Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 57)

— Хто б міг подумати? Ти завжди здаєшся таким покірним.

Калеб сів поруч зі мною і штовхнув по-дружньому:

— То що ж це щойно було?

— Нічого.

— На «нічого» не схоже.

— Ну, позавчора вночі, тоді... Я справді напала на нього та цього сітрі. Моя магія раптом повернулася. Я була така розлючена та сердита. І негоду теж я викликала, — я замовкла. — Ти ж теж демон. Відчуваєш у мені якусь магію? Інші ні, але вона є. Я не розумію.

Погляд Калеба ковзнув моїм светром, джинсами, кедами й зупинився на моєму обличчі.

— Нічого, — промовив обережно.

— Зовсім нічого?

Він похитав головою.

— Але це не означає, що її там нема. Мишеня, тобі не варто зациклюватися на тому, що думають чи роблять інші.

— Може, це і твій девіз у житті, але вони збираються передати Регулюсу десятьох дівчат, у яких ледь жевріє магія. А в мене вона є. І тепер я не знаю, як мені вчинити. Сперечатися я не могла, бо вони погрожували, що відправлять замість мене Констанс.

— Якщо Лоран дізнається, то приб’є всіх п’ятьох, — серйозно зауважив Калеб, — Тож краще тримай це при собі.

Я кивнула.

— А що б ти зробив на моєму місці?

— У будь-якому разі не пожертвував би собою заради доброї справи, це точно.

— А заради друга?

— Не знаю, — зізнався він. — Якщо підеш на цю угоду і... ну... — він прочистив горло. — ...і Регулюс віддасть тебе одному зі своїх хлопців... Імовірно, ти помреш найпізніше під час пологів. Діти демонів набагато швидше ростуть в утробі. Вони більші й сильніші. Але це лише теорія. Езра ніколи такого не допустить.

— Але ж були діти, які вижили.

— В Мерліна й Утера вдалося. Є висока ймовірність, що вдавалося і частіше. Тільки немає підтверджень. За часів, коли демони й люди ще ділили цей світ, мабуть, між нами було набагато більше подібних союзів, — він говорив незвично серйозно. — Є легенди, які стверджують, що матері та діти виживають лише тоді, коли батьки по-справжньому люблять одне одного.

Я усміхнулася:

— Досить романтично, як для демонічних легенд.

Він засміявся.

— Просто хотів сказати, що ти завжди можеш втріскатися в когось із хлопців Регулюса.

— Наскільки це реально? Вони мають такий самий чудовий вигляд, як і ти?

Калеб пирхнув:

— І як ти собі це уявляєш, мишеня? Я єдиний і неповторний.

Я засміялася, але звучало гірко.

— Чому твій брат відверто не виступить проти Регулюса?

— У верховного короля надто багато підтримки в народі. А те, що зараз коїться на Керісі, насправді не може продовжуватися. У вас дійсно значно більше простору для життя, ніж у нас, і в цій тісноті дуже важко вживатися із такою кількістю агресивно налаштованих родичів. Між князівствами було багато сутичок. Наразі між ними панує дуже хиткий мир. Нашому народу потрібна перерва. Ми хочемо повернутися до боротьби лише тоді, коли її буде не уникнути. Багато хто поділяє вимогу Регулюса щодо нових територій. Його й обрали здебільшого через те, що він пообіцяв просувати на перемовинах цю умову. А про те, що планує вивести новий вид, у всі дзвони не дзвонили. Про це відомо лише кільком посвяченим. Це його власний маленький проект, який зрозуміють далеко не всі. У нас це дуже засуджується, коли хтось заводить дітей із людьми, ба більше, з магічно обдарованими! Ми пишаємося своєю чистою кров’ю, — він скривився. — Хочеш вір, а хочеш ні, але більшість демонів уважають, що вони принаймні на три ступені вищі за вас в еволюційному плані. Маю на увазі, що ми вміємо змінювати подобу. Хіба це не круто?

— На три ступені ти вище за мене лише у плані зарозумілості. Я вмію створювати бурю, це набагато крутіше.

— Один раз, мала. А те, що ти щойно робила, — просто ігри з водою. Якщо хочеш мене вразити, доведеться продемонструвати щось іще. Але, так чи інак, прийми мої вітання, — він тепло глянув на мене своїми синіми очима, а великим і вказівним пальцем зобразив проміжок приблизно два сантиметри. — До того, щоби стати такою ж крутою, як я, тобі залишилося от стілечки.

Я з усмішкою похитала головою.

— Маєш рацію, — уже серйозно мовила я. — Мені треба вправлятися. Учора я пройшла ритуал прийняття стихійної магії. А коли закінчила, переді мною на іншому березі струмка в нашому саду раптом з’явилися три демони.

У Калеба спалахнули очі.

— Так близько від вашого дому?

Я кивнула:

— З одним я розібралася. Несподівано в мене почало вдаватися те, про що я навіть мріяти боялася. Але ті двоє, які залишилися, імовірно, добили б мене, якби раптово не з’явився дракон і мені не допоміг. Це випадково не ти був?

— Вчора я, на жаль, був зайнятий в іншому місці, — Калеб похитав головою. — Якими були ці демони? — ледве чутно спитав він.

— Луската шкіра, копита, товсті ноги й голова, яка нагадала мені крокодилячу.

— Моракси, — сказав Калеб. — Тварюки. Я іще раз поговорю з Аарвандом щодо посилення контролю кордонів. Зрозуміло, що він має пропускати шпигунів Регулюса, але не кожну зграю.

— Ви близькі з братом? — поцікавилася я.

— Настільки, наскільки взагалі можна бути близькими, коли ви геть різні. Аарванд серйозний і без почуття гумору. Якщо він отримує завдання, то поринає в нього з головою. За Кораліс і його мешканців він, мабуть, і померти готовий, що мені й у страшному сні не насниться.

— Чому ні? — я вирішила випитати його думку.

— Бо я ціную власне життя. І не пожертвую ним ні за що й ні за кого. Навіть якщо мене потім уважатимуть героєм, — він говорив це так упевнено, що хтось інший йому, мабуть, повірив би.

— Але ти тут. Регулюсу про це відомо?

— Регулюсу відомо все, але він не сприймає мене серйозно. У його очах я просто ні на що не здатний Кораліський принц. Тільки на те й годжуся, щоб передавати його послання.

— Ти його гонець? Доволі гарне прикриття, — це мене таки вразило.

— Це не прикриття, — уперто заявив він. — Може, брат і має шляхетні цілі, а мені треба трохи різноманітності. Та й до того ж я не вважаю Аарвандові плани до кінця продуманими. Армія Коралісу не дуже сильна. Аарванд усіх нас наражає на небезпеку, а Регулюс без вагань поневолить увесь Кораліс, якщо знайде докази зради Аарванда. Але брат моєї думки не питає, та й не прислухається до мене.

— Виходить, поки Братство виношує плани, як би то задобрити Регулюса, вручивши йому дівчат і нові землі, Езра, твій брат і батько Веги збираються створити суперармію і перемогти його?

— Щось таке. На справжню суперармію вона, на жаль, перетвориться, лише якщо до неї долучиться трохи більше відьом і чаклунів, однак, поки Братство проти битви єдиним фронтом, шанси на перемогу над Регулюсом у нас хіба п’ятдесят на п’ятдесят.

— Я не знала, що є такі демони, як ти, — зажурено визнала я. Він справді дивовижний. Чому він так прагнув здаватися пройдисвітом, а не чоловіком, який бореться за власну мету?

— Бабуся не дуже багато розповідала мені про нашого батька, — обережно додала я за якийсь час. — Він був дурисвітом, але наша мама кохала його палко та щиро, доки він не покинув її. Еме боїться, що з нею трапиться те саме, тому вирішила ніколи не підпускати до себе жодного чоловіка. Тож краще тобі не плекати надій.

— А я і не плекаю. Мені просто подобається її дражнити. Вона така жахливо вперта. Зовні принаймні. За вас вона битиметься, наче левиця.

— Я знаю і не хочу, щоб ти зробив їй боляче.

Якусь мить ми мовчали, але я не сумнівалася, що він зрозумів моє послання.

— Твоя сім’я завжди жила у Броселіанді? — запитав Калеб.

— Із XVII століття. Ми — сумнозвісно відомі.

— Хочеш сказати, що твої предки робили погані речі? Розкажи мені все, — у нього забурчало в животі.

— Давай перед тим я принесу нам кілька мадленок і чаю. У тебе, здається, уже аж щоки позападали — ти вже мінімум годину нічого не їв.

— Рівно тридцять п’ять хвилин. Почуваюся вже надзвичайно слабким.

— Як був блазнем, так і лишився.

— Щоб досягти успіху, потрібно постійно залишатися в ролі.

— Треба запам’ятати, — я підвелася й попрямувала на кухню. А там випросила в Аделаїзи цілу тацю пиріжків із м’ясом, перепелиними яйцями та фруктами.

— Якщо Езра для цього занадто дурний, то я з тобою одружуся, — простогнав Калеб, коли я поставила все це перед ним. — Немає нічого кращого за жінку, яка знає, де дістати чоловікові їжі.