіла я відчувала його дотик. Він тремтів майже так само сильно, як і я. Але, попри все, я намагалася зберігати тверезий розум. Один із нас має виявити розсудливість. Ми більше не мали права робити те, що робимо.
— Езро, — пробурмотіла я.
— Знаю. Тільки один поцілунок. Прошу, — він схопив мене та стис так міцно, наче я була його якорем посеред бурхливого моря. Якщо він мене поцілує, то я вже не зможу зупинитися.
Але у двері голосно постукали.
— Езро! — почули ми Жаків голос. — Ти потрібний нам унизу. Виникла проблема.
Езра тихо вилаявся і відійшов від мене.
— Я з’ясую, що трапилося, і повернуся.
— Ні, — мовила я. — Іди у своє ліжко, Езро. Нам не можна це робити.
Він на мить доторкнувся своїм лобом до мого.
— Ти мені обіцяєш? Ти підеш сама й відведеш дівчат у безпечне місце?
— Я спробую.
Перед тим, як відпустити, він іще раз поцілував мене в чоло й пішов. Я замкнула двері зсередини. Якщо він повернеться, у мене не вистачить сил прогнати його.
Наступного ранку я увійшла до їдальні незвично рано, проте, на жаль, недостатньо рано, аби не зіткнутися там з Езрою і Вегою, які саме снідали. Мабуть, він розповів їй щось веселе, бо вона сміялася. У мене у грудях щось кольнуло. Хоча вони знали одне одного ще зовсім недовго, але, схоже, уже зблизилися. Я розуміла, що Езра намагався полегшити її перебування тут, і за це кохала його ще сильніше.
— Поки Міхаель із Софією в Регулюса, я б відвідала сестер, якщо ти не проти, — мені просто необхідно звідси забратися. Тут вирували всі ці почуття, і поки він поруч, мені їх не подолати, а Езра в цьому не особливо допомагав.
Вега зосередилася на своєму тості.
— Не хочеш долучитися до нас? — запитав він. — Тебе вчора не було на вечері. Ти, мабуть, голодна.
— Я перекусила в Аделаїзи на кухні, — збрехала я. «Просто відпусти мене», — благала подумки. Майже всі мешканці замку були зайняті підготовкою до весілля. Я вже більше не витримувала цього. І хоча більшість знали, що це шлюб із розрахунку, який потрібен лише для того, щоб отримати в союзники Альтаїр, це нікому не заважало планувати розкішне свято. Не можна звинувачувати людей за надію, що ситуація зміниться на нашу користь. Але мені було дуже важко терпіти загальну ейфорію, а сили, які я витрачала на те, щоби приховувати, як мені від цього боляче, позбавляли мене необхідної для тренувань енергії.
Езра кивнув.
— Якщо ти так хочеш.
— Я потрібна Маелі та Еме, — останнім часом я лиш іноді з ними зідзвонювалася, але не могла телефоном повідомити їм, що стала однією з обраних жінок. Я втішала сестер, що Міхаель із Софією вимагали, аби я залишалася в замку. Але їх обох уже тут не було, просити дозволу в Еша я не буду, а в Лоренс і Ясмін і поготів. Я обернулася, щоб піти, одначе Вега поклала долоню на руку Езри й щось сказала.
— Віанно! — крикнув він мені вслід.
— Так?
— Вега запропонувала, щоб ви із сестрами провели ніч перед весіллям у замку. Мені здається, це хороша ідея. День буде дуже напружений.
Як на мене, ідея вкрай паскудна. Кожна ніч, проведена під одним дахом із цими двома, була для мене справжньою мукою, хоча я давно з’ясувала, що сплять вони в різних спальнях.
— Я передам Маелі та Еме. Дякую за пропозицію.