Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 52)
— Вони наглядають за нами.
Погляд Ясмін перемістився на крісло-гойдалку
Міхаель клацнув пальцями, й осколки склеїлися. Відтак склянка пропливла повітрям і приземлилася на стіл.
— Нам усім не завадило б подихати свіжим повітрям, — вирішив він, підвівся з-за столу й відсунув стілець, щоб Ясмін змогла встати. Міхаель подав їй руку, і вони вдвох вирушили слідом за Еме та Лоренсом. У саду спалахнули вогні. Хтось із чотирьох запустив над кущами яскраві світлові кулі, що відганяли нічні тіні. Неймовірний краєвид.
— Не хочеш теж піти? — обережно запитав Еш. Безперечно, він помітив, що я стривожена.
— Я краще помию посуд. Але проведи, будь ласка, Софію, — я не хотіла терпіти цю жінку у своїх чотирьох стінах довше, ніж потрібно. Уже зараз її негативна енергія відчувалася в усьому приміщенні. Маелі знадобиться купа ароматичних паличок, щоб її позбутися.
— Звісно, — здався Еш. — Можемо поговорити й пізніше.
Вони вдвох покинули кухню, а я нарешті сіла. У голові стукало, а ноги були, наче пудинг.
Калеб лякав мене менше, ніж чотири члени Ради, а він демон. Доволі комічна ситуація, але сміятися не хотілося.
Маель поклала руку мені на плече.
— Вони не знають, хто влаштував грозу й чи влаштував її хтось узагалі, а без доказів вони нас не покарають.
— А Софія не відмовилася б, — заперечила я.
— Ця коза та ще інтриганка, — сказала Маель. — Я впевнена, вони замислили щось, про що ми не маємо дізнатися. Будь-хто з мешканців міг викликати бурю. Люди приходять і йдуть. Проте ось що дивно. Вони мали відчути магію, яку ти випромінюєш. Чому вони нічого не сказали?
Наступного ранку ми на двох машинах поїхали до будинку Ложі. На жаль, Софія наполягла, що поїде в нашій. Імовірно, аби ми не могли обговорити нічого секретного. Відучора ці четверо слідкують, щоб нам жодного разу не вдалося порозмовляти одне з одним наодинці. Коротка розмова з Ешем біля грядки і з Маеллю на кухні були єдиними, де мені вдалося поспілкуватися з кимось віч-на-віч. Після короткої вечері Софія і Ясмін начарували додаткові ліжка в кімнатах Маелі та Еме і спали там. Лоренс розмістився в кімнаті Еша, а Міхаель з Ешем лягли у вітальні. Спочатку я навіть не помітила, що вони навмисне нас розділяли, але що ближче було до від’їзду, то очевиднішим усе це ставало. Тепер же Софія влаштувалася поруч зі мною на задньому сидінні, і, попри кондиціонер, моєю спиною градом котився піт і нудило так, що я боялася, як би мене не вирвало. Я нервово чухала шию, яка вже була вся червона, що не залишилося поза увагою Софії. Вона косо зиркала на мене краєм ока.
Коли ми під’їхали до замку, у небі висіли густі хмари. Це не могло бути моєю роботою, бо я взагалі не відчувала нічого від тієї магії, яка вчора пронизувала мене. І нехай ніхто з демонів біля струмка мене не кусав, я однаково боялася, що вони якимось іншим чином знову відібрали мою силу. Зрештою, один із них мене подряпав, а дракон зцілив. Адже він теж демон, хоч я і не знала, що в демонів бувають такі здібності. Еме та Маель досі не знали про мій візит до богинь. Хоч я сказала їм, що можу контролювати всі стихії, але рун вони не бачили. Зараз я повільно пленталася за всіма звідним мостом до сторожки. На відміну від сестер, щодо вбрання я особливо не морочилася. Немає сенсу щось перед кимось вдавати.
Для принцеси Веги я не конкурентка навіть у сукні від Коко Шанель. Не те щоб я могла її собі дозволити. Тому під плащем у мене були вицвілі джинси та светр на довгий рукав. Волосся заплела в косу й не фарбувалася. Вона також там буде? Якщо богині зжаляться наді мною, то ні. Утім, очевидно, що Вега з ним давно живе, інакше звідки вона тоді б узялася тієї ночі? Зробивши глибокий вдих, я розправила плечі. Упораюся і не принижуся більше, ніж уже принизилася.
Вартового, який відчинив нам ворота, я не знала. Він вклонився п’ятьом членам Братства, не опускаючи погляду, коли вони на нього дивилися. Чаклун. Можливо, він, як і більшість тих, хто влаштовувався сторожем Ложі, не ладнав із Братством. Коли два роки тому почалися евакуації і Братство розпорядилося, щоб жодна відьма та жоден чаклун, навіть жінки й діти, більше не залишали територію країни, багато чоловіків сприйняли наказ Ради вороже. Вони були готові битися з демонами, але вимагали безпеки для своїх сімей. Братство ж не вело жодних перемовин. Якщо в мене ще й залишалися сумніви, чому нас евакуювали, то від сьогодні я повністю переконалася, що причина цього полягала лиш у наших стосунках із Ложею та Токвілями.
Ми йшли через внутрішній двір. Нас переслідували недовірливі погляди, діти тулилися до матерів. Я не могла їх звинувачувати. Восьмеро людей у темних плащах із каптурами, мабуть, справляли на малюків загрозливе враження. Кожен у дворі відчував магію п’яти представників Ради.
Жак відчинив двері в замок, не встиг Еш доторкнутися до молотка. Він глянув на відвідувачів і відійшов. Маелі та Еме дворецький усміхнувся. Коли його погляд ковзнув до мене, я відвела очі.
— Не хочеш віддати мені свій плащ, Віанно? — швидко запитав він.
Я ще щільніше закуталася у тканину й похитала головою.
— Краще залишу. Тут усередині прохолодно.
— Я розпалив камін у вітальні. Зустріч відбудеться там, — він підбадьорливо й водночас із розумінням усміхнувся.
— Усе ж залишу, — плащ здавався мені бронею, і я його не зніму.
— Як хочеш, — він передав плащі інших жінці, яка стояла в нього за спиною. — Пройдіть, будь ласка, за мною, — звернувся він до Міхаеля Галкіна.
Зціпивши зуби й не дивлячись ні праворуч, ні ліворуч, я вирушила слідом за іншими. Якщо зосереджуся тільки на підлозі, то, можливо, зіллюся з меблями й Езра взагалі не зауважить мене. Зрештою, у нього є інші турботи. Попри всі мої зусилля, мені не вдалося не глянути на вартових, розставлених сьогодні на постах всередині замку.
Ми ввійшли в кімнату, і моя підлогостратегія розсипалася, варто було мені побачити Езру, який стояв біля вікна. Калеб оперся на камін, а Вега сиділа у кріслі відразу поруч з Езрою. Вона була ще прекраснішою, ніж позавчора ввечері, і я легко могла уявити, як вони з Езрою відкривають бал тут, у замку. Немов цілу вічність тому ми з ним грали в бальному залі в шаффлборд17, ледь не знищивши весь паркет. У мене всередині все стислося. Тепер це в минулому.
Усі троє мовчали, проте уважно спостерігали за нашою процесією. За маленьким столом біля стіни сидів чоловік похилого віку, який працював іще з батьком Езри. Він обіймав посаду секретаря великого магістра й записуватиме кожне сказане слово. Я притулилася до стіни обіч дверей. Якщо не витримаю, зможу просто втекти й перечекати в Аделаїзи на кухні або у сторожці. Двері знову відчинилися, і в кімнату зайшли дванадцять чоловіків на чолі з Лораном. Мої руки вкрилися сиротами. Мабуть, інші одинадцять — лицарі Ложі. Наступники Артурових лицарів Грааля. Вони розійшлися по кімнаті, яка виявилася замалою для такої кількості людей. Що ж, Езра явно щось задумав. Як і він, вони вдягнені в чорну уніформу, єдиною прикрасою якої були ланцюжки з кулонами у вигляді кубка. І, попри відсутність зброї, усі відчули загрозу, яку мала продемонструвати їхня поява.
— Ласкаво просимо до замку Ложі Мерліна, — привітався з нами Езра після того, як лицарі розійшлися кімнатою.
— Дякую за запрошення, — відповів Міхаель, після чого представив Софію, Лоренса та Ясмін.
— Радий, що ви подолали такий важкий шлях, — сказав Езра. — Дозвольте відрекомендувати вам мою наречену, Бегу де Маскун. Я уклав союз із її батьком.
Від такого офіційного формулювання моє серце забилося швидше, захотілося піти негайно. Але я вже не дитина й залишуся тут разом зі своїми сестрами, хоч би як складно для мене це було. Тому я стоїчно витріщалася в одну точку на протилежній стіні, врізаючись нігтями в п’ясть стиснутого кулака.
— Калеб Кораліський представляє свого брата, князя Аарванда Кораліського. З ними ми теж уклали союз, — я не дивилася на Езру, але цей холодний тон, який він використовував завжди, коли щось йшло не так, як він хотів, був мені добре знайомим. Я досить часто чула його до мене. Те, що зараз відбувається, йому геть не подобається. — Сідайте, — мовив він, коли Аделаїза зі служницею принесли чай, каву й випічку. Цього разу не беньє.
— Віанно, — я почула, як він промовив моє ім’я.
Відсунулося крісло, і якщо не хочу стати посміховиськом, треба зробити те, що від мене вимагається. Я підійшла до столу, усе ще уникаючи будь-якого зорового контакту, і сіла, схрестивши на колінах тремтячі руки. Схоже, це найгірша мить мого життя. Калеб, який примудрився вмоститися поряд з Еме, підбадьорливо всміхався мені з протилежного боку столу. Аделаїза налила всім чай і каву й залишила нас самих. З кожною секундою ситуація ставала дедалі напруженішою, доки Міхаель Галкін нарешті не порушив мовчанку.
— Ми прибули сюди особисто, оскільки дуже стурбовані, — заговорив він. — Із верховним королем ще досі не укладений новий договір.
Езра мовчав.
— За останні кілька тижнів атаки демонів почастішали, — продовжив Міхаель. — Дорогою до Пемпона на нас чотири рази нападали демони. Обставини змушують нас евакуювати всіх відьом і чаклунів. Вони нам потрібні біля стіни. Їм потрібно буде підсилювати захист зовні.