Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 43)
РОЗДІЛ 12
Я різко розвернулася і помчала до сторожки. Лоран стояв біля дверей і витріщався на мене.
— Я хочу додому.
— Я тебе відвезу.
Оскільки все інше здавалося нерозумним, я кивнула. Навіть вимагати від нього такого було легковажно. Мені треба було затриматися в замку й перечекати бурю. Та я не могла.
— Ви залишитеся тут! — кричав нам услід Езра, проте Лоран уже відімкнув двері, і я пройшла повз нього. Звідний міст іще не підняли. Ми кинулися до машини, і я відчинила пасажирські двері. Лоран застрибнув на сидіння водія. Тремтячими пальцями, коли він завів двигун, я ввімкнула пічку. За нами спалахнули фари другого автомобіля.
— Ескорт, — пояснив Лоран.
А він таки був необхідний. Дощ падав настільки сильний, що закривав усе, наче пеленою. Якщо серед дерев причаївся один демон чи сотня, ми й не помітимо. Стерши з обличчя сльози та краплі дощу, я уткнулася чолом у коліна. Живіт і груди боліли просто жахливо.
— Я збирався тобі розповісти, — почулися Лоранові слова. — Ось тільки не знав, коли та як.
Піднявши долоню, я дала йому знак замовкнути. Вислуховувати це зараз я не могла, а співчуття не хотіла. На якийсь час я просто завмерла в такій позі. І лише коли була впевнена, що не зірвуся, випросталася.
— І давно? — майже беззвучно запитала я, коли ми минули ліс.
— Незадовго до того, як ви повернулися, він оголосив про заручини своїм лицарям. Загалу це невідомо, — автомобіль наїхав на вибоїну, і Лоран міцніше стиснув кермо, аби не втратити керування. Від такої кількості води на дорозі шини буксували.
— Звідки вона? — я просто мусила запитати, хоча для мене це була суцільна каторга.
— З Маскуну. Її батько — наймогутніший демонський князь після Регулюса. Його звати Альтаїр де Маскун.
Мені забракло повітря.
— Він одружується з демоницею? Як він може? — не думала, що щось шокує мене сильніше, ніж новина про заручини.
— Може, він її кохає? — голос Лорана прозвучав серйозно та твердо. Із тим самим успіхом він міг пустити мені в серце одну зі своїх мідних стріл — такий біль завдавали його слова.
«Може, він її кохає». Звісно. Демониця неймовірно красива, а Езра практично визнав, що доля демонів йому небайдужа. Я просто неуважно слухала. Тоді для чого поцілунок? Чому він пішов зі мною в лабіринт? Чому не наполіг, щоб я відразу пішла? Адже цілком очевидно, що я завадила їм із нареченою.
— Альтаїр пообіцяв підтримати його в битві з Регулюсом. Як другий союзник. Але поставив умову — Езра мусить одружитися з його дочкою Вегою, — сказав Лоран настільки тихо, що я ледве розбирала його голос за шумом двигуна. — Цей зв’язок забезпечить Езрі допомогу двох найбільших князівств Керісу: Маскуну та Коралісу. Вони наш єдиний шанс проти Регулюса. Ти й сама знаєш, що в нас недостатньо магічно обдарованих, яких можна відправити в бій.
— Тоді йому доведеться з нею одружитися, — сказала я. І ці слова розбивали мені серце.
— Вона мила, — витиснув Лоран. — І для неї це, мабуть, також нелегко.
— Лоране, я більше нічого не хочу про неї чути, — ми доїхали до нашого будинку. Друга автівка загальмувала позаду, і я, не чекаючи відповіді Лорана, вистрибнула із салону. На нас миттю нахлинула злива. Грім і блискавки розривали ніч на шматки. Місяць і зорі зникли за хмарами. Як на мене, то нехай цей дощ змиє все. Замок, Броселіанд, Джерело Керідвен, Езру та його наречену.
Еме відразу кинулася до мене. Їй вистачило одного погляду на мене, щоби зрозуміти, що сталося щось жахливе. Дбайливо обійнявши, вона повела мене на кухню. Маель сиділа за столом. Але вона була не одна.
— Констанс, — здивувався Лоран. — Що ти тут робиш? Чому ти не вдома? Щось із дитиною?
Тендітна дівчина з величезним животом підвелася. Її коротке світле волосся стирчало навсібіч.
— З малюком усе гаразд, ідіоте, — вона вперла руки в боки. — Я тут, щоб розповісти твоїй найкращій подрузі, що Езра заручився, бо ти ж для цього надто боягузливий, — вона перевальцем підійшла до мене. — Однак, бачу, спізнилася.
На минулому тижні я кілька раз бачилася з Констанс, коли заходила до неї з Маеллю. Нагод сказати було чимало. Чому саме зараз?
— Вона щойно познайомилася з Вегою, — сказав червоний як буряк Лоран, а Еме ахнула.
Маель дістала плед і замотала мене.
— Спасибі, що привіз її, — звернулася Еме до Лорана. — Нам треба привести її до тями, щоб дощ припинився.
Я відчула на собі їхні стурбовані погляди.
— Усе гаразд, — пробурмотіла я, але ніхто мені не повірив.
— Тобі потрібна гаряча ванна, — розпорядилася Еме. — Їдь у замок, — знову звернулася вона до Лорана, — і передай Езрі, аби надалі не наближався до Віанни.
— Передам. Ходімо, — він простягнув дружині руку. — Їдьмо додому.
— Ви впораєтеся? — запитала Констанс. — Може, мені теж лишитися?
Маель похитала головою, і я була їй за це вдячна. Ми почекали, поки двері за ними обома зачиняться. Еме ні на секунду не зводила з мене очей. Мені б дуже хотілося заявити, що не потребую уваги сестер. Але це було би брехнею. Маель з Еме — моя сім’я, і в той момент, коли померла моя остання надія, я раділа, що маю їх. Тому я дозволила Маелі відвести себе у ванну. Вона запалила пахощі. Теплий трав’яний запах копалу, чебрецю і шавлії очищали приміщення і проганяли темну енергію, що покривала мене. Потім сестра насипала сіль для ванни. Кімнатою поплив аромат лаванди та меліси, а коли я опустилася у воду, заспокійливий і розслаблювальний ефект трав огорнув мене. Буря в моїй душі поступово стихала. Відчувши зміну енергії, Маель прошепотіла молитву-подяку Керідвен. А потім присіла на край ванни й поклала на поверхню води гілочки розмарину. Зазвичай розмарин використовували від печалі та туги, але не впевнена, що сьогодні він мені допоможе. Мій світ щойно остаточно розсипався. Я сумно їй усміхнулася.
— Ти маєш повірити в новий початок, — із незвичайною обережністю дорікнула мені сестра. — Відпусти його, Віанно. Він зробив свій вибір. І не на твою користь.
На цей раз її обережність протрималася дві секунди. На щастя, деякі речі ніколи не змінюються. Я не змогла їй відповісти. Тому, зробивши глибокий вдих і затримавши подих, я з головою пірнула під воду. Русяве волосся піднялося над обличчям, наче покривало. Він зробив свій вибір, і не на мою користь. Так багато років я кохала цю людину. Так довго він володів усіма моїми думками й емоціями. Навіть тоді, коли я наказувала собі не думати про нього. Тепер це в минулому, але замість того, щоб розлютитися, я відчувала лише порожнечу. Виринувши, я вдихнула запах деревної смоли. Він розтікався всім тілом.
—
Знизу долинув дзвінок нашого старомодного телефона. Я зрозуміла, хто дзвонить, ще до того, як Еме підняла слухавку.
— Вона дісталася додому, — сказала вона. — Усе добре.
Йому не можна більше сюди дзвонити. Чому він однаково це робить і звідки я взагалі знала, що на іншому кінці дроту саме він?
Наступні слова видалися просто приглушеним бурмотінням. Еме поклала слухавку, і на сходах почулися її кроки. Я швидко загорнулася в рушник.
— Езра дзвонив, — ввійшовши, мимохідь згадала вона. Тоді зробила невеличку паузу. — Хотів знати, чи добре ти дісталася. Він лютує.
Зрозуміло, що лютує.
— Я більше не поїду до замку. Без запрошення, — і з запрошенням теж ні. Про що я тільки думала?
— Так буде найрозумніше, — Еме окинула мене скептичним поглядом.
Повернулася Маель і простягла мені піжаму. Я вдяглася, обгорнула рушником вологе волосся і пішла у свою кімнату.
— Заварю чай, — пробурмотіла Маель, — а тоді займемося твоїми ранами.
Еме пішла за мною.
— Так і знала, що щось таке трапиться. Що він знову розіб’є тобі серце. Треба було заборонити тобі їхати до нього.
Я б із величезною радістю побула зараз сама, але ні Еме, ні Маель не дадуть мені спокою, доки не дізнаються, що саме трапилося в замку.
— Хай там що, тепер із цим покінчено. Він заручений, — голос Еме став жорстким. Між нами лише чотири роки різниці, але іноді здавалося, що сорок. Її душа, судячи з усього, набагато старша за мою, бо вона значно розсудливіша. Чи підозрювала вона, що діялося в мене всередині? Мабуть, ні. Вона стримана, урівноважена та розважлива. Без неї наше життя було б суцільним хаосом. Маель — повна її протилежність: галаслива й неприборкана. Але від відьми, народженої під знаком Водолія, ніхто іншого й не очікував. Я за гороскопом Скорпіон. Пристрасна, вимоглива і — як показав сьогоднішній вечір — надто ревнива.
— Подібне ніколи більше не має повторитися, чуєш? — сказала Еме сердито й водночас злякано.
І не повториться. Я сіла на табурет перед своїм трюмо. Еме стала в мене за спиною і зняла з голови рушник. Потім узяла щітку й почала розчісувати моє волосся. Вона робила так уже тисячі разів, проте сьогодні це відчувалося по-іншому.
— Хочеш про це поговорити? — наші погляди зустрілися у дзеркалі. Власне, я не хотіла, але я винна сестрам правду. Краще із цим покінчити.