Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 47)

— Ві? — голос теплий і аж ніяк не сердитий, що вибило з колії, і на якусь мить я забула текст, який придумала, стоячи під душем. — Більше ніколи так мене не лякай.

— Пробач, — витиснула я. — Я не хотіла завдати тобі шкоди, і мені дуже жаль. Якщо ти захочеш розповісти про цю ситуацію Братству, я тебе не звинувачуватиму. Моя поведінка була неприйнятною, і їй немає виправдання.

— Ти зараз, у біса, про що? — гаркнув на мене він, але потім понизив тон. — Якщо ще хоч раз ти втечеш від мене, наразиш себе на небезпеку й посеред ночі виїдеш на машині в бурю, то... то...

Я моргнула, чого він, звісно, побачити не міг. Узагалі я очікувала геть іншої реакції.

— Я нормально дісталася додому, — сухо сказала я.

Тепер на іншому кінці дроту мовчав Езра, але я чула, як він дихає.

— Я знаю.

— Ну що ж. Ще раз щиро вітаю із заручинами, — слова буквально застрягали в мене в горлі. — У тебе дуже вродлива наречена. Сподіваюся, я її не налякала.

— З нею все добре.

Та, звісно, демоницю так просто не вразиш. Як же тупо з мого боку. Може, той леопард був її охоронцем? Якщо вона дочка князя, то, мабуть, за нею хтось наглядав.

— Я волів би розповісти тобі про це по-іншому, повір, Мабуть, тебе це шокувало. Поцілунок... то була помилка.

Я на мить заплющила очі. Тіло пронизало колючим болем. Помилка? Ось що це для нього? Як він міг таке сказати?

— Мені так не здалося, — твердо відповіла я.

Перш ніж продовжити, він прочистив горло.

— Треба було триматися від тебе якомога далі. Не ходити з тобою на пробіжки. Мені треба думати про місію, яка на мене покладена. Ти ж розумієш, так?

Я все розуміла. Навіть те, що він цілував мене, хоча сам перед цим розважався зі своєю нареченою. Після вчорашнього вечора мені варто було вимити рота з милом. Може, він іще на оплески чекав за свою самопожертву? А може, у принципі, мене поцілував тільки тому, що...

— Знаєш що, Езро? — перервавши свої непотрібні думки, я врятувалася сарказмом. — Звісно, я тебе розумію. Зрештою, ти ж маєш перемогти демонів. Самотужки. Краще взагалі не зважай на мене більше. Забудь мене. Одного разу тобі це вже вдалося. Просто було б непогано, якби ти вшанував розмовою Софію і Міхаеля. Утім, ти цього не зробиш, оскільки лише тобі одному відомо, що правильно, адже тільки ти один здатний усіх нас урятувати. У тому малоймовірному випадку, якщо тобі це вдасться, ми нагородимо тебе медаллю й поплескаємо по плечу.

Моє тіло почало поколювати, тепер уже від люті. Водопровідна труба видала дивний звук. Заради Керідвен, тільки не знову! Перш ніж він устиг якось відреагувати і поки мої почуття не вийшли з-під контролю, я кинула слухавку. З ним покінчено, тепер уже назавжди. Усього за кілька секунд телефон знову задзвонив, але я не відповіла. Мені більше нічого сказати. Я перепросила, а тепер час подбати про власні потреби. Потрібно підготуватися до приїзду Братства. Крім того, я повернулася до Пемпона, щоб з’ясувати, чи залишилася в мені магія, й очевидно, у мене її повно. Якби так не боліло серце, я застрибала б від радості.

 

РОЗДІЛ 14

 

Увійшла Еме.

— Що сказав? Він повідомить про напад?

— Не думаю, — я його про це взагалі не питала, але тепер мені абсолютно байдуже. Він однаково вчинить лише так, як вважатиме за потрібне.

Еме підійшла до умивальника й зайнялася краном, який жахливо протікав.

— Ти його відкручувала?

Я похитала головою.

— Треба повідомити Братство, що в тебе проявилися перші здібності стихійної відьми, — вона наморщила чоло. — Може, вдасться приховати обставини, за яких ми це зрозуміли. Зрештою, ніхто не поранений. Тільки зірвало кілька дахів, що Роза вже виправила. Але селом ходить чимало чуток. Більшість мешканців вірять, що Братство нарешті надішле оборонні війська.

— Не забираймо поки що в них надію, — до нас підійшла Маель. А тим часом вони продовжують таємно вивозити відьом і чаклунів за стіну. Калеб іще раз це підтвердив.

— І звідки цей демон бере свою мудрість? — пирхнула Еме, але я помітила в неї на обличчі тривогу.

— Еш стверджує, що це лише чутки, — вставила я.

— Можеш спокійно запитати в Калеба сама, — відповіла Маель на запитання Еме. — Упевнена, мине не багато часу, як він знову тут з’явиться. Нещодавно я зустріла його в Констанс. Вона йому щось пекла.

— Рада за нього. Я сказала йому більше не приходити сюди. Нам не можна мати справу з демоном, навіть якщо в ньому напрочуд мало демонічного.

— Правильно, він справді надто милий і ввічливий, як на чудовисько, — мовила Маель.

— А я вважаю, що він надто нахабний і безсоромний, — заперечила Еме.

— Не зі мною. Однак я і не намагалася отруїти його любовним наркотиком.

Обличчя Еме стало яскраво-червоним.

— То я випадково.

— Ага, а я можу затьмарити сонце, — посміялася з Еме Маель. — Зізнайся, що він тебе лякає. Ти боїшся, що не зумієш протистояти його шарму. У мене для тебе хороші новини — таки не зумієш, якщо він доведе справу до цього.

Еме злякано ковтнула. Пора мені втрутитися.

— У нас є важливіші теми для обговорення. Варіант із чорномагічними артефактами відкидається. У нас є тільки атам. А де він, до речі? — запитала я Еме. З усім цим лайном я про нього геть забула.

— Я поклала його в шафу. Тобі треба вирішити, що ти з ним робитимеш. Він дуже цінний.

— Ми збиралися запропонувати його Регулюсу. Так чи інак, а нові території він одержати не може. Багатств Ложі він не хоче, а Езра не дозволить Софії і Міхаелю вести з ним перемовини самим. До того ж ми навіть не знаємо, що вони планують йому запропонувати. Може, він задовольниться кинджалом.

— Я не відчуваю в кинджалі чорної магії. Нащо він йому? На твоєму місці я б залишила атам собі.

Я похитала головою. Він постійно нагадуватиме мені про Езру, Ґламорґан і поцілунок.

— А може, власними перемовинами Софія і Міхаель прагнуть лише потягнути час, щоб вивезти всіх відьом і чаклунів із Франції, — замислилася Маель. — Це означало б, що вони остаточно здають Францію, адже очікують швидкого прориву. Можливо, тими відьмами й чаклунами, яких зараз витягують, вони хочуть зміцнити оборону з того боку стіни.

Еме кивнула.

— По суті, найрозумнішим для нас було б теж виїхати. Ми могли б узяти із собою Розу та Констанс. Тоді за нами підуть іще Едріан із Терезою. Ми провалили свою місію.

Мабуть, таки провалили, а чому? Бо я сподівалася на щось, що втратила ще два роки тому. Мені варто було не цілуватися з Езрою, а кричати до його совісті. Але я думала лише про себе і свої почуття, а не про те, що чекає на людей, які залежали від Езриних рішень, — а певним чином ми всі від них залежали.

— А інших кинемо тут без захисту? — запитала я. — У замку повно жінок і дітей. Езра зі своїми магами самі мало що зможуть удіяти проти Регулюса. Адже хтозна, скільки відьом і чаклунів залишиться, якщо отримають шанс покинути Францію? — від докорів сумління в мене практично стисло горло.

— Після весілля на його боці будуть Аарванд Кораліський та Альтаїр де Маскун, — нагадала мені Маель. — Разом їм точно вдасться перемогти Регулюса. Тоді ми завжди зможемо повернутися.

— Неправильно буде просто піти, — заперечила я. — Ми казали, що залишимося. І якщо будуть поранені, то має бути хтось, хто подбає про них.

Занурившись у власні думки, Маель кивнула.

— У нас є ще кілька днів, необов’язково поспішати. Подивимося, що скаже про це Еш. Можемо почекати з ухваленням рішення, доки він не приїде сюди із Софією і Міхаелем.

— А до того часу треба з’ясувати, яка стихія тобі підкоряється. Вода чи повітря, — діловито заявила Еме. — Хоча це й дуже необачно було із твого боку викликати грозу, але я рада за тебе. Твоя магія повернулася, — її обличчя аж сяяло. — Ти так про це мріяла.

— Якщо повітря, то це чудовий спосіб оборонятися, — додала Маель. — Хто б міг подумати. Моя молодша сестричка керує стихією. Треба було тобі набагато раніше поцілуватися з Езрою, і не заперечуй. Ця Вега вас застукала. Ось чому ти була в нестямі. Відсвяткуймо повернення твоєї магії.

— Звідки ти знаєш, що ми з Езрою цілувалися?

Маель кинула на мене дещо співчутливий погляд.

— А ти як гадаєш? Аделаїза розказала Лорану, а той Констанс. А вона вже мені, а перед тим Калебу.

Я застогнала.

— Можна було просто повісити плакат у «Le Coq», — запропонувала я. — Аби ніхто не пропустив такої новини.

Маель засміялася.

— А вже й не треба. Аделаїза, ясна річ, поділилася з Розою, і коли сьогодні вранці Едріан заніс хліб, то попросив мене передати тобі, що відтепер Езра для нього помер.

Я сховала обличчя в долонях.