Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 33)

— Ти бачила темний кубок? — глухо запитав він.

Я кивнула, розсердившись на себе. Чому я згадала про це саме зараз, коли він і так не в особливо хорошому гуморі?

— Для тебе відкрився Зал Містерій? — погляд у нього став одночасно здивованим і шокованим. Я ковтнула.

— А це щось незвичне? — поцікавилася я так безневинно, як тільки змогла, враховуючи паніку, що спалахнула в його очах.

— Я подумав, що ти просто заблукала в Ґламорґані, — він підійшов до мене впритул і, поклавши руки мені на лікті, провів угору, ніби хотів переконатися, що я дійсно стояла перед ним. Потім його долоні зупинилися на моїх плечах. Езра провів великими пальцями по голій шкірі моєї шиї, викликаючи в мене мурашки. — Ти не згадувала про кубок. Він на тебе напав? Погрожував?

— Зі мною все гаразд, — спробувала заспокоїти його я. — Нічого не сталося.

Його очі перетворилися у вузькі щілини.

— Я тобі не вірю. Зал Містерій заповнений предметами чорної магії. Просто не можу уявити, що ти так просто туди зайшла й вийшла. То що там відбулося?

— Тоді ти теж там уже бував? — я вирвалася з його рук. Хоч би як я насолоджувалася його дотиками, але вони мене хвилюють, а мені потрібна ясна голова. Він кивнув, а на обличчі застигла маска замкнутості.

— Там відбувається ініціація магістра.

— І як усе проходить? Туди сходиться купа монстрів?

— Це не привід для жартів. Звісно, демонам на посвяті магістра нічого робити. І не називай їх монстрами. Ти б не назвала Жака негром. Це образа.

— Не переводь тему, — роздратовано сказала я. — Зрештою, Жак не перетворюється в чудовисько, яке намагається вбити мене.

— Я б не був такий упевнений, — пробурмотів Езра. — Він так докірливо дивиться на мене, коли я не доїдаю все, що лежить на тарілці, — він намагався всміхнутися, однак спроба із тріском провалилася.

— Жак з Аделаїзою не демони, — мяко мовила я. — Вони просто турбуються про тебе. Хіба це погано?

— Мені треба було випити з темного кубка, — глухо відповів він, не відповівши на моє запитання. — Я не міг відмовитися. Його називають іще «кубок зову». Ти знала?

Я похитала головою.

— Це було... — він провів рукою по волоссю. — А тоді мені треба було поглянути у дзеркало спогадів. І те, що я там побачив... я думав, що збожеволію. Ритуал перевіряє, чи в тобі достатньо сили для посту магістра.

Щоб підбадьорити його, я вклала свою руку в його. Він її стиснув, і ми повільно рушили далі. — У дзеркалі я побачив, що тоді сталося, — розповідав він. — У першій війні між людьми та демонами. Я ніколи не забуду ті картини. Інколи вони мені сняться. То було жахливо, — Езра трохи похитнувся, його обличчя посіріло. Важко бачити його таким вразливим. Мабуть, це застало його зненацька. Я обхопила рукою його талію. Він знову зупинився, обійняв мене й уткнувся обличчям мені в шию. Шкіри торкнулося гаряче дихання. — Скажи мені, що не пила з кубка.

— Не пила, — я запустила обидві руки йому у волосся і почала дбайливо масажувати шкіру голови. Він самотній, і це усвідомлення змусило мене забути про власні турботи. Йому потрібна підтримка подруги, і я готова бути нею для нього. Я ніжно поцілувала його у скроню. — А ти не думав, що картинки, які показувало тобі дзеркало, несправжні? Щось чорномагічні предмети не дуже славляться своїм правдолюбством.

Езра тихо розсміявся біля моєї шиї, але відчутно розслабився. Я відчувала, як рухалися його губи, коли він заговорив:

— Ці картинки були справжніми. Можеш мені повірити. Я зроблю все, аби це не повторилося. Цілі регіони було знищено. Демони жорстоко вбивали жінок і дітей. А люди... вони не кращі. Для них не було різниці між демонами, які хотіли війни, і тими, що прагнули миру.

Усі ніби перебували в якомусь кривавому божевіллі, — Езра зробив іще два глибокі вдихи, його руки неуважно гладили мене по спині, перш ніж він неохоче відсторонився і збентежено провів рукою по обличчю.

— Вибач, — усяка вразливість зникла, ніби хтось зафарбував кольорове полотно білою фарбою. — Іноді для мене це все просто надто, — він насупився. — Я намагаюся більше не згадувати посвяту. А бувають дні, коли я заздрю Ейденові. Уявляю, що він мешкає десь там, за стіною. Можливо, завів родину. А ще уявляю, що поїхав разом із тобою, — Езра заціпенів, ніби наляканий власними словами. Ми все ще стояли надзвичайно близько одне до одного. Якби захотів, він міг би мене знову обійняти, але не зробив цього. Це так на нього схоже — не відчувати ненависті до брата. Хоча тепер йому самому доводиться виконувати братові завдання. З ким йому поговорити, коли він у розпачі? З Лораном та іншими магами чи з демоном Калебом?

— Ейден точно щасливий, хоч би де він був, — обережно сказала я.

Езра повільно кивнув.

— Давай я відведу тебе додому, — сказав він і відійшов від мене. — Можеш розповісти Ешу про Зал Містерій. Братству чудово відомо, якими магічними предметами володіє Ложа. Це не секрет. Ще одна річ, якій вони заздрять. Це нібито подарунки Мерліну від самої Морріган. Чого вони не знають, то це того, що Зал Містерій ховається у Ґламорґані.

— Хіба це безпечно просто залишати ті штуки ось так? Будь-хто із твоїх вартових може наткнутися на кімнату.

— Ні, не може. Кімната відчиняється лише для магістра.

— Що, перепрошую? Ти ж казав, що ще тоді боявся, що я заблукаю у Ґламорґані.

— Колись я і гадки не мав про цю всю заразу. Ти не мала ні знайти ту кімнату, ні увійти в неї, — схвильовано додав Езра. — Те, що вона тебе впустила, означає лиш одне — кубку щось від тебе треба. Не смій йому нічого обіцяти.

— Він обмацував мою підсвідомість, — неохоче зізналася я.

Від напруги в Езри на шиї здулися вени, він заплющив очі. Проте голос залишався оманливо спокійним:

— Але тобі вдалося звільнитися від його чар?

Я знизала плечима, наче це було найпростіше у світі. Не потрібні йому зайві турботи, крім тих, що є зараз, а саме це і станеться, якщо він дізнається правду.

— Предмети в тій кімнаті можуть здійснити будь-яке твоє бажання. Немає нічого, що непідвладне їм. Ти просто маєш бути готовою заплатити їхню ціну.

— У тебе було до них бажання?

Езра сповільнився.

— Було одне. Але я ніколи не повівся б так по-дурному, щоби просити кубок його здійснити, — він, наче ненароком, узяв мене за руку.

Решту шляху ми мовчали, кожен поринувши у власні думки. Я не хотіла розлучатися з ним, і тим більше не хотіла, щоб найближчими днями він не проводив зі мною час. Відпустив він мою руку лише тоді, коли в полі зору з’явився наш будинок.

Лоран дуркував із Маеллю в палісаднику. Показував їй крихітний комбінезон, який Роза зв’язала гачком.

— Гей, — привітався він з нами. — Усе пройшло добре?

— Так, — сказав Езра. — Імовірно, вант просто заблукала. Я вже сказав Віанні, що більше не зможу її супроводжувати.

— Звісно, у тебе багато інших важливих справ, — відповів Лоран, за що дістав від Маелі удар під ребра.

— Більше поваги, він — твій магістр.

Лоран засунув руки в кишені штанів.

— Так. Але це не означає, що мені мусить подобатися все, що він робить.

— Езра не повинен бігати зі мною щодня, — втрутилася я. — Я вже не дитина.

— Однаково будь обережною, коли залишаєш будинок, а мене немає поруч. Пообіцяй, що будеш, — сказав він.

Я закотила очі.

— Звісно, буду обережна. Обережність моє друге ім’я.

Він з усмішкою вирушив до автівки.

— Але й ти теж! — вигукнула я йому вслід. — Пообіцяй, що будеш обережним.

Він тільки підняв руку. Лоран із Маеллю захихотіли, а я задоволено пішла в будинок.

Я зробила собі на кухні щось попити, коли туди ж зайшли Маель із Лораном.

— У нього справді багато справ, — мовив Лоран. — Я ляпнув дурницю. Гадаю, годину в день він спокійно може виділяти на тебе. Ти на нього позитивно впливаєш.

— Це його рішення, — подушка з вишневих кісточок також має позитивний вплив. Дурне порівняння.

— Піду спробую додзвонитися до Еша, — обернулася я вже до Маелі. — Потрібно розповісти йому, що в нас нового.

— Звісно, спробуй, — сказала Маель, потягнувши за собою в сад Лорана, який активно впирався. — А ми зберемо трохи ромашкового цвіту, — долинув до мене її голос. — Заварюватимеш Констанс із нього чай, коли вона погано почуватиметься.

— Вона погано почувається, бо їй хочеться шоколаду, але із цим нічого не вдієш.

— Приготую завтра карамельні льодяники, раніше вони їй завжди подобалися.

— А де Еме? — крикнула я їм услід.

— У салоні. Зараз до неї зайдуть кілька молодих відьом. Вона вчить їх рунічної магії.

— О’кей. Тоді зателефоную Ешу.

— Ти повторюєшся, просто зроби це, — сказала Маель, тимчасом як Лоран насупився.