Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 36)
Я кивнула, не зводячи очей зі зв’язаної жінки на карті Таро. Навколо неї в землі стирчало вісім мечів, а очі були зав’язані. Жодних сумнівів, це точно я.
— Проблема в тому, — продовжила Еме та вказала на другу карту, — що ми не бачимо ситуацію загалом. Є дуже багато речей, які невідомі нам і які від нас приховують. Карта Сімки Мечів символізує обман та інтриги.
— Але хто обманює та інтригує? — запитала Маель. — Ложа чи Братство? Нам потрібно набагато більше інформації. Ти маєш попросити Езру все тобі розповісти. Й у нього є свої секрети. Я хочу знати, яку це нездійсненну вимогу виставив Регулюс.
— Ще карта каже, що тобі не вдасться ухилитися від відповідальності, — подивилася на мене Еме. — Ми мусимо випробувати все.
Я кивнула і втупилася у третю карту. На ній виднілося яскраво-червоне серце, пронизане трьома мечами.
Еме зітхнула, перш ніж витлумачити побачене.
— Хотілося б мені, щоб тут усе не було настільки однозначним, але що є, те є. Езра знову завдасть тобі болю. Він ранить тебе. Не знаю, як саме, але це трапиться. Тобі треба вирішити, дозволяти йому це чи ні.
Я не зводила погляду із серця.
— Це ж не причина, аби не спробувати все, правда? Зараз ідеться не про мене.
— Не про тебе. Лоран упевнений, що ти досі маєш вплив на Езру. — Вона зібрала карти, підвелася й понесла свою тарілку в раковину.
— Ви обговорювали нас із Езрою? — запитала я її спину.
— Лорану теж страшно, Віанно, — незвично різко відреагувала Маель. — Йому є що втрачати. Тому тягни свою дупу в замок і переконай Езру. Одна розмова його не вб’є.
Нехай уже дасть Міхаелю і Софії поговорити з Регулюсом. Може, це принесе хоч якусь користь. Ніхто не розповідає нам, чого насправді вимагає верховний король. Настане час, і ми це з’ясуємо.
— Він хоче більше території, — зізналася я обом.
— Наскільки більше? — здивовано глянула на мене Еме.
— Керіс надто маленький. Езра сказав, що демонам потрібно більше простору для життя. Але давати їм він його не збирається, бо думає, що тоді Регулюс почне вимагати ще й іще.
Маель кивнула.
— І він має рацію. Біле Джерело вдалося закрити магічними бар’єрами. Залишився маленький перехід, і навіть крізь нього тепер можна проникнути. У такий спосіб мур ніколи надовго не захистити.
— Так, — Еме повернулася до нас, і несподівано її очі помутніли, а голос залунав якось розмито.
Я хотіла було підійти до неї, але Маель відсмикнула мене.
— Стривай, — видихнула сестра. — Вона щось бачить.
Я ковтнула. Момент, коли богині дарували Еме осяяння, завжди був моторошним. Здавалося, що у приміщенні стало темніше й холодніше. Шию ззаду немов почало поколювати.
Еме міцно вчепилася в шафу за спиною.
— Регулюс тягнеться до темряви, — зашепотіла вона, і в її очах засвітився жах. В очах, які зараз ніби дивилися в якийсь інший світ. — Магія. Він тягнеться до неї, але богині відмовляють йому в цій силі. Не можна, щоб він її отримав.
Міло зістрибнув із крісла-гойдалки, на якому лежав, і нявкнув. Тварини не витримували змішання енергій, що траплялося, коли відьма мала видіння. Тому зазвичай їх не впускали. Я заворожено перевела погляд на Еме і сподівалася, що кіт не зіб’є її концентрацію. Але вона здригнулася, і я практично побачила, як видіння зникло. Еме насупилася.
— Що я казала?
Маель прикусила губу.
— Ти стверджувала, що Регулюсу потрібна магія. Він тягнеться до темряви.
— Як гадаєте, що це означає? — Еме почухала долоню. Часто траплялося, що видіння не могли розтлумачити. Не відразу. Та це було чітким. Для мене принаймні. Чи могло таке бути? На секунду моє серце завмерло. Чорномагічні предмети. Ну, звісно! Чому я раніше до цього не додумалася? Ці речі для демона, мабуть, просто надцінні, бо він сам жодною магією не володіє. І Регулюс, певно, гадає, що міг би скористатися цими чарами. Ось воно що. Це і є та вимога, на яку Езра в жодному разі не хотів погоджуватися. Я зірвалася на ноги.
— Мушу бігти. Ви маєте рацію — я ще раз поговорю з Езрою.
Перестрибуючи за раз через дві сходинки, я помчала нагору у свою кімнату, натягнула свіжу футболку та зачесала волосся. А коли знову збігла вниз, Маель, що сиділа за кухонним столом, критично окинула мене поглядом. Перед нею лежала розгорнута книжка — одна зі збірок
— Ну, я пішла, — кинула я їй, молячись, аби сестра не почула, як тремтів мій голос. — Побажай мені удачі.
Маель дивилася на мене.
— Поспішай. Скоро стемніє. А то тобі ще доведеться залишитися на ніч у замку, — у неї на губах заграла усмішка. — Ми ж не хочемо піддавати Езру такій спокусі.
— Я повернуся, — сказала я. — Де Еме?
— У салоні. Витріщається у свою кришталеву кулю, пробуючи ще щось у ній розгледіти. Ти ж знаєш, що те видіння означає, так?
— Є одне припущення.
— Не поділишся?
— Потім. Спочатку треба обговорити це з Езрою.
— Тоді сподіваюся, що він вислухає тебе.
Я притулилася до кухонних дверей.
— Ти ж не віриш у те, що все налагодиться, чи не так?
Вона відкинула із чола кілька пасем і постукала пальцем по розгорнутій сторінці книжки про трави.
— Тут справді знайшлася олійка, якою можна безпечно приспати вагітну. Мабуть, я її приготую і сподіватимуся, що Лоран зуміє підмішати її Констанс. — Сестра справді не покладала особливих надій на мої здібності. У її пронизливо-блакитних очах читалася тривога. Маель старша за мене на два роки, але через свою непосидючу натуру часто здавалася молодшою. Однак цього разу я дуже навіть чітко відчувала її досвід і, на жаль, її страх теж. — Ключі від машини лежать у коридорі на комоді. Зроби те, що маєш.
Частина мене сподівалася, що вона зупинить мене. Колись вона б так і вчинила. Але не тепер.
— У тебе вдасться, Віанно. Ми покладаємося на тебе. Якщо хтось і може переконати Езру, то це ти, — її погляд спалахнув, ніби вона збиралася іще щось додати.
— Докладу всіх зусиль.
— Знаємо. І чекатимемо твого повернення. Але якщо все ж доведеться заночувати в замку, зателефонуй.
— Добре.
Але тут утрутився будинок. Схоже, він не розумів терміновості ситуації. Коли я виходила з кухні, мені в ноги впав стілець, а ключі вже не лежали там, куди їх поклала Маель.
— Ану, поверни! — посварила я, тричі постукавши по стіні. — Я мушу це зробити. Годі так поводитися. Не треба мене захищати. Я повернуся.
У відповідь долинуло бурчання, а потім щось загриміло. З-під комода вилетіли ключі та врізалися у протилежну стіну.
— Можеш, коли хочеш, — буркнула я. — Я впораюся. І не завадила би крихта довіри.
Почувся примарний сміх. Проігнорувавши його, я вийшла з дому під вечірнє сонце. Наш палісадник уже сяяв колишньою пишнотою. Паркан знову стояв прямо, і хвіртка вже не висіла на петлях криво. Серед темно-червоного барбарису розквітло безліч кольорів, а в горщиках на сходах виросли свіжі трави. Вечірнє повітря розірвав несподіваний рик. Він долинав здалеку, проте не належав ні тварині, ні людині. Я рішуче попрямувала до автомобіля Ложі. Езра залишив його нам, доки Еш у Ренні.
— Мені треба в замок, — сказала я Лорану, який вийшов із-за дерев. Той був озброєний до зубів.
— Ти впевнена?
— Я хочу ще раз поговорити з Езрою.
Далі він розпитувати не став, а просто сів на пасажирське сидіння. Другий вартовий лише коротко махнув йому рукою на прощання.
***
Через ліс ми проїхали цілими та неушкодженими і запаркували авто перед входом на звідний міст. Не залишаючи собі шансу передумати, я вийшла з машини та вирушила до замку. Лоран пішов за мною. Це абсолютно не в його стилі, але всю дорогу він мовчав. Долоні в мене стали вологими, і попри те, що вечір був прохолодним, я спітніла. Уповільнивши крок, я ковзнула поглядом по міцних стінах. І сподівалася, що моє хвилювання залишилося для Лорана непомітним. Постукавши кулаком у ворота, він мені підбадьорливо кивнув. У товстих дверях прочинилося віконце, а потім вартовий нас впустив. Двері зачинилися, і рев пролунав утретє. Я здригнулася.
— Там нічого такого, — заспокоїв мене Лоран. — Принаймні нічого такого, чого тобі варто боятися. — Ми перетинали заповнений людьми двір. Найбільше народу зібралося біля кузні, перед якою палало величезне багаття. Там кували зброю щонайменше четверо чоловіків. Кілька міцніших хлопців одягали мідні наконечники на підготовлені букові держаки. Усі озброювалися для бою. Мені теж варто не стирчати тут, а виконувати своє завдання.
— Я відведу тебе до нього, — сказав Лоран.
Жак відчинив нам двері в хол. Він усміхнувся мені, та усмішка вийшла дещо натягнутою, і кинув на Лорана нищівний погляд, який той стоїчно витерпів.