Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 58)
— Ще один такий коментар, і я це все в тебе заберу! — накинулася на нього я.
— Пробач. Я мав на увазі геть не те, як це, можливо, прозвучало. Езра дурень.
— Схоже, йому подобається Вега, — видавила я. — Окрім того, вона дуже гарна, а він, одружившись із нею, ще й здійснить героїчний подвиг. Він усе робить правильно.
— Брехуха з тебе паскудна, — похитав головою Калеб. — На щастя, ніхто інший цю нісенітницю не почує, — він засунув у рот пиріг і, жуючи, ледь не замуркотів від задоволення. — А тепер розкажеш мені вашу моторошну сімейну історію? — він підкинув оливку, а відтак зловив її зубами.
— Члени родини Грандьє — нащадки чорта з Лудена, — почала я. — Досі є люди, які пам’ятають ту історію.
Калебові очі заблищали від хвилювання. Він відірвав кілька виноградинок і закинув до рота.
— Чорт, значить. Це дещо пояснює.
Я всміхнулася:
— Урбен Грандьє служив священником у церкві Святого Хреста в Лудені й водночас був магом Ложі. Але про це, звісно, ніхто не знав. Він нібито завів купу любовних інтрижок і, ймовірно, був справжнім ловеласом, поки шалено не закохався в одну з послушниць монастиря урсулінок. Її звали Каміла, і вона походила з роду Роганів. У монастирі вона була проти своєї волі й не хотіла ставати монахинею, у них почався пристрасний роман.
Очі Калеба розширилися.
— Зараз ти трохи перебільшуєш, так?
Я всміхнулася, хоча сама історія була сумною.
— Ні. Це було кохання з першого погляду. Якщо таке взагалі є. Щоночі він прокрадався в монастир. Як маг, він міг завиграшки перебратися через стіну, щоб потрапити до Каміли. Вони кохалися в бібліотеці, у саду й нібито навіть у каплиці. Але все закінчилося так, як і мало закінчитися. Каміла завагітніла, і все стало явним. Урбен запропонував їй вийти за нього заміж, але для сім’ї Каміли їхній зв’язок виявився абсолютно неприйнятним. Вони натиснули на настоятельку, щоб зам’яти справу. І зовсім скоро вже ціла група монашок звинуватила Урбена в тому, що він їх зачарував. Вони стверджували, що Урбен викликав демона, який творив із черницями заборонені речі.
— Які такі речі? Ця інформація теж була зафіксована? — куточки губ у Калеба глузливо затремтіли. — Мабуть, так, бо ті монастирські сестри все записували.
— Ця не була, але я впевнена, що якщо ти напружиш свою фантазію, то щось вигадаєш.
— І навіть багато чого, — він зареготав. — А вечір стає дедалі кращим. Спочатку смачна їжа, а потім розпусні історії. Треба подякувати Езрі.
— На жаль, це історія без хорошого фіналу. Знадобився певний час, щоб визнати Урбена винним. Судді з’ясували, що він маг Ложі, а в кардинала Рішельє за весь час його перебування на посаді Ложа стояла хроном у носі. Переважно через її багатство. Ложа не могла дозволити тиснути на себе, тож 1634 року Урбена спалили живцем. Хоча довести нічого не змогли. Ну, всі ці демонічні штуки та зваблення інших незайманок. Його єдиний злочин полягав у тому, що він закохався в Камілу. Але це не мало жодного значення, адже були всі ті абсурдні звинувачення. Сім’я Каміли забрала її з монастиря і ще до його смерті спробувала видати заміж за іншого чоловіка, але дівчина відмовилася. Тоді вони запроторили її до нашого будинку тут, у Пемпоні, і кинули напризволяще. Каміла довго сподівалася, що Урбена виправдали й він приїде до неї. Коли його стратили, вона практично зневірилася, але все ще носила під серцем його дитину й не могла забрати її із собою на той світ. Тому просто жила далі. Вона народила дочку, і відтоді наша сім’я мешкає тут. Каміла так ніколи й не вийшла заміж.
Тепер Калеб уже не здавався таким веселим.
— Його ж реабілітували?
— Та ні, звісно. Наша бабуся в молодості провела невеличке розслідування і відкопала старі судові акти. Вона виявила, що настоятелька монастиря, сестра Жанна де Анж, була одержима Урбеном. Але він не зважав на неї, адже кохав Камілу. Жанна звинуватила його в тому, що він спокусив Камілу за допомогою чорної магії, і підмовила інших монахинь підтвердити це. Камілу жодного разу не допитали в цій справі. Її сім’я не дозволила. Під час процесу представили документ, який підписав Урбен і нібито демони. Судді назвали його «диявольським договором». Звідси він і отримав своє прізвисько. Папір склали невідомою мовою, а якимись дивними символами. Свої печатки на ньому залишили кілька демонів, і зокрема Сатана власною персоною. Урбен заперечував, що коли-небудь бачив той документ. Судді провели незвичний допит — піддали водяним тортурам. Але він так і не зізнався. Рішельє сподівався отримати докази, що Ложа пов’язана із чортом, проте Урбен зберігав їй вірність до кінця. Ти, можливо, не знаєш, але кардинал був чаклуном і членом Братства.
— Гадаєш, якби Урбен зізнався, вони його не стратили б?
— Не знаю. Він навіть не розглядав варіанту, щоби зрадити Ложу. Тож просто все заперечував. Він зробив вибір на користь вірності, а не кохання.
Запанувала тиша.
— Гадаєш, він учинив правильно? — Калеб уважно подивився на мене.
— Я не знаю. Він учинив те, що вважав своїм обов’язком, залишивши Камілу саму розбиратися зі своєю долею. Її та доньку. Він не міг знати, що з ними буде. Дитина народилася з магічними здібностями та стала відьмою, але могла й померти.
— А жителі Пемпона добре прийняли Камілу з дитиною? Чи знущалися з них? Без чоловіка поруч вона була беззахисною.
— Ложа цього не допустила б. Урбен пожертвував собою заради них. Люди у Броселіанді завжди мали інший погляд на речі. Тут Каміла була в безпеці, й вона вирішила залишитися в Пемпоні. Пізніше її донька одружилася із чаклуном. Відтоді в нашій сім’ї народжувалися лише дівчата.
— Якась не дуже весела історія.
— Я тебе попереджала, та не забувай про звинувачення черниць. Найцікавішу частину можеш прикрасити сам.
Калеб усміхнувся:
— Езра вибрав би тебе, якби міг.
— Ти теж не дуже хороший брехун. Історія мого роду мала би стати мені застереженням.
— Я б хотів сказати, що, можливо, ще станеться диво, але його не буде. Що швидше ти із цим змиришся, то краще.
— А в тебе талант підбадьорювати. Я тут намагаюся не подавати знаку, а потім ти щось таке заявляєш, — на очі навернулися сльози, але я їх стримала.
— Гей, — Калеб притягнув мене до грудей. — Усе буде добре. Ти знайдеш когось набагато крутішого, ніж цей тупий магістр.
Я проти волі розсміялася і притулилася до нього.
— Калебе, — пролунав голос Езри. — Чим ти тут із Віанною займаєшся?
— А що? — Калеб іще ближче притягнув мене до себе. — Збираюся спробувати на смак цю маленьку відьмочку. Ти ж її не хочеш.
Я вивільнилася із його рук і крадькома витерла обличчя.
— Максимум, що ти спробуєш, — це виноград і пиріжки, ненажеро.
Езра підійшов до нас, похитуючи головою.
— Класно, що хоч комусь за цими старими мурами весело. Ти в порядку? — прямо запитав мене він. — Ми знайдемо вихід.
— Звісно, знайдемо, а Віанна — міцний горішок, — Калеб підвівся й обтрусив крихти зі своєї шкіряної куртки. — Ти знав, що її предком був сам чорт?
— Урбен не чорт, — роздратовано заперечив Езра. — Ти маєш поговорити з Аарвандом. Йому треба бути присутнім на зустрічі при дворі Регулюса. Можливо, йому вдасться згладити кути, якщо верховний король злетить із котушок. Ці п’ятеро членів Ради надто самовпевнені. Йому це не сподобається. А їхня ідея із жінками навіть не обговорюється. Мені взагалі не варто було погоджуватися на розмову.
Калеб зітхнув:
— Тоді я вирушаю. Де ж ті часи, коли я міг просто зависати у струмках і дражнити німф?
— То ти мені скажеш, яку демонічну подобу приймаєш? — запитала я. — Мені здається, ми вже достатньо знайомі. Може, сатира?
Калеб скривився від огиди.
— У сатира, моє мишеня, немає жодних манер. За цим ти його відразу й упізнаєш, навіть у людській подобі. Запам’ятай це. А я чекатиму на твою наступну ідею. Не забувай — це щось круте.
Езра роздратовано глянув на нас.
— Зникни.
Калеб, дуркуючи, вклонився:
— Мене вже нема. І наглядай мені за Віанною. Вона тепер неоціненна.
Езра загарчав, але Калеб уже не почув, оскільки з котячою грацією мчав із городу.
Я моргнула.
— Це ж не той сітрі, правда?
— Тільки не кажи йому, що думаєш, наче він перетворюється в кішку. Він би дуже образився.
— А ти знаєш, у кого він перетворюється?
Езра кивнув.
— Але про це він має сам тобі розповісти. Демони поводяться дещо специфічно, коли йдеться про їхню другу подобу.
— Чого така секретність? — я чіплялася за цю тему, бо не хотіла, щоб він заговорив зі мною про Вегу чи Регулюса.
Езра засунув руки в кишені бриджів.
— Просто радій, що він не перевтілюється біля тебе. Це трохи лякає. Я відведу тебе у твою кімнату. Її вже підготували.
— Просто скажи мені, у якому вона крилі. Не варто турбуватися. У тебе, мабуть, є важливіші справи.
— Віанно, — тепер голос Езри пролунав так, наче він ось-ось закричить, але він простяг мені руку. — Прошу. Зроби мені ласку. Або ти підеш зі мною із власної волі, або я перекину тебе через плече.