Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 59)

— Святі небеса, ото в когось поганий настрій, — я проігнорувала його руку і зробила знак іти вперед. У жодному разі я не розгулюватиму замком за ручку з Езрою. Він цілеспрямовано повів мене вузькими сходами для прислуги в один із горішніх коридорів. Потім відчинив якісь двері й штовхнув мене в кімнату. Вона виявилася не особливо просторою, і через слабке світло, яке проникало крізь крихітне віконце, у ній було справді похмуро. Езра стояв одразу за мною, і я чула, як він полегшено видихнув. Його руки лягли на мою талію, і він повернув мене до себе.

— Мені ти теж колись розповіла історію Урбена, — тихо промовив він. — Тоді, на Белтейн. Пам’ятаєш? Ти засмутилася, що не можеш піти разом із бабусею і сестрами.

— Ти зайшов по мене, і ми влаштували пікнік на березі Дзеркала Фей. Звісно, я пам’ятаю. Це була найпрекрасніша ніч у моєму житті, — тієї ж миті, як слова зірвалися з моїх уст, я пошкодувала. Більше не можна казати такі речі. Він заручений з іншою жінкою.

— Тоді рішення Урбена здавалося мені дурним. Я не розумів, як він міг пожертвувати жінкою, яку любив, заради інтересів Ложі.

Я відштовхнула його від себе, бо не могла витримати його близькості.

— Він ухвалив рішення, яке вважав найкращим. Зрештою, ми всі так робимо. Я не хочу засуджувати його.

Езра зробив крок назад. Вираз його обличчя став замкнутим, і він кивнув.

— Але мене засуджуєш?

Я озирнулася по кімнаті, тільки щоб не дивитися йому в очі. План полягав у тому, щоб упродовж кількох днів — а ще краще тижнів — уникати його. Як результат, не минуло й двадцяти чотирьох годин, а ми вже перебували наодинці в кімнаті з ліжком. Я прочистила горло.

— Я тебе не засуджую. Усе ж у тебе не так багато варіантів. Упевнена, ти все обдумав.

— Я домовився про союз із Альтаїром до того, як ви повернулися. Якби я знав... — він провів рукою по волоссю і зробив крок до мене. Езра здавався розгубленим, проте я застережливо підняла руку. Не можна підходити до мене надто близько. — Я хотів розповісти тобі про це, коли після вашого приїзду зайшов до Рози, але злякався.

— Езро, усе нормально, — збрехала я. — Я не маю претензій до того, що ти намагаєшся чинити правильно. Просто тобі не треба було мене цілувати.

— Я знаю, — ці два слова пролунали так, наче він хотів зробити це знову. Просто тут.

Про всяк випадок я збільшила відстань між нами ще на крок.

Він не зводив із мене погляду.

— Твоя магія, — сказав він після неймовірно довгої миті тиші. — Вона повернулася?

Я кивнула.

— Але я не знаю, чому її ніхто не відчуває, та й, окрім того, мені здається, що я не вмію правильно її розподіляти.

— Ми її потренуємо, — сказав він. — Стихійна магія найближче до енергії магів, вона не така тонка, як інші здібності відьом.

— Ні, тонкою її взагалі не назвеш, — я видавила неприродну усмішку. — Ще раз пробач. Я не хотіла зробити тобі боляче.

— Усе добре. Якби я розповів тобі про Вегу раніше, нічого подібного не трапилося б.

Мабуть, ні.

— Що ж, я була б вдячною тобі за допомогу. Хочу вміти використовувати свою магію в бою, якщо до цього дійде. Хочу навчитися боронитися і боронити сестер.

— Навчишся, — Езра серйозно глянув на мене. — Лоран або я зайдемо по тебе сьогодні вночі, і тоді розучимо кілька прийомів. Я нізащо не відпущу тебе до Моради. Братство зрозуміє, що Регулюсу не можна довіряти, — він наблизився до мене на два кроки. Ніжно прибрав пасмо волосся в мене з обличчя і заправив його мені за вухо. Я ковтнула. Ще раз його відштовхнути я не зможу.

Різко відвернувшись, Езра вийшов із моєї кімнати, наче згадав про щось важливе. Або наче мав піти, перш ніж зробить щось більше, ніж доторк до мого волосся.

Я лягла на ліжко. Мене охопила безмежна втома. Езра допоможе мені. Попри все, що між нами відбувалося, він досі мій друг.

 

РОЗДІЛ 17

 

Уже, певно, десь була середина ночі, коли хтось потрусив мене за плече.

— Віанно, прокидайся. Ну ж бо.

Я закліпала. На краю ліжка сидів Лоран.

— Нам не вдалося вислизнути раніше. Міхаель Галкін і цей Лоренс теревенили з нами цілу вічність. Езра чекає в бальному залі. Там нам вистачить місця. Констанс страшенно розсердиться. Я обіцяв, що сьогодні вночі повернуся додому.

— То йди до неї. Чого ти ще тут? — сонно запитала я.

— Якщо я залишу тебе наодинці з Езрою, то вона не просто розлютиться, а, ймовірно, четвертує мене.

Я похитала головою і звелася на ноги.

— Ну, я ж на нього не накинуся, — пробурмотіла я.

— Я цього й не боюся. Нумо, ходімо вже. Годину чи Дві нам іще вдасться потренуватися.

Година чи дві перетворилися на решту ночі. Езра з Лораном так заслонили кімнату бар’єром, що нікому не вдалося б відчути магію, яка тут застосовувалася. Вони показували мені різні послідовності рухів. Я згадувала закляття, які вивчила ще до того, як захворіла. З пам’яті вони нікуди не зникли. Ми формували кулі та нитки з вогню, якими я підпалювала дрова в каміні. Коли Езра залишився задоволеним, я почала підіймати воду з ванни. Спершу кілька крапель, а під кінець — справжню стіну майже метр завтовшки. У якийсь момент Лоран заснув, та і я щохвилини почувалася дедалі виснаженішою, але Езра був непохитний. Він майже не давав мені перепочинку.

— Якщо хочеш мати хоч найменший шанс у бою, то ці техніки ти маєш уміти відтворювати, навіть якщо тебе розбудять посеред ночі. Повна утопія думати, що ти зможеш вивчити це все за кілька днів. Але тобі треба вправлятися кожну мить, яка в тебе є.

Я кивнула, бо так і було. Тож я затято тренувалася далі.

За годину я настільки втомилася, що не могла зрушити з місця навіть краплинку води.

— Годі, — мовив Езра в мене за спиною. — Біжи щось попий і лягай спати. Я передам Ешу й іншим, що тебе не буде.

Швидко випивши чашку холодного чаю, я попленталася до своєї кімнати, упала на ліжко й заснула.

Тільки у другій половині дня мені вдалося встати і спуститися. На кухні Аделаїзи я поїла свіжих бріошей із маслом і варенням, і лише після цього відчула, що маю силу піти до вітальні.

Коли я переступила поріг, першим, що впало в око, стали Вега та Ясмін, які сиділи за маленьким столиком біля вікна й розмовляли. Лоренс із Ешем грали в шахи.

— Виспалася? — привітався зі мною Еш, винувато усміхаючись.

Я кивнула. Він не знав усього, що трапилося впродовж останніх днів, і я вже не була впевнена, що із цього хочу йому розповісти.

— Де Езра?

Вега підвела погляд.

— У кабінеті, разом із Міхаелем і Софією. Вони працюють над повідомленням Регулюсу.

Я потерла шию.

— Над повідомленням, у якому вони пропонують верховному королю десятьох дівчат?

— Спершу треба переконати Регулюса зустрітися з Міхаелем і Софією, — пояснив Еш. — Щодо іншого подивимось.

— Регулюс від початку вимагав дівчат? — запитала я, не звертаючись до когось конкретного.

— Так, — відповів Лоренс. — Він почав перемовини відразу ж, як став верховним королем, і передав свою вимогу батькові Езри.

— І той її відхилив?

Лоренс на мить завагався.

— Спершу так, — підтвердив він. — Але після того, як зникла його дружина, він принаймні повідомив нас про таку вимогу. Інакше ми, мабуть, узагалі ніколи про неї не довідалися б. Зрозуміло, це було абсолютно неприйнятно, але потім сила бар’єрів стала зменшуватися, а перші демони — пробиратися до нас. У такий спосіб наша позиція на перемовинах поступово слабшала. Лише тому ми розглянули можливість погодитися на вимогу Регулюса.

Я прикусила губу.

— А де має підписуватися договір? — звернулася я до всіх. — Регулюсу потрібно для цього переходити в наш світ чи Езра вирушить на Керіс?

— Магістр Ложі та верховний король підпишуть Пакт одразу біля Джерела, — повідомив Лоренс. — Кожен прибуде зі своєю делегацією. Це урочиста церемонія.

— Регулюс увійде в наш світ лише через це. Він ненавидить магію, — почувся, на мій подив, голос Веги. — І боїться її, оскільки не може контролювати, але водночас нічого не прагне так сильно, як навчитися використовувати її як зброю, щоби гнітити власний народ. Наш єдиний шанс убити його — цей день.

— Ваше весілля, — запитала я Вегу напряму. — Регулюс не сприйме його як образу? Чи він толерує такий союз із Ложею?