Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 35)
— А ти явно уявляла це в подробицях, — відповів Лоран, а я захихотіла.
— Як би мені не хотілося це визнавати, — втрутилася я, — але Маель має рацію. Це не місце для немовляти. За три дні ти доберешся до узбережжя й повернешся. Відправ Констанс в Ірландію. Їй навіть не треба їхати в табір для переселенців, Езра точно дасть їй достатньо грошей на дорогу. З великою кількістю відьом і чаклунів переїзд буде достатньо безпечним. За умови, якщо вона знайде корабель, який візьме її на борт. Еш сказав, що людей доставляють лише до узбережжя.
Лоран глянув на мене скептично.
— Якщо ти намішаєш мені чогось, від чого вона засне і прокинеться вже в Ірландії, то я так і зроблю, — гаркнув він до Маелі. — Звісно, після такого вона розлучиться зі мною, але допоки вона та дитина здорові, на все інше начхати, — Лоран почухав потилицю. — Мені, бляха, страшно, — зізнався він.
— Ми всі боїмося, — сказала я.
— До кінця дії Пакту вже менш ніж три тижні, а я досі не бачу, щоб щось відбувалося. Сьогодні зранку ще кілька новоприбулих вирушили до моря. Вони підліковуються, беруть із собою провізію і їдуть далі, — стурбовано розповідав Лоран. — У них немає почуття відповідальності чи надто бояться Ложі? Чому вони не залишаються й не борються? Що вони забули на узбережжі?
— Вони просто бояться і хочуть утекти.
— Чоловіки хоча б могли залишитися. Ми б навчили їх битися. Тоді б наші шанси суттєво зросли.
— А скільки взагалі чоловіків у Ложі? — запитала я.
— Надто мало, — відповів він, не давши мені конкретної відповіді.
Маель погладила його по руці.
— Зайдімо ще у три будинки, а потім відведеш нас до себе. Я можу поговорити з Констанс, якщо хочеш.
— Це нічого не дасть. Ти ж її знаєш. Доведеться примушувати її.
Ми з Маеллю обмінялися поглядами.
— Тоді так і зробимо, — войовниче відповіла вона.
Лоран мав такий вигляд, наче йому щойно голіруч вирвали серце.
Я розуміла його злість і розпач. За останні дні до Пемпона прибуло чимало груп магічно обдарованих. І лише кілька вирішили залишитися, хоча Ложі потрібен кожен чаклун і відьма, які готові битися. Більшість якомога швидше вирушала далі. Маель творила справжні дива, щоби зцілити й відновити сили людей, які часто були виснажені тривалими переходами. Я ж годилася тільки на те, щоб допомагати сестрі та просити чоловіків залишитися з нами й боротися. Але майже ніхто не захотів відпускати сім’ю далі саму. Та й як їх у цьому звинувачувати?
Наступні три дні пролетіли без жодної звістки про Езру. Часу залишалося дедалі менше. Колись ми вже давно розпочали б підготовку до свята літнього сонцестояння. Сьогодні ж ні в кого не виникало такого бажання. Часу все менше, а Езра саме вирішив стати невидимкою. Принаймні для мене. Лоран, звісно, щодня бачився із ним у замку. Хоча вдома Лорана чекала вагітна дружина, та він завжди знаходив час провідати нас. Еш дзвонив мені щодня, щоб поцікавитись, чи далеко я просунулася у своїх спробах. На жаль, мені щоразу доводилося вмовляти його почекати. Езра попросив мене більше не приходити в замок, і хоч як би мені хотілося знову побачити його, я не могла перебороти себе і проігнорувати його бажання. Але щось зробити я таки мусила. Двічі пробувала додзвонитися до нього, але намарне. Його секретар і Жак годували мене якимись вигаданими відмовками. Мені вже це починало обридати. Удень від думок відривала робота, проте ввечері в голові їх крутилося безліч, і я ні з ким не могла ними поділитися. Щораз у себе в кімнаті я намагалася телепортувати речі, як у мене вдалося із дзеркалом. Але навіть найлегша шпилька-невидимка не зарухалася. Я пішла нагору, щоби прийняти душ. Еш очікував, що я поговорю з Езрою. Чи досягли вони з Аарвандом згоди? Що, як і цей їхній план провалиться в останній момент? Якщо я правильно зрозуміла, то й ці договори досі не підписані. Я не могла просто сидіти вдома й чекати. Останні дні я тільки це й робила, пора припиняти.
Коли я йшла з ванної в кімнату, на кухні задзвонив телефон. Я збігла сходами, паралельно витираючи волосся і хапаючи слухавку.
— Віанно? — мене «накрило» розчарування, коли я впізнала Ешів голос. Водночас прокинулися докори сумління. Коли востаннє Езра телефонував мені? Відтоді минули роки. Чого б йому зараз це робити? Мої почуття до Езри несправедливі щодо Еша.
— Привітик, — заговорила я. — Як справи? Є щось новеньке? Коли повернешся?
Він засміявся від кількості поставлених запитань.
— Зі мною все добре. У Ренні спокійно. Межі міста надійно захищені. Але треба ще ненадовго залишитися.
— Але ж у нас закінчується час. І що нам робити, якщо Езра взагалі більше не захоче з нами розмовляти? Що ти там у Ренні весь цей час робиш? — у моїх словах чулися нотки паніки.
— Тобі так і не вдалося з ним іще раз поговорити, так? — перепитав Еш, не відреагувавши на мої закиди.
— Ні, не вдалося. Я його так і не бачила, а на мої дзвінки він відповідати відмовляється.
— Це добре, — він замовк. — Маю на увазі, це недобре, — він глибоко вдихнув, а потім продовжив. — Мені ніяково, коли ти поряд із ним, та я змушений просити тебе про це. Вирушай до замку й переконай його. У мене таке відчуття, що ти єдина, кому це під силу, — його голос пролунав невпевнено, і це збивало мене з пантелику.
— Еше, що трапилося?
— Нічого. Тільки я волів би бути поруч із вами.
— Чого ти тоді не приїдеш?
— Лоренс хоче, щоб я залишився. Гадаю, він намагається тримати мене якомога далі від Пемпона, аби я не заважав, — він тихо всміхнувся. — Щоб ви з Езрою... освіжили свою дружбу.
Я хмикнула.
— Мабуть, ця його ідея провалилася. Мій друг, — я навмисне розтягнула останнє слово, — став невидимкою.
— Міхаель Галкін і Софія Чедвік уже в дорозі, — раптом швидко й понизивши голос випалив Еш, наче насправді не збирався розкривати мені цю інформацію. — Вони приїдуть найпізніше післязавтра. Тоді ми поїдемо прямо в Пемпон. До того часу переконай Езру. Вони твердо переконані вести перемовини з Регулюсом, — він був надзвичайно стривожений.
— Еше, ти щось від мене приховуєш. Ну ж бо, кажи вже.
У трубці почулося шипіння.
— Їдь до Езри, — встигла почути я ніби здалеку, перш ніж зв’язок обірвався.
Отже, Міхаель і Софія хочуть приїхати особисто. Якщо це трапиться, а Езра не поступиться, вони вимагатимуть, щоб усі відьми та чаклуни, які поки що залишаються тут, виїхали.
Вони залишать Езру з його магами самих. Шантажуватимуть його. І що він тоді зможе зробити? Езрі доведеться проявити розсудливість і зрештою схилитися перед ними. Без допомоги та підтримки Братства Регулюса йому не подолати.
***
— Що Еш казав? — запитала Еме за вечерею. Вона длубалася у своїй тарілці з рисом якось зовсім без настрою. Невідомість і їй діяла на нерви.
— Попросив іще раз поговорити з Езрою. Міхаель Галкін і Софія Чедвік прямують до Франції і післязавтра будуть тут, — пробурмотіла я, опустивши ложку в карі. Смакувало божественно, як і все, що готував Едріан. Це Лоран приніс, але я не могла насолоджуватися стравою. Надто багато думок крутилося в голові.
— Може, їм удасться його переконати, — мовила Еме. — Ти зробила все, що могла.
— Я мушу спробувати ще раз, — якщо сісти в автівку прямо зараз, то я ще завидна доберуся в замок. Якщо попросити вартового, який стоїть на вулиці, супроводжувати мене, це буде безпечно. Я могла б і зателефонувати Езрі, однак він точно відмовиться розмовляти.
— Мені це все не подобається, — сказала Маель. — Що робитимемо, якщо вони вимагатимуть від нас покинути Пемпон? — вона наче підслухала мої думки. — Поїдемо чи залишимося?
— Залишимося, — хором відповіли ми з Еме.
На обличчі Маелі з’явилася широка усмішка.
— І я так вважаю. Ми не дозволимо кільком демонам прогнати нас.
— Ні, не дозволимо, — войовниче заявила Еме. — Ти поїдеш до Езри й розповіси, що їдуть їхні представники, — наказала вона мені. — Він має змусити відьом і чаклунів, які його підтримують, присягнути йому на вірність. Вони мусять залишитися, а не танцювати під дудку Софії.
Маель вигнула брову:
— Ви тільки послухайте! Та тут хтось бунтує. Звідки це раптом узялося? Ми ж не збираємося піднімати повстання?
— Замовкни! — накинулася на неї Еме. — Я все ще хочу, щоб Ложа та Братство співпрацювали.
— Гаразд. Тоді я пішла, — нехай ці дві сварунки самі дають раду. А мені якнайшвидше треба потрапити до Езри.
— Почекай, — зупинила мене Еме. — Спочатку я розкладу карти.
— Не треба. Усе буде добре.
—
Маель повернулася за стіл, і ми разом спостерігали, як Еме старанно тасувала свої карти.
— Я намагалася щось розгледіти в майбутньому, — паралельно розповідала вона. — Однак, ні куля, ні карти не показують картинку. Усе таке нечітке. Навіть духи не змогли допомогти мені. Я вже думала попросити богинь послати мені видіння.
— Краще не треба, — серйозно промовила Маель. — Після такого ти завжди потім кілька днів ослаблена. Нам це зараз геть не потрібно.
Еме кивнула й виклала три карти.
— Трясця, — пробурмотіли ми з Маеллю одночасно. Хоча з нас усіх медіумом була лиш Еме, але ми зналися в картах достатньо добре, щоби трохи вміти їх інтерпретувати, а те, що випало, не віщувало нічого доброго.
Еме набрала у груди повітря.
— Я запитала, як ти можеш підтримати Езру, — тихо сказала вона. — Ти й сама бачиш, що вони відповіли, — вона вказала на першу карту. — Вісімка Мечів. Тобі страшно й ніяково, ти не хочеш бігати за ним і пригнічуєш свої емоції, хоч із задоволенням допомогла б йому.