Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 49)
— Добре, — сказала Роза, повністю озирнувшись довкола. — Подивімося. Що тобі відомо про енергію стихій? — вона витягла з кошика три довгі стрічки, і я відсахнулася, бо вони нагадали мені мотузку із Залу Містерій.
— Їх чотири: повітря, вода, вогонь і земля. Насправді є ще п’ята — ефір. У колі стихій вода та повітря розташовані поруч і утворюють полюс, протилежний до вогню і землі. Ефір об’єднує обидва полюси та стоїть вище за чотири інші стихії. Це єдина стихія, якою не можна керувати.
Роза задоволено кивнула.
— Коли Еме вчора зателефонувала, я вже знала, що ця негода неприродного походження. Водна стихія тобі підходить, і зрозуміло, чому вона звільнилася лише зараз. Вона допомагає народженим під знаком Скорпіона нарешті відпустити те, за що вони дуже міцно тримаються, — я її уважно слухала. — Але водна магія може завдати великої шкоди, якщо ти нею кудись цілитимешся.
— Закляття шкоди заборонені, — автоматично випалила я, бо кожній відьмі вкладали це практично від народження.
— І про це, юна леді, ти мусиш завжди пам’ятати, — звісно, вона знає про прокляття
— Тепер виклади руну води, — Роза передала мені кольорові стрічки.
Узявши їх, я зобразила на траві три вигнуті лінії. Земля під моїми ступнями була теплою і водночас сирою.
Роза задоволено кивнула й витягнула з кошика чотири аркуші. Усі вони були різних кольорів. Червоний для стихії вогню, блакитний для води, зелений для землі й жовтий для повітря.
— Розклади їх довкола рун.
— Повітря на сході, — пробурмотіла я. — Вогонь на півдні, земля на заході, а вода на півночі, — для магічного ритуалу потрібно дотримуватися точного порядку.
— Твоя стихія прийме тебе і визнає твій вплив. Але ти ніколи не маєш нею зловживати, — сказала Роза.
Я встала біля неї. Поруч тихо дзюрчав струмок. Вітер ворушив цвіт на фруктових деревах. Трава лоскотала мої голі кісточки, і я відчувала пульсівні хвилі енергії, що підіймалися глибоко з надр землі. Броселіанд з усіма його містичними куточками недарма розташовувався у Верхній Бретані. Тут перетиналися два потужні силові потоки й живили це місце енергією, що тепер росла в мені.
— Опустися на коліна й заплющ очі. Ти мусиш мовчати. Зв’яжи свій дух із землею, повітрям, водою і вогнем усередині себе. Богині вкажуть тобі шлях. Їм ти завдячуєш цією силою — і не забувай, вони можуть знову відібрати її, — вона поставила чашу, насипала в неї трав і підпалила шматочок вугілля. У небо одразу здійнявся димок, утворюючи дивні маленькі кільця — що звичайному диму взагалі не під силу. Я притулила долоні до землі. Роза встала в мене за спиною і розпустила моє волосся. Ним одразу почав гратися вітер. — Це ти маєш зробити сама. Удачі тобі, дитино.
Я вже не чула, як вона пішла, бо все моє тіло пронизала енергія. Я підвелася, хоч і розуміла, що досі стою навколішки на теплій вологій землі. Потилицю почало поколювати від жару, який ширився всім тілом. За заплющеними повіками мерехтіло полум’я, у той час як крижаний піт холодив моє надто розпалене тіло. А потім усі відчуття зникли. Жар, холод, краплі поту на тілі. Враження було таке, ніби з мого тіла й душі спали невидимі пута. Мене шмагав крижаний вітер і водночас спиною тік дощ з іскор. Я стисла зуби, не розплющуючи очей. Роза про подібне не згадувала, але я однаково перебирала в пам’яті закляття, можливо, котресь могло б мені допомогти. Заклинань я вивчила безліч, просто вже кілька років не могла ними користуватися. А зараз найкращий час полегшити біль. Мій розум огорнула темрява, перед внутрішнім поглядом заблимав вогонь, і я опустила в нього руку. Полився дощ і погасив полум’я. Вода зібралася в калюжу, у якій відбивалося моє обличчя. Із землі прорізалися маленькі зелені листочки якоїсь рослини і, розкриваючись, підіймалися вище й вище. Налетів вітер і зірвав листя з тендітного стебла. Картинка зблякла, а у воді відобразився холодний повний місяць, і за секунду на нього закапала кров. Клуби туману завадили мені побачити, що трапилося далі, але я почула дзвін мечів. Закинувши голову, я розплющила очі й моментально вилаялася. Я перервала ритуал. Звуки бою мали, певно, перевірити мою концентрацію, і я не впоралася.
Я із подивом роззирнулася. Це галюцинації? Тепер мої коліна стояли не у траві, а у прохолодному темному мосі, а я була вже не в нашому саду, а в дубовому гаю. Сонячне проміння пробивало собі шлях крізь молоде яскраво-зелене листя. Посеред гаю стояв величезний котел, над яким здіймався світлий дим. У минулому в таких гаях жриці проводили свої ритуали, багато з яких сьогодні забуто. По суті, ми, нинішні відьми, орудували лише дещицею тієї магії, яка була для жриць і друїдів чимось звичним.
Але ми досі молимося тим самим богиням. І саме це пов’язувало нас крізь час. Але чому я тут? І насамперед — це реальність чи ілюзія?
Чотири жінки вийшли з-поміж дерев на галявину. Перша — вдягнена в темно-червоне вбрання, на якому сяяли зірки. У неї було довге мідно-руде волосся. Друга — повністю в білому, навіть її волосся, шкіра та брови здавалися позбавленими будь-яких барв. Третя жінка виявилася білявкою, одягненою у блакитну сукню із синіми півмісяцями, у якої не було рукавів, а руки до самої шиї обвивали срібні нитки. Вони утворювали неземної краси плетіння магічних заклинань, прикриваючи, однак, обпалену шкіру. Її я відразу впізнала і зробила крок назад. Це Аріана, чаклунка. Вона всміхнулася, наче відчувши мій страх. Четверта жінка була вся в чорному, а її волосся мало відтінок найтемнішої ночі. Це, певно, Морріган — берегиня заклинань і проклять. Вони зупинилися поруч із казаном і мовчки повернули голови до мене. Я кліпнула, але галюцинація не зникла. Переді мною стояли чотири богині. Бригіта — богиня світла, богиня-мати Керідвен, а також чаклунка Аріана й Морріган — велика королева та богиня тіней і ночі. Вони вчотирьох вершили долю світу, розпоряджалися життям і смертю, початком і кінцем, світлом і темрявою. Вони не здавалися непривітними, проте, побачивши їх, мене затрясло.
— Чого бажаєш, дитино? — привітно запитала Бригіта. — Як ти пройшла крізь Завісу?
Я не знала. Але це не та відповідь, яку можна дати богині.
— Я її запросила, — на моє здивування заявила Аріана. — Вона дитя дітей і сестра сестер, — голос Аріани звучав дзвінко та ясно. — Вона носить знак Морріган і була у Ґламорґані.
Морріган примружила очі.
— Хочеш залишитися з нами? Ми навчимо тебе всього, що знаємо самі. Ти будеш нашою першою послушницею після Вівіани.
— На скільки мені потрібно буде залишитися? — глухо запитала я.
— Десятиліття і століття — це ніщо. Час народжується і вмирає, — пояснила Керідвен співучо. — Наші знання безмежні. Ми могли б навчати тебе чогось до кінця всіх часів, і це однаково була б лише крихта того, що нам відомо.
— Тоді я не можу залишитися, — твердо відповіла я. — Я мушу повернутися — я потрібна сестрам.
Морріган звела брову:
— Ти відмовляєшся від пропозиції богинь?
— Я не можу кинути в біді людей, яких люблю. Я потрібна їм більше, ніж мені потрібні ваші знання.
Бригіта задоволено кивнула.
— Мудра відповідь, дівчинко, — сказала вона низьким, дуже мелодійним голосом. — Ти будь-якої миті зможеш пройти до нас крізь Завісу, коли твоя місія буде завершена. Вона тобі дорого коштуватиме. Я бачу в тобі біль, страх і гнів. Відпусти ці почуття і довірся нашій мудрості Людей чекають важкі часи.
— Тоді ви маєте зробити щось для них! — вирвалося в мене.
Морріган стисла губи, почувши мою зухвалу вимогу, але Аріана привітно всміхнулася.
— Наші творіння мусять знайти власний шлях, — пояснила вона. — Ми можемо тільки направляти.
Максимально незадовільна відповідь. Бригіта вийшла вперед і наблизилася до мене. З кожним кроком вона все більше вражала мене своєю величчю. Я хотіла відійти, але ноги наче приросли до землі. Навколо неї вихором кружляв вітер. Коли богиня дійшла до мене, то взяла за руку й накреслила кілька ліній.
— Довірся своїм почуттям і своїй вірі, — Бригіта торкнулася моєї щоки долонею, а потім у мене перед обличчям опустилася прозора пелена.
Розплющивши очі, я помітила, що лежу у траві. Сонце саме заходило, ховаючись за деревами. Пролунав вереск, після якого почувся оглушливий рев. Я випросталася. Кожна кісточка боліла, ніби я простояла тут на колінах багато годин. Три стрічки непорушно лежали на землі, проте аркуші змінилися. Застогнавши, я обережно встала та ступила до аркуша повітря. На папері була випалена руна. Як і на аркуші, який відповідав за стихію води. Дві стихії. Я можу управляти двома стихіями? Кінчиками пальців я підібрала ці папірці й попрямувала до двох, які залишилися. Та побачивши їх, не повірила власним очам. На них також виднілися руни для ритуального заклинання. Але це неможливо. Не існує відьом, які орудують чотирма стихіями. Тут є якась помилка або невдалий жарт богинь. Одним ривком я розірвала всі чотири аркуші. Розі доведеться провести зі мною ритуал заново. Мабуть, я задрімала, і мені наснився сон. Минулої ночі я мало спала, а якщо додати роботу в саду й усвідомлення того, що я остаточно втратила Езру... Руки від ліктів до долонь пронизав палючий біль. Впустивши стрічки та листки паперу, я засукала рукави светра. Різнобарвні руни всіх чотирьох стихій випалювалися на нижній частині моїх рук.