Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 31)

— Ні, адже він пообіцяв решті князів. Є тільки одне, чого він прагне сильніше.

— І що ж це?

— Цього я тобі сказати не можу, — він стояв так близько. На скроні в нього блищали бісеринки поту. Цими кількома реченнями він довірив мені більше, ніж за всі останні роки, а тепер знову зробив крок назад.

— Чому ні? Ти ж уже так багато мені розповів.

— У цьому питанні ми із Братством, як не дивно, тримаємося однієї думки: зберігати цей пункт вимог у таємниці. Ми не хочемо, щоби про нього стало відомо.

— Він такий жахливий? — я вирішила більше не тиснути на нього.

— Навіть жахливіший, аніж ти думаєш, — його очі загорілися, і я побачила в них ненависть і зневагу. — Регулюс непередбачуваний. Я завжди це знав, але що... — він осікся й відкинув голову назад.

— Заберімо твій сніданок, — неочікувано сказав він і всміхнувся.

— Ти теж зайдеш?

— Звісно.

Ми постукали, і знову нам відчинила Тереза. Очі дівчини округлилися, і вона почервоніла.

— Езро, — запинаючись мовила вона. — Привіт, Віанно. Ти знову по багет?

Я кивнула.

— Учорашній був смачним. Я у Гластонбері страшенно сумувала за французькими багетами.

— Мусите трохи зачекати, адже чоловіки із замку щойно забрали велику партію. Можу вам тим часом запропонувати каву. Дуже свіжа.

Езра кивнув.

— Де Едріан?

— Пішов із твоїми людьми роздавати багети, а ще збирався зайти до кількох людей і запитати, можливо, їм щось потрібно. Учора прибула нова група.

— У вас усього вистачає, щоб їх забезпечити?

— Гадаю, так. Ми розподілили їх у будинки, що пустують. Вони всі магічно обдаровані. Прибули з Долини

Луари. Більшість — здорові, ну, може, крім якихось дрібних ран. Ми їх виходимо. Дорога була складною.

— Я пошлю когось скласти звіт із їхніх слів. Потрібно з’ясувати, яких демонів вони зустріли дорогою. Регулюс посилає дедалі більше шпигунів. Аарванд продовжує час від часу когось із них пропускати, інакше це викликало б надто багато підозр, — пояснив він мені. — Людям треба набратися сил, щоб битися чи їхати далі. Дайте знати, якщо вам знадобиться більше провізії.

— Обов’язково. — Тереза налила каву у дві філіжанки.

— Уся Франція так добре забезпечена продуктами? — запитала я, пригубивши міцний напій.

— Загалом так, — відповів Езра. — Тут не так і багато людей залишилося. Ми регулярно отримуємо постачання з-за стіни, обробляємо поля і ходимо на полювання. І непогано пораємося. До того ж, через наказ Братства, до Пемпона прибуває дедалі менше людей. Більшість тут лише проїздом, як ти помітила. Плюс, магічно обдаровані використовують для втечі будь-які методи, нехай це й суперечить домовленостям з іншими країнами. Ми мусимо разом боротися з демонами та боронити стіну. Але кого я можу звинуватити в тому, що він утікає?

— А що трапиться, коли влада інших країн дізнається, що Братство порушує цю домовленість? Вони припинять постачати продукти?

— Вони зроблять це в будь-якому разі, якщо Пакт не буде продовжено.

Тереза замотала в рушник один із гарячих багетів.

— Так тобі буде легше його тримати, — пояснила вона й розгублено поглянула на Езру. Її щоки залилися рум’янцем. — Твої люди тебе підтримують і вдячні за те, що ти робиш.

— Краще не варто. Якщо не трапиться дива, вихід залишиться лиш один, і я не впевнений, чи спрацює наш план.

— Про яке ж диво йдеться?

— Що Регулюс упаде мертвим, а Аарванд стане новим верховним королем, — його обличчя розпливлося у кривій посмішці.

І знову Езра не казав мені правди. Я допила каву.

— І яка ймовірність цього?

— Приблизно така ж, як і в шаленої ідеї, що місяць і всі зірки одночасно посиплються із небес. Потрібно брати до уваги найгірший варіант.

Тереза в цій війні вже втратила батьків і свій дім. Мабуть, їй неймовірно страшно.

— Якби ти могла, то поїхала би звідси? — обережно запитала її я. Бувши відьмою, вона не мала зобов’язань перед Ложею.

Вона з нерозумінням поглянула на мене:

— Ніхто з нас так не вчинив би. Зрештою, не можемо ж ми кинути Езру із цим усім самого. Ця проблема стосується всіх нас.

Усмішка Езри стала ширшою.

— Не мудро з їхнього боку, — мовив він, звертаючись до мене. — Я так часто їм повторюю, що вони мусять зникнути звідси, як тільки з’явиться така нагода, однак мене ніхто не слухає. Регулюс не вагатиметься ні секунди. Броселіанд і Пемпон упадуть першими. А тоді демони заполонять цілу Францію.

— Але ти ж не можеш піти проти нього сам. Це було б не меншою дурістю, — я накрила його руку своєю долонею.

Шкіра в нього була теплою, а темні волоски лоскотали мою. Що дивно, Езра дозволив цей дотик. — Ти маєш цінувати їхню лояльність. Твої люди тебе люблять.

— Від цього ще важче. Не хочу, щоб вони помирали через мої помилки.

— Ризики їм відомі, і вони однаково залишаються, — я підвелася, помахала Терезі на прощання, і ми вийшли на вулицю.

На ґанку Езра уважно оглянув територію довкола. Усе здавалося спокійним. Та цей спокій оманливий.

— Я посилив охорону Джерела. Більше нічого зробити не можу. Потрібно набагато більше чоловіків і жінок, здатних битися.

— А чому б тобі не передати Братству командування над бійцями? У цьому ж і полягає основна проблема, чи не так? Принаймні так каже Еш.

Езра насупився.

— Не люблю, коли на мене тиснуть, плюс один-два варіанти в мене ще залишилися. Зараз я розраховую на союз із Аарвандом Кораліським. Нам потрібно більше союзників. Армія Братства могла б допомогти, але не за всяку ціну. Їм потрібне не лише командування армією.

— Не розумію, чому так важко домовитися. Чого ще вони вимагають?

В Езри на лобі з’явилися зморшки.

— Іноді я так утомлююся від цієї боротьби. Я навіть не припускав, що на мене ляже подібна відповідальність. А те, що тепер я завантажую тебе своїми проблемами — це взагалі повний провал, — зморшки стали глибшими. — Я не маю нити.

— Ти не ниєш, — мені було боляче бачити його в такому стані. Щось підказувало, що цей свій бік він нечасто показував підлеглим. Мабуть, він його взагалі нікому не показував. І все ж я зауважила, що на моє запитання Езра так і не відповів.

— Якби міг, я поступився б. Якби Регулюсу йшлося про наші скарби, він їх одержав би. Але він тиран, розумієш? Навіть власний народ гнітить. Увесь Керіс стогне під тягарем його податків. Він уже в тисячі разів багатший, аніж ми.

— А якщо ми все ж віддамо йому ще якісь території? Бретань чи Францію? — обережно запропонувала я те, що досі здавалося немислимим.

— Як гадаєш, — спитав Езра, — скільки мине часу, перш ніж він підійде до муру та вимагатиме землі й за ним? Хіба ми не зрадимо тих, хто вже загинув, якщо зараз здамося?

Я безпорадно знизала плечима.

Езра на мить підставив обличчя сонячним променям і глибоко вдихнув.

— Я ще проведу тебе додому, — сказав він, закривши тему. — Але снідати з вами не буду.

— Тебе не так легко провести, як Калеба, — мені хотілося хоч якось відірвати його від усіх турбот, рішення для яких, очевидно, і не існувало.

Езра легенько тицьнув мене в ніс кінчиком пальця, спустився східцями, а тоді перейшов на біг.

— Тільки тому, що мені відомі ваші фокуси. Пам’ятаю один випадок перед випускними іспитами. Маель дала мені якийсь корінь, аби я не боявся їх складати. Його треба було спалити і вдихнути дим. І ще вимовити якусь безглузду примовку.

Я засміялася, бо, звісно ж, знала цю історію.

Він скоса зиркнув на мене награно сердито.