Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 46)
— Цього я і найзапеклішому ворогу не побажаю. Не говорімо більше про це. Калебовій пристрасті потрібне маленьке охолодження. Ти закрутила йому голову.
— Дурниці, — хмикнула вона. — Просто його бісить, що я чиню спротив. Він же звабник і мисливець.
— На щастя, ти — не легка здобич. Він точно рано чи пізно здасться.
Вона прикусила губу й, повагавшись, кивнула.
— Здасться.
Ми підійшли та, прибравши готові банки на полицю, накрили на стіл, виставивши все, що знайшлося в нас у шафах. Невдовзі прийшла Маель і скептично зиркнула на Еме.
— Що це ти на себе натягнула?
Тільки зараз мені впало в око її дивне вбрання. Зазвичай вона завжди одягалася акуратніше, ніж ми. Однак зараз натягла на себе величезну в’язану кофту, що діставала їй майже до голих колін. Досі я її в неї не бачила.
— Ти що, сьогодні вночі її зв’язала? — запитала Маель.
— У будинку було чимало клаптиків вовни, а я не могла заснути.
— Маєш у ній смішний вигляд, — повідомила Маель. — Дивно, що Калеб не зірвав із тебе це жахіття. А що під нею?
— Білизна, а що ж іще? — на мить її погляд став спантеличеним. — Ти зрозуміла, що він тут, і залишила мене з ним наодинці?
Маель невинно перевела погляд із неї на мене.
— Ну, у коридорі вже підслуховувала Віанна, й було би трохи тупо, якби я теж почала. Наш будинок і так кишить допитливими привидами, а Калеб не зробить нічого такого, що б тобі не сподобалося.
— Саме це мене й лякає, — підсумувала я. Ми всі троє перезирнулися й одночасно розсміялися.
Уся ця ситуація — повне божевілля. Ми накинулися на їжу, обговорюючи плани на сьогодні. Жодна з нас не заводила розмову на тему Езри, грози, Братства чи весілля. Ми дозволили собі годину перепочинку. У кутку само по собі розмірено погойдувалося крісло
Після сніданку я попрямувала в сад, вирішивши залишитися вдома й попоратися на грядках. Маель навідувала хворих, а Еме навчала кількох молодих відьом рунознавства. Зануривши руки в чорний ґрунт, я обережно опускала туди молоду розсаду, яку виростила Маель, засипала землею, а потім усе поливала. Виснажлива, монотонна робота заспокоювала думки. Я копала й садила, копала й садила. Темна земля забилась у кожну борозенку на шкірі, спина боліла, а від поту щипало очі. Та мені було байдуже. Біль просто мусить заглушити це відчуття втрати. Якби моя воля, я б за допомогою атама вирізала із серця і голови навіть найменший спогад про Езру. Чому ніхто не розповів мені про Вегу? Чому він одразу не розкрив карти, як тільки ми знову зустрілися? Чому цілував мене й чому в нього наді мною така влада? Я більше не хочу так, але гадки не маю, як позбутися власних почуттів.
— Знов Езра дзвонив, — із кухні прийшла Еме, зупинилася поруч і обвела поглядом рівні ряди грядок із цибулею і помідорами. — Уже вп’яте. І щоразу мені доводилося переривати урок.
Вологе волосся пасмами спадало мені на обличчя, а з ніг до голови мене вкривав бруд.
— Маель могла б полегшити тобі роботу, — на щастя, вона не сказала, що вся моя робота коту під хвіст, оскільки скоро тут лютуватимуть демони. Зітхнувши, я звелася на ноги. Кожен м’яз болів від незвичного напруження. Я вирівняла спину.
— Що хоче?
— Щоб ти передзвонила.
Перепочинок завершено.
— Ще чого. Не хочу ні бачити Езру, ні чути його голос.
— Що ще трапилося вчора між вами? — Еме важко надурити. — Ви ж знову чудово ладнали. Розумію, що тобі боляче через заручини. Ти завжди сподівалася на щось більше. Він зробив щось, що виправдало би твої надії? Окрім того прощального поцілунку, маю на увазі.
«Він торкався мене й цілував».
— Ні, не зробив, — один поцілунок уже давно не мав плекати в мені надію на більше. — Він явно хоче поговорити зі мною про бурю. Езра знає, що то магія, — безумовно, до нього й так це вже дійшло, саме тому він учора й намагався мене втримати.
Еме пильно дивилася на мене.
— Він здавався стривоженим.
— Його нареченій я нічого не заподію, якщо його це турбує.
— Гадаю, він переживає за тебе. Ненормально, коли відьма настільки втрачає контроль і тим самим виводить із рівноваги стихію.
— Хіба що, — почала я, — йдеться про ненавчену відьму-стихійницю. Це те, чого він боїться, чи не так? Та й ти теж.
Еме просто продовжувала дивитися на мене, але нічого не говорила. Така ідея спала мені на гадку ще вночі, але я годинами забороняла собі розвивати будь-яку думку, яка рухалася в цьому напрямку. Тепер я промовила її. Треба визнати, що негода — моя робота, навіть якщо я і не уявляла, звідки раптово з’явилися ці сили. Ще два дні тому я не могла зрушити з місця навіть найменшу річ. У цьому не було жодного сенсу, проте заперечувати теж марно. Брудною рукою я потерла шию.
— Це повністю збило мене з пантелику. Я чи то розлютилася, чи то засмутилася, або те й інше. Сама достеменно не знаю, — я подивилася їй прямо в очі. — Я хотіла повернути свою магію. Але не так. Спочатку полило наче з відра, а потім ні з того ні з сього з’явився той леопард, і я жбурнула в нього клубком темного повітря, і ще одним в Езру. Я...
— Ти ЩО зробила? — очі Еме широко розплющилися. — Ти напала на людину? За допомогою прокляття? І до того ж на магістра Ложі? Без причини? Ти здуріла? І ти тільки тепер про це кажеш?
Причина в мене була, але не та, яку прийняло би Братство. Ревнощі, згідно з відьомським кодексом, не давали жодного права завдавати людям шкоди. Максимум, що нам дозволяли, — боронитися.
— Я не зовсім на нього напала. Радше як рефлекс. Я нічого такого не планувала.
— Будь-який прямий напад на людину суворо заборонений. Якщо про це дізнається Братство... — у неї на обличчі з’явився вираз справжнього жаху. — І до того всього ти навіть не знаєш, як це зробила. Яке то було прокляття?
— Закляття
— Можливо... — на щоках Еме хаотично виступили червоні плями. — Братство не має про це дізнатися, — категорично заявила вона.
— Гадаєш, Езра заявить на мене?
— Не знаю, — серйозно відповіла Еме. — Не думаю. Але раніше я не думала, що він заручиться. Не з... — вона замовкла. — Про бурю Братство й так дізнається. Надто багато магії.
От бляха. Я заплющила очі. Еме мене обняла й, попри весь бруд на мені, притисла до себе та дбайливо погладила по волоссі.
— Твоя магія повернулася. І це найважливіше. А щодо всього іншого — щось вигадаємо. Ти не мусиш із ним розмовляти, якщо не хочеш.
Це був найпростіший шлях, ще мить — і я б кивнула. Але ж я не можу вічно ховатися в будинку чи саду. Ми в будь-якому разі зустрінемося.
— Я йому зателефоную, — змирюся, якщо так треба. Мої сестри не мають страждати через те, що я не зуміла стриматися. Братство з покараннями не церемониться. Якщо вони хоча б запідозрять, що відьма чи чаклун зловживають своїми силами, то нерідко до відповідальності притягують усю родину. Еме та Маель уже й так багато через мене натерпілися, до того ж ми навіть не виконали завдання, що поклало на нас Братство. У Софії і Міхаеля немає причин мене помилувати. Мені вартувало би зникнути, як це зробив Ейден. Такий варіант раптом здався мені дуже навіть гідним уваги. Можна просто залишити все це позаду. Утекти кудись, де мене ніхто не знає.
Але я не могла так учинити із сестрами. — Прямо зараз це і зроблю.
Еме мене відпустила й гордо всміхнулася, хоча в тих очах проступала тривога.
— Що ти йому скажеш?
— Не знаю. Може, почну з вибачення. Він буде розлюченим.
Я окинула поглядом свою роботу. За кілька тижнів ми зможемо зібрати власний врожай свіжих овочів. Але тільки в тому разі, якщо Езрин план спрацює, Пакт буде продовжено й він одружиться із демоницею. Чи вирушив він учора зі мною в Ґламорґан, бо сподівався, що я винесу звідти кубок і дзеркало? Чи відмовився б він від весілля з Вегою, якби в мене вдалося? Усе це дурні та непотрібні роздуми. Я ж бачила їх разом. Вони ідеально пасували одне одному. Мабуть, вона така ж весела й добра, як Калеб. Нам розповідали про демонів чимало дурниць, а ми всьому вірили.
— Але спершу в душ, — може, під струменем гарячої води мені на гадку спаде щось красномовне.
— Я страшенно тобою пишаюся, — Еме втішально погладила мене по руці. — Коли Констанс нам учора про це сказала, я боялася, що ти зламаєшся, а ти он пораєшся в землі. Мене не здивувало б, якби ти тиждень провалялася в ліжку. Або навіть цілу вічність.
Мене теж. Якщо так подумати, то я ще, мабуть, просто в шоковому стані. Езра не може одружитися із цією красунею, бо він — мій. Не можна віддати його їй. Кохає він мене, просто надто впертий і свідомий, щоб це визнати. Але подібні думки лише доводили, що до мого серця ще не дійшло, що воно втратило Езру назавжди.
Чи зневажатиме він мене, а то й — іще гірше! — шкодуватиме, бо я так відреагувала на цю його новину? Від сорому в мене скрутило шлунок. Душ я приймала особливо довго, а потім одягла темно-сині шаровари та блакитну кофту. Синій збільшував упевненість у собі, а зараз вона мені знадобиться до останньої краплі. Коли відтягувати стало нікуди, я спустилася на кухню. Сестри не показувалися, за що я була їм вдячна. Крісло