Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 45)

Чоловік на кухні щось говорив, але це не голос Еша. І хоча підслуховувати неправильно, я підкралася ближче до кухонних дверей. Я чула дзенькіт каструль і посуду, мій шлунок тихенько забурчав.

— Тобі допомогти? Мені туди легше дістати.

Що тут забув Калеб Кораліський? Прокляття, він демон, як і ця Вега. Я не хотіла бачити його в нашому домі.

— Я сама, відповіла Еме. — Мені треба чимось зайняти руки. А приготування джему заспокоює нерви.

— Якось сьогодні не дуже вдається, — сухо кинув Калеб. — Здаєшся доволі напруженою.

— Недавні події максимально сприяли тому, щоб у мене здали нерви, до того ж у мене на кухні вже кілька годин стирчить один демон і, хоч би що я робила чи говорила, навіть і не думає звідси забиратися. Це дуже навіть мене нервує. Ти завжди так рано встаєш? А я думала, що ти сонько.

— Не вгадала. А от я не сумнівався, що ти ще зі світанку протираєш пил, миєш посуд і вариш джем. Тому і прийшов. Щоби скласти тобі компанію. Подумав, що тобі треба буде з кимось поговорити.

— От точно вже не з демоном! — огризнулася вона. — Це ж ви в усьому винні.

— Боляче, — попри образу, тон у нього все ще був задоволений. А він явно товстошкірий.

— А чому демон так добре розуміється на хатньому господарстві? — продовжувала висварюватися Еме. — Брат змушує тебе прибирати ваш замок?

Калеб тихо засміявся:

— О, повір, він би з радістю. Але я завжди втікаю, коли він наближається до мене зі своєю мітлою.

— І скільки ти плануєш тут швендяти? — запитала Еме. — У тебе що, немає важливіших справ?

— Ні. Я пообіцяв Езрі зайти до вас, доки він підписує угоду з братом. Я мушу передати Віанні атам.

Виглянувши з-за рогу, я побачила, як він простягнув його Еме.

— Ніколи не бачила атама з такою багатою інкрустацією, — мовила вона, уважно розглядаючи його. — Кому ж він належав?

— Хоч би яким неймовірним було те, що Віанні вдалося винести його із Залу Містерій, — відповів Калеб, — та, очевидно, тепер він належить їй.

— Езра розповідав, що він був там із Віанною?

— Він розповів мені все.

Мене одночасно кинуло й у жар, й у холод. І про поцілунки теж?

— Не розумію, чому він довіряє саме тобі, — сказала Еме.

— Бо на відміну від тебе, серденько, він знає, що не всі ми дебільні ідіоти, які постійно прагнуть крові й цікавляться лиш убивствами, — ось це вже прозвучало трохи роздратовано.

Еме звела брови.

— Перепрошую, але двоє з вас намагалися вбити мою молодшу сестру, тому я маю право на скептицизм.

— Перша демониця була сильфідою, друга вант. Ну, я вже не настільки жахливий.

— Тут можна посперечатися, — її голос на секунду зазвучав дещо ніяково. — Й ось він ти, сидиш за моїм столом, маєш вродливіший вигляд, аніж дозволено мати чоловікові, і... — вона розгублено осіклася. Мабуть, сама зрозуміла, що зі своїми останніми словами влипла в серйозні неприємності.

— Дякую за комплімент, — промуркотів Калеб, наче задоволений кіт. — Не варто вірити всьому, що тобі кажуть, солодусю.

Еме відклала кинджал, зробила крок до плити й почала швидко помішувати щось у каструлі. Перервалася вона лише раз, щоб досипати цукру. На щастя, сестру так зачепив останній коментар Калеба, що вона мене й не помітила. Чому вона його не випровадить? Демон і далі спокійнісінько сидів у нас на кухні, а в нього на колінах мурчав Міло. От зрадливий котяра. На кухні панувала бездоганна чистота, темні кола під очима Еме свідчили про безсонну ніч. Тепер моя старша сестра схопила дві ганчірки, щоб перенести каструлю на стіл. Калеб зірвався на ноги та випередив її. Міло протестно нявкнув, опинившись на підлозі.

— Мені не потрібна твоя допомога, — повідомила вона йому.

— Знаю, люба. Але однаково допоможу, — він узяв одну з підготовлених Еме банок, і почав маленьким черпаком розливати в них джем. — І що ти цього разу туди домішала?

— Нічого. Там лише цукор, трішки лимону та трішки розмарину, — відповіла вона. — Свій особливий джем роблю дуже рідко й лише для певних людей. Мені варто попросити в тебе вибачення. Неправильно було давати його тобі без попередження.

— Усе добре, — пробурмотів він. — Я ж вижив.

Якийсь час вони працювали мовчки. Я зробила глибокий вдих.

Ніколи б не подумала, що побачу Еме такою розслабленою поряд із демоном. І точно не з Калебом. Вони підходили одне одному як лебідь і лев. Я знову притулилася до стіни в коридорі, не знаючи, що робити, бо почувалася порушницею спокою.

— Ми спробували перенаправити енергію Віанни, — раптом сказала Еме. — Але не впевнена, що це щось дало.

— Марна справа, — заявив Калеб. — Не має значення, які трави чи олії їй дасть Маель, а я, до речі, звідси відчуваю гвоздичну олію, і якщо їй не пощастить, то це лише посилить її жагу.

— То ти, схоже, уявив, що розумієшся на відьомському цілительстві! — гаркнула на нього Еме. — Тоді, на жаль, ти помиляєшся. Гвоздична олія сприяє душевному зціленню.

— Я твердо переконаний, що трохи розуміюся на всіх речах. Така моя природа. Я неймовірно впевнений у собі, — переконана, що на цих словах він усміхався, виявляючи своє безсоромне «я». Я теж усміхнулася й почула, як на банки накручуються кришки.

— Ця рана не загоїться, — м’яко сказав Калеб. — І тобі це відомо так само добре, як і мені. Езра від неї відмовився. Він перерізав і знищив вузли, які колись пов’язували їх. Як олія зможе це виправити? Твоя сестра кохає надто сильно, ось у чому проблема.

Від його слів я густо почервоніла. Те, що він говорив, — жорстоко, однак це була найпростіша й найчистіша правда.

— Але я маю зробити хоч щось, — шмигнувши, Еме високо задерла ніс. — Краще б ми взагалі ніколи сюди не поверталися. Якби залишились у Гластонбері, вона забула б його.

— Не забула б, — заперечив Калеб у своїй нестерпній всезнаючій манері. — Віанна й без вас повернулася б додому. Це місце — її доля. І виправ мене, якщо помиляюся... це ж Братство змусило вас повернутися, хіба ні?

— Так. У якомусь сенсі так. Але всі ми й так хотіли додому. Їм не довелося особливо тиснути, — вона схлипнула й голосно висякалася. — Чудова доля, — додала вона. — Усю ніч Віанна була думками далеко звідси, а коли реагувала на нас, то сварилася. Відчуваєш цю магію? Вона виходить із її кімнати й поглинає весь будинок. Це не світла магія і не темна. Вона навіть не цілком відчутна, і це мене лякає.

Про що це вона? Я ж просто спала. Мені навіть нічого не снилося. Ну та, можливо, я і вигнала їх із кімнати, але тільки тому, що хотіла побути сама.

— А ти зазвичай ніколи нічого не боїшся, — констатував Калеб.

— Ні. Я не можу собі цього дозволити, — її голос дещо тремтів. — Ми залишились утрьох. На мені відповідальність за сестер. Я пообіцяла мамі та бабусі, що доглядатиму за ними, — вона знову шморгнула.

Почулися кроки, і я знову висунулася з-за рогу. Калеб обігнув стіл і обійняв Еме. Спочатку вона чинила опір і лупила його по грудях, але відштовхнути його їй не вдалося. Потім вона здалася і, схлипуючи, пригорнулася до нього. Не знаю, коли я востаннє бачила, щоб Еме плакала. І хоч би як намагалася, так і не згадала.

— Чому він мусить одружитися саме з демоницею? — запитала Еме за якусь мить. Здається, ці двоє дуже зблизилися.

— Бо нема іншого вибору, — Калеб обережно відпустив її і, переконавшись, що вона більше не плаче, погладив по волоссю. — Окрім того, хіба не байдуже, з ким він одружується? — він підійшов до вікна, наче мусив створити відстань між собою і моєю сестрою.

— Йому не потрібний батько Веги. Він може співпрацювати з Братством, — запропонувала Еме. Вона рилась у шухляді в пошуках свіжої носової хустинки.

Калеб пирхнув, ніби сама ідея здавалася йому абсурдною.

— Він не має іншого вибору, — його тон не залишав сумніву, що він більше нічого не скаже.

— Еш і ще кілька представників Братства скоро сюди приїдуть. Найімовірніше завтра. Тоді тобі краще тут не з’являтися, — оголосила вона крижаним голосом і схрестила руки на грудях.

— Через Братство чи тому, що ти більше не хочеш, щоб я був поруч? Я не Езра, — відрізав він і знову повернувся до неї. — Я не відмовляюся від того, чого хочу.

Еме ахнула. Цей демон здурів? Її він не отримає. Він же мусить це розуміти. Йому не варто кидати їй виклик.

— Скажи мені триматися від тебе якомога далі. Скажи, що ти не хочеш, щоб я був поряд. Не використовуй когось, як відмовку, точно не тих ідіотів із Братства, — здавалося, він ось-ось загарчить.

Святі небеса. Він вважає, що Еме допустить хоча б думку, з...?

— Я не хочу, щоб ти був поряд, — відрізала вона, задерши підборіддя. — Я хочу, щоб ти забрався геть.

На обличчі Калеба не ворухнувся жоден м’яз, але мені здалося, що в очах спалахнуло полум’я. Зі свого місця мені не дуже було видно. Він почекав іще секунду, потім кивнув, пройшов до дверей із москітною сіткою і без жодного слова вийшов.

Нарешті я переступила поріг кухні. Просто на випадок, якщо він повернеться і накинеться на неї. Демонів краще не дратувати. Я зупинилася біля Еме, яка мала такий вигляд, наче відкусила лимон. Сестра мене ніби й не помічала. Ми дивилися вслід Калебу, поки він переходив через сад. Діставшись до невеликого струмка, що тече в дальній його частині, демон просто розчинився у воді, що й далі собі тихо дзюркотіла. Я знала, що він водний демон, і все ж було дивно спостерігати це на власні очі.

— Я молилася Керідвен, аби ніколи не закохатися, — тихо промовила Еме. То вона мене все ж помітила. — Після смерті маман. Ти не пам’ятаєш, але вона надто сильно тужила за батьком. А він її просто кинув. Я хотіла, аби ніхто й ніколи не мав такої влади наді мною. Тож я звела мур навколо серця, сподіваючись, що Керідвен мене почує, — рішуче повідомила вона. — Чесно, так, як ти й маман, я страждати ніколи не хочу.