Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 38)

— Але ж ти магістр.

— Для Залу Містерій це байдуже. У нього своя воля.

— Ми можемо спробувати його знайти разом.

— Ти вважаєш, я ще раз пущу тебе в ту кімнату? Ти збожеволіла? — обидва питання пролунали однаково приголомшено.

— Ні, не збожеволіла. Тому й кажу, що пошукаємо кімнату разом, — обережно продовжила я. — Є ще дещо. Мені потрібно в цю кімнату не тільки для того, щоб забрати речі для Регулюса.

Він ні на мить не зводив із мене очей.

— Ще одне завдання Братства, Ві? — у голосі почулася оманлива м’якість.

— Ні, — відповіла я, його недовіра трохи зачепила мене, тож я ще більше випростала спину. — Тут інше, — я набрала повні груди повітря. — У тій кімнаті мені вдалося зрушити з місця Дзеркало Спогадів. Воно розбило закляття, яке сплітав темний кубок.

Він так міцно стис келих, що аж пальці побіліли. Погляд його буквально вп’явся в мій.

— Ти нічого не розповідала мені про дзеркало.

Я прикусила губу. Не розповідала.

— І я хочу потрапити туди ще раз, щоб з’ясувати, чи пересунула дзеркало власною силою, чи воно просто використало мене, — вперто мовила я. — А якщо в тому залі я зможу використати свою магію, то винесу звідти дзеркало та кубок. Дозволь Міхаелю і Софії віддати ці речі Регулюсу. Адже ти все ще в боргу переді мною.

— І в якому ж? — зацікавився він. Його погляд був прикутий до мого рота, і губи в мене почали поколювати.

Він не мав права збивати мене з пантелику. Те, що відбувається, надто важливо. Я знизала плечима так байдуже, як тільки зуміла, зробила ще один ковток чаю — дурість, бо так Езра неминуче мав помітити, як у мене тремтіли руки.

— Якби вартові тоді виявили більше пильності, сильфіда не проникла би крізь Джерело. Вона не вкусила б мене, я не захворіла б на демонську гарячку та, зрештою, не втратила би своїх сил.

— Б’єш мене моїми ж аргументами? А ти добре все продумала, — кутики його губ глузливо смикнулися. — Може, за мною є іще якийсь боржок?

Ну так, ще є дещо, але зараз я не збиралася розпочинати цю тему, та й вона вже не мала значення. Я похитала головою.

— Я не можу тебе примушувати. Просто пропоную свою допомогу. Якщо ми дістанемо ці артефакти, у тебе в руках буде щось, завдяки чому ти зможеш змусити Регулюса поступитися. А якщо є хоча б найменший шанс, що в мені ще залишилася магія, то я спробую все, щоб її повернути. І байдуже, де вона ховається.

Езра мовчав.

— Те, що тобі вдалося покинути ту кімнату живою і неушкодженою, — диво. Я був замкнений там три дні.

— Три дні? — мене це таки вразило.

— Двері раптом просто зникли, — запинаючись, мовив він. — Я зміг вийти лише тоді, коли дзеркало показало мені все, що, на його думку, я мав побачити, а кубок кожної триклятої секунди намагався нав’язати мені свою волю.

Після цієї фрази я зовсім похнюпилася.

— Отже, те, що я перемістила дзеркало, не пов’язане зі мною? — іскра надії погасла.

Езра поклав руку на спинку вузького дивана за мною. Якимось чином він присунувся ближче. Мене огортали його тепло та запах.

— Ні дзеркало, ні кубок не роблять того, чого не бажають. Вони неймовірно корисливі і знають твої найпотаємніші бажання. І просто вводять тебе в оману.

— Власне, я так і думала, — мій голос був слабким. Упродовж останніх кількох днів я постійно намагалася телепортувати речі у своїй кімнаті. Нічого не вдавалося, і це мене просто вибішувало. Мені потрібна певність, хоч би якою вона була.

Я відчула пальці Езри спочатку в себе у волоссі, а потім вони ніжно погладили мою шию.

— Вибач. Удруге все може закінчитися не так добре. Тепер ці предмети знають тебе і твої слабкості. Вони не допустять, щоб я тобі допомагав.

— Я і вперше захищалася одна, — сказала я, вибита з колії його лагідним дотиком. — Ти мені не потрібен. Мені ніхто не потрібен.

Він сумно всміхнувся.

— Вважаєш, до цього варто прагнути? Аби тобі ніхто не був потрібен?

— У будь-якому разі це краще, ніж коли ти постійно залежиш від сторонньої допомоги і з тобою поводяться, як із немовлям, — я розвернулася до нього всім корпусом. — Гаразд, — здалася я. — Відкиньмо поки що мої бажання. Якщо Регулюс хоче ту диявольську штуковину, то ми йому її дамо. Наш час збігає. Ти уклав договір із Аарвандом?

— Завтра його підпишемо.

— Маєш іще якийсь туз у рукаві? Якого розміру армія Коралісу? Ви зможете разом зупинити Регулюса?

— На певний час, — повільно відповів Езра.

— І який вигляд це матиме? Коли цей Аарванд програє, Регулюс пройде крізь Біле Джерело, а тут його зустрінеш ти з кількома магами й вартовими, які на нашому боці? Такий у тебе грандіозний план спасіння світу? — накинулася на нього я. — Якщо ти не підеш назустріч Братству, вони відкличуть усіх відьом і чаклунів. Тоді ви залишитеся з ворогом сам на сам.

Езра кивнув, наче йому це було давно відомо.

— Ти теж поїдеш? Послухаєшся, якщо Еш вимагатиме цього від тебе?

Я заплющила очі. Навіщо він знову про Еша?

— Звісно, ні, — чесно відповіла я. — Я більше не поїду звідси. Принаймні доти, доки в цьому не буде крайньої потреби. Але від мене в бою жодної допомоги, а вмирати я не хочу. Мені ще жити не набридло, Езро. Я знаю, як це — боятися смерті. Мені дали другий шанс, і я не проґавлю його через купку людей, які міряються владою. Я хочу жити.

Не впевнена, що змусило його змінити думку. Мої слова чи те, що наші обличчя раптом опинилися так близько одне до одного, що я відчувала його дихання на своїх губах. Очі в нього потемніли, але ніхто з нас не рухався. Так ми й сиділи, не рухаючись.

— Добре, — нарешті прошепотів Езра. — Якщо ти наполягаєш, ми пошукаємо Зал Містерій. Регулюс однаково боїться магії і прагне її отримати. Маги Мерліна практично винищили демонів. Він більше не хоче так ризикувати. Ось чому просто не проходить крізь бар’єр. Він поневолює власний народ, проте, як і будь-який тиран, бажає отримати ще більше сили й піде на все заради того, щоб самому заволодіти магічними здібностями.

— Тоді принесімо кубок і дзеркало. Нехай побачить, що відбувається, якщо чогось надто сильно хотіти.

Езра всміхнувся і підвівся, коли я поставила на стіл свою чашку. Ноги тремтіли, і я б із радістю взяла його за руку. От тільки мені не можна проявляти ні найменшої слабкості. Я сама запропонувала це божевілля, але страшенно боялася повертатися в ту кімнату.

Езра стиснув перенісся великим і вказівним пальцями, відкинув голову й на мить заплющив очі.

— Це помилка, — прошепотів він. — Але варто спробувати, — його вогняний погляд зустрівся із моїм. — І ти маєш рацію, я перед тобою в боргу. Набагато більшому, ніж ти думаєш.

 

РОЗДІЛ 11

 

Звук, який пролунав за моєю спиною, відірвав мене від його слів. Озирнувшись, я втупилася у стіну із книжками, яка, немов за помахом чарівної палички, роз’їхалася в різні боки. За нею виднілися вже знайомі мені непомітні двері. Езра підійшов так близько до мене, що я могла б на нього спертися. Та я цього не зроблю. Якщо проявлю хоч краплю слабкості, він замкне двері, засуне мене в автівку й відправить додому.

— Стій за мною, — наказав Езра, навіть не дивлячись на мене. Його плечі здавалися максимально напруженими, коли, обійшовши мене, він попрямував до відкритого проходу.

Я рушила за ним. Сходи знову привели нас у круглу залу.

— Який коридор ти вибрала минулого разу?

Якщо це не обман зору, то зараз тут набагато більше ходів, аніж під час мого першого візиту. А деякі настільки маленькі, що в них протиснулася б максимум миша. На камінні стін переливалися дивні орнаменти у вигляді рослин, що снували й пульсували, наче вени, якими текла кров.

— Не впевнена.

Він кивнув, наче так і думав.

— Ґламорґан змінюється. Але якщо кімната захоче, то вона тебе знайде, — його голос був такий же похмурий, як і вся тутешня атмосфера. Лише зараз я помітила, що горіло не дуже багато смолоскипів.

— Ходімо сюди, — узявши Езру за руку, я повела його до найширшого коридору. Його пальці міцно стиснули мої.

Більшість дверей, повз які ми проходили, були зачинені. Періодично ми смикали ручки, але жодні двері не відчинялися. Натомість прохід ставав дедалі темнішим. Стіни насувалися на нас.

— Можна повернутися й піти іншим коридором, — запропонувала я.

— Це необов’язково, — голос Езри звучав упевнено. — Як я вже казав, кімната має знайти тебе.

— Гаразд. Тоді йдемо далі, — відповіла я сміливіше, ніж почувалася, і присунулася ближче до нього, бо за одними із замкнених дверей почулося шипіння.

— Що це було?