Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 44)

— Коли я недавно відвозила Калеба, — почала я, — через Езрин кабінет я потрапила у Ґламорґан. Там для мене відкрився Зал Містерій і темний кубок спробував заволодіти моїм розумом. Мені вдалося зруйнувати закляття. Але коли тобі недавно прийшло видіння про Регулюса та його прагнення заволодіти магією, мені спало на думку, що, можливо, він хоче ті чорномагічні предмети.

Еме дивилася на мене круглими очима. Маель завмерла у дверях із чашкою чаю в руках і з приблизно таким самим збентеженим виглядом.

— І як тобі це вдалося? — тихо промовила вона, увійшовши до кімнати. — Ти не можеш перемогти темний кубок.

— Я і сама знаю. Там лежало дзеркало, Езра називав його Дзеркалом Спогадів, воно допомогло мені. Заклинання нейтралізували одне одного, і я втекла.

— А нам ти не розповіла тому, що ми тобі ніколи не дозволили б іще раз поїхати в замок, так? Ми хотіли, щоб ти поговорила з ним, — розлючено мовила Еме. — Яким же був твій план?

— Я хотіла переконати Езру віддати Регулюсу ті речі, щоб він підписав Пакт.

— І, припускаю, Езра не хоче йому їх віддавати, бо з ними Регулюс стане надто могутнім? — уже менш сердито запитала Еме. — А демон зміг би ними заволодіти?

— Не знаю. Якби вони його знищили, то це ж навіть краще, — тихо відповіла я. — Тоді ми б його позбулися. На жаль, наш план не спрацював.

— Що саме трапилося? — Маель поставила переді мною чай і сіла на ліжко. У ніс ударив запах ромашки. — Зараз ми хочемо знати всі подробиці.

— Спочатку Езра, звісно, впирався, але потім я все ж вмовила його пошукати зі мною Зал. Для Езри він відкрився лише раз, для його ініціації. І жодного разу після неї. Навіть якби він захотів, то не зміг би віддати Регулюсу кубок і дзеркало.

Маель тихо вилаялася, утім, це було адресовано не мені.

— Він відмовлявся, — додала я на його захист. — Але я не відступала.

Погляд Маелі буквально іскрився.

— Ми б не опинилися зараз у таких неприємностях, якби він відправив тебе додому. Як він узагалі міг погодитися брати в цьому участь?

— Я сказала, що він мені дещо заборгував. Ну, ви розумієте, бо він жодного разу не дався чути. І, крім того, коли я вперше ввійшла до тієї зали, то відчула власну магію. Мені необхідно було з’ясувати, реальна вона чи це лише моя уява.

— А цей ідіот ніколи не вмів тобі ні в чому відмовляти, — у майбутньому Езрі краще остерігатися Маель.

— Ви обидві уявлення не маєте, як це — бути відьмою без сили. Чисто теоретично я сама не можу навіть у сад вийти, бо без магії стаю легкою здобиччю для будь-якого демона.

Маель здавалася пригніченою, а Еме погладила мене по руці.

— Я подумала, що це мій шанс.

— Звісно, — сказала Еме. — То що ж сьогодні трапилося?

Глибоко зітхнувши, я переказала їм, як ми з Езрою блукали Ґламорґаном і знову знайшли ту кімнату, розповіла про магічне коло і як я могла загинути, якби мені не допоміг атам. Розказала їм, як Езра обробляв мої рани й раптово з’явилася Вега. Єдине, про що промовчала, — це як ми торкалися одне одного, як Езра обіймав мене, як спочатку цілував мої пальці, а потім і вуста. Від одного спогаду в мене запаморочилася голова. Усі останні роки я чекала цього та сподівалася, й ось отримала та відразу втратила. Мене охопили виснаження і втома. Він заручений і, попри це, так до мене торкався. Я просто не могла цього зрозуміти. Так багато людей знали, і ніхто мені нічого не сказав.

— А тепер я б хотіла поспати, — якщо зараз розревуся, краще бути самій.

— Зараз, — сказала Маель, проігнорувавши Емене похитування голови. — Треба ще поговорити про негоду. Як ти це зробила?

Я наморщила лоб.

— Ти про що? Почався дощ. Це ж звична річ для цієї пори року.

— Це не звична негода. Це була чиста магія, — сказала Еме.

Я відчайдушно замотала головою, коли зрозуміла, що вони мали на увазі.

— Це не я, — на скронях виступила крапелька поту і скотилася вниз, долоні стискалися та розтискалися. Не могла ж я спричинити грозу. Неможливо. Мої чаклунські здібності згасли. Випарувалися. Згоріли в гарячці. Я зовсім ні на що не здатна. У легенях забракло повітря. І раптом серце забилося вдвічі частіше, а за вікном блиснула сліпуча блискавка. Енергія. У Залі Містерій я побачила нитки енергії. Магією притягнула до себе атам. Шпурнула потік повітря в того леопарда й Езру. Я... я... влаштувала цю жахливу бурю — своєю померлою, власне, уже відсутньою магією. Вона повернулася! Це було все, про що я мріяла. Але не так. Я не хотіла повернути її таким темним, жахливим способом. Це неправильно!

— Не хвилюйся, — сказала Еме. — Тобі треба заспокоїтися. Ми з усім впораємося.

Маель іще раз вилаялася, встала й підійшла до мене. Потягнувши за руку, сестра відвела мене до ліжка. Перед очима все миготіло. Почувся гуркіт грому. Від його сили здригнувся весь будинок. Забрязкали шибки, і десь якась навіть розбилася.

Маель вклала мене в ліжко й укрила ковдрою. Еме взяла мене за руку, і я міцно її стиснула. Потім я відчула пальці Маелі в себе на скронях.

— Принеси срібну баночку, яка стоїть у мене на тумбочці, — попросила вона Еме. — Ти знаєш, про що я. Швидше.

Зір у мене розпливався все сильніше, хоча я розрізняла неясні обриси силуетів, що зібралися навколо мого ліжка. Духи моїх предків-відьом виповзали зі своїх сховків. Деякі співчутливо всміхалися, інші хитали головами та морщили носи. Вони про щось перешіптувалися.

— Надто багато емоцій, — тільки й розібрала я.

Дух mémé сів на ліжко й погладив мою долоню:

— Це скоро мине, маленька.

Еме повернулася з баночкою і простягла її Маелі.

— Зникніть, — наказала вона духам. — Не будьте такі, бляха, цікаві. Їй через вас дихати нічим.

Я заплющила очі, коли Маель почала втирати мені у скроні мазь. Як принизливо. Я знову в ліжку, а сестри мене доглядають. Більше ніколи в житті я не хотіла переживати нічого подібного. З кутика ока скотилася сльоза. Моя магія повернулася. Мені варто було б радіти.

— Ей, — тихо промовила Маель, узявши мене за ліву руку. Вона ретельно втерла мазь у рани, а потім зайнялася синцями в мене на шиї. — Ти навчишся із цим жити. Ми не можемо змусити когось нас полюбити. Буде нелегко, але ти впораєшся. Ти вже багато із чим давала собі раду. — Від її слів я ще дужче розплакалася. Чому я більше не така, як мої сестри? Вони ще жодного разу не закохувалися. Маель фліртувала з кожним хлопцем, який наближався до неї, але це взагалі нічого не означало, а Еме чоловіків просто ігнорувала. Їм нізащо не зрозуміти, якою загубленою я почуваюся.

— Я його забуду, — тихо сказала я, і Маель зітхнула.

Еме сіла поряд зі мною на ліжку й почала в’язати. Нічого не змінилося. Наче я грала в «Монополію» і знову потрапила до «В’язниці». Я знову бідна хвора Віанна, за якою потрібен особливий догляд.

— Я хочу побути сама, — попросила я. — Будь ласка, йдіть. Вам не обов’язково тут сидіти.

— Ти впевнена? — запитала Маель.

— Ідіть, — прогарчала я.

Вони обмінялися поглядами, проте вийшли з кімнати. І залишили двері трохи прочиненими. Не знаю, чому цей факт мене так сильно розлютив. Але в мені просто закипів гнів. Із гучним стукотом двері зачинилися. Моя магія повернулася. У цьому немає сумнівів.

 

РОЗДІЛ 13

 

Коли я прокинулася, спогади вчорашнього вечора накинулися на мене, наче коршуни. Я могла скільки завгодно валятися в ліжку — вони нікуди не зникнуть. Езра заручений і одружиться з демоницею. Так він збирається врятувати наш світ, і хоч би що я зробила — він не відступить. Що там Лоран казав про Вегу? Вона дуже мила? У мене вирвався виснажений стогін. І красуня до того ж.

Годі думати про нього і про неї теж. За кілька днів повернеться Еш. У нас зараз інші, набагато актуальніші проблеми, а я досі зовсім не просунулася. Він буде розчарований, але із цим уже нічого не вдієш. Я підвелася і, трохи порившись у шафі, вдягнулася. Натягуючи штани, я завмерла. Щиколотку обвивав вузький срібний браслет. Він здавався безневинним ланцюжком для ноги. Минулої ночі, коли я приймала ванну, його ще там точно не було.

Дух mémé відокремився від стіни. Вона задумливо кивнула.

— Нитка Аріани, — почувся її примарний голос. Він звучав із натугою. Привиди не розмовляли. Вони сміялися, хихикали, рухали предмети, але надзвичайно рідко спілкувалися із живими. — Вона тебе запросила.

— Знаю, — я знову плюхнулася на ліжко. Я зовсім забула про таємничий замок богині долі Аріанрод. Схопивши за нитку, я її потягнула, але безрезультатно — міцна, як сталеві кайдани. Тільки сама Аріана могла її зняти. Але я більше ніколи не піду в замок. Існували легенди про чоловіків і жінок, які намагалися до неї потрапити. Вони хотіли торгуватися з Аріаною за свою долю, але богиня торгів не вела. — Чому вона саме мені подарувала нитку? — запитала я mémé.

Вона повільно похитала розпливчастою головою.

— Гадаю, вона хотіла в такий спосіб запропонувати тобі свою допомогу. У час найбільшої нужди ти зможеш до неї звернутися. Потім її дух знову розчинився.

У час найбільшої нужди? Що ж, чекати доведеться не довго. Вирішивши поки що ігнорувати нитку, я вдягнулася й вислизнула з кімнати. Якщо наткнуся на котрусь із сестер — та точно захоче поговорити. А в мене немає такого бажання. Сходи мене пожаліли і, як на диво, не заскрипіли. Я попрямувала в сад, щоби спокійно там про все подумати.

А може, не копатися в собі, а покопати сад. Як тільки я ступила на останню сходину, чоловічий голос змусив мене зупинитися. Невже Еш уже повернувся? А Еме з Маеллю йому саме про все розповідають? У мені піднялася хвиля сорому. Він не мав дізнатися, що я з відчаю і гніву на Езру через його заручини викликала бурю. І той факт, що я не мала ані найменшого уявлення, як це в мене вдалося, лише погіршував ситуацію. Адже це означало, що я абсолютно не контролюю свої емоції. Й, очевидно, власну магію теж. Це взагалі нормально, що вона повернулася такою неконтрольованою? Я могла комусь нашкодити. Мені здавалося, що я зрадію, коли знову відчую свої сили, але єдине, що в мені вирувало, — страх.