Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 30)

***

 

Коли я повернулася, Еме метушилася на кухні, а за кілька хвилин із саду повернулася й Маель. Вона мила в умивальнику брудні руки.

— Як там Калеб? — запитала Еме. — Тебе довго не було.

— Від твого передозування він не зазнав шоку й дорогою не накидався на безпорадних жінок, якщо тебе цікавить саме це. Просто заснув.

Вона зневажливо пирхнула:

— Навіть крихітного заклинання не витримав, демон надутий.

— Насправді він дуже навіть милий, — Маель випередила мене в захисті Калеба.

— Езра йому довіряє, — сказала я. — Наче братові.

— Він так і сказав? — уточнила Маель, дуже вже ретельно витираючи руки.

— Так. А коли, до речі, ви обидві дізналися, що Ейден зник? — запитала я. — Ще до нашого від’їзду чи вже після?

Маель та Еме обмінялися поглядами, і, як бувало практично завжди, Еме вирішила сама відповісти на неприємне запитання.

— Коли їхали, ми теж не знали. Нам стало відомо пізніше.

— І приховали це від мене. Навіщо? Як ви дізналися?

Докори сумління буквально відбилися на обличчях сестер.

— Я зідзвонювалася з Езрою, — повільно мовила Еме. Тоді зв’язок із материком іще був. — Щотижня тобі ставало дедалі гірше, а він не відповідав на твої листи. Я хотіла попросити його приїхати до Гластонбері.

— То з тобою він розмовляв? — у горлі наростав комок. Вона ніколи про це не розповідала.

Вона кивнула.

— Він розповів про зникнення Ейдена і про власні зобов’язання. Він був переконаний, що ти мусиш упоратися без нього. Сказав, що його завдання в Ложі важливіші.

Це, певно, трапилося в один із тих днів, коли я була ближче до смерті, ніж до життя. Я ще надто добре пам’ятала той час. Гарячка так лютувала в моєму тілі, наче хотіла спалити мене живцем. До того моменту я не знала, що можу витримати такий біль. Мене шматували жахливі галюцинації, і я кликала Езру. Він не прийшов. До сьогодні я була впевнена, що він не знає, як погано мені тоді було. Але він знав.

Маель узяла мою руку і стисла.

— Ти справилася без нього. Цим можна пишатися.

Чи пишалася я? Я вижила, але так багато втратила. Свій дар та Езру. Мабуть, Еме вартувало величезних зусиль зателефонувати йому. Це зовсім суперечило її натурі. Вона — найнезалежніша й найсамостійніша людина, яку я знаю. Сестра завжди покладалася лише на себе й дуже рідко — на інших. Страх за мене завів її так далеко, що вона попросила його допомогти. Страх мене втратити. А Езра... відмовив. У нього були важливіші справи, ніж побачити мене востаннє чи побути поруч зі мною. Та невже він навіть не зміг примусити себе принаймні поговорити зі мною? Я так сумувала за його голосом. Тоді я була або в пекельному полум’ї, або в найхолоднішій точці Антарктики. Моїм тілом повзали мільйони павуків, а гігантський пітон здавлював серце й легені. Я не могла вдихнути і просто панічно боялася задихнутися. У голові оселилися демони, а сильфіда, яка намагалася затягнути мене в мокру, смердючу труну, щоночі сідала в кутку моєї кімнати, чекаючи, коли їй вдасться знову встромити в мою шкіру свої дрібні гострі зуби. Я не хотіла вмирати, не почувши голос Езри. Сподівалася отримати підтвердження, що я в ньому не помилилася. Що він таки відповість на мої почуття. Тому знову і знову вигадувала для нього чергові виправдання. Треба було здогадатися іще тоді, але тепер у мене була відповідь. Інші речі виявилися важливішими. Він залишив мене саму, забув і викреслив зі свого життя, адже після зникнення Ейдена в нього змінилися пріоритети. Тут ішлося про набагато більше, ніж я. Проте усвідомлення цього знову розбило моє серце. Маель і Еме дивилися на мене з очікуванням і страхом одночасно. Не дивно, що Еме нічого не розповіла мені про той дзвінок. Чи перестала б я тоді боротися? Сьогодні важко стверджувати з упевненістю. Біль був нестерпним, а виживання — майже безнадійною боротьбою.

Я глибоко вдихнула.

— Добре, що ви мені зараз це сказали.

На кухні сильно пахло гвоздиками. Певно, Маель готувала з них олію. Зазвичай мені подобався аромат, але зараз спричинив блювотні позиви. Скільки ж іще таємниць мене оточує?

 

РОЗДІЛ 9

 

Наступного ранку я знову зібралася на пробіжку. Проте дочекалася, доки повністю зійде сонце, і лише тоді вирушила на вулицю. Пів ночі у своїй кімнаті я вправлялася у притягувальному заклинанні, та безрезультатно. Імовірно, дзеркало зрушило з місця, лише щоб ухилитися від кубка. До моєї магії це не мало жодного стосунку. Я спробувала не надто засмучуватися. Ще в мені жевріла слабка надія, що знову з’явиться Калеб. Я хотіла перепросити його за вчинок Еме. Вона повелася неправильно. Але не Калеб чекав мене на перехресті, яке вело до головної вулиці, а великий магістр Ложі власною персоною. Я беззвучно застогнала. Після вчорашньої зустрічі я не хотіла так швидко зустрітися з ним. Він усміхнувся, коли я насупилася.

— Можеш залишитися біля будинку, — проінструктував він охоронця, який ішов слідом за мною, наче приклеєний. — Я сам піду з Віанною.

Ну, нехай спробує. Я збільшила темп, проте він без проблем наздогнав мене й мовчки підлаштувався під мій ритм.

— Це ж зовсім не твоя пора, — промовила я за деякий час. В Езри не було багато слабкостей, однак спав він завжди охоче й довго.

— Відколи я став магістром, то не можу валятися в ліжку до обіду. Надто багато завдань, — пояснив він, і особливого захоплення в його голосі я не почула.

— Я до них не належу, — сказала я. — Не треба відчувати себе зобов’язаним охороняти мене особисто.

— Я б цього й не робив, якби Калеб був досі тут.

— Ти тому сьогодні бігаєш зі мною? Бо він більше не у твоєму розпорядженні? Зроби послугу, викресли мене зі свого списку справ на день.

— Не можу, — сухо заперечив він.

— Чому ні? — мені хотілося скрутити в’язи цьому чоловіку.

— Тебе й немає в цьому списку. Я бігаю з тобою, бо люблю вранішнє повітря, а на моєму столі збирається робота, для виконання якої знадобиться весь день.

Це, звісно, теж причина. Наші кроки в унісон гриміли бруківкою.

Я не могла не захоплюватися його сильними, накачаними ногами. Тоді як моєю спиною стікав піт, Езра мав такий вигляд, наче ми прогулювалися.

Ми добралися до вулиці, яка вела в село.

— А як Калеб почувається і куди він дівся?

Езра тихо всміхнувся.

— Він поклявся помститися, як ти, мабуть, зрозуміла. На місці Еме я був би найближчим часом дуже обережним. Він не звик, щоб із ним так поводилися. Зазвичай жінки просто падають до його ніг. А вона похитнула його самооцінку. Сьогодні вранці він повернувся до Коралісу.

Не сумніваюся, що лише для того, щоб зализати рани та скласти план, як повернути їй борг.

— Вона теж уже гострить зброю, тож поєдинок явно буде на рівних, — я сповільнила темп, оскільки ми наближалися до «Le Coq», а Езра підлаштувався, і згодом ми просто закрокували поряд. У мене кололо в боці й палали ноги, бо я бігла швидше, ніж зазвичай.

— Зараз нам не можна ні на що відволікатися, — заперечив він. — Аарванд приведе Калеба до тями й укаже йому на наші пріоритети.

— Ну, зрозуміло. У житті завжди потрібно вміти правильно розставляти пріоритети.

— А ти іншої думки? — простодушно запитав він.

Езра вже, мабуть, забув про розмову з Еме, і було б безглуздо нагадувати йому про це зараз. З того моменту пройшло чимало часу, а моє завдання — підтримувати Еша.

— Ти вже бував у Коралісі?

— Так, і він надзвичайно красивий. Тобі б сподобався.

— Калеб казав, що з радістю зробить нам екскурсію. Його брат такий же милий, як і він? — не те щоб я зібралася колись відвідати князівство демонів.

— Ні. Аарванд повна протилежність Калеба. Стриманий і майже грубий, проте це не змінює того, що він бачить несправедливість на Керісі. Просто Регулюса обрали в невідповідний час. З Аарванда вийшов би розсудливіший партнер для перемовин.

— Демони обирають своїх верховних королів? Я не знала.

— Так завжди було, — підтвердив Езра. — Керіс складається із семи князівств. Вони відрізняються розмірами та впливом. Семеро князів обирають зі свого кола верховного короля. Титул залишається за ним до кінця життя, але не передається у спадок. Сенс у тому, щоби зберегти внутрішню єдність. Як ти, мабуть, уже здогадалася, у минулому демони постійно воювали одне з одним. З вибором першого верховного короля ці сутички припинилися. У разі конфлікту втручається верховний правитель і стає посередником між ворожими сторонами. І така система добре працювала останні кілька століть. Перші верховні королі справді почувалися представниками всіх демонів. Доки кілька років тому не обрали Регулюса. Він під’юджував і виснажував їх своїми, сповненими ненависті, промовами. Посіяв у них надію на нові землі в нашому світі, чим і здобув їхні голоси.

Я зупинилася.

— Ось чого вони вимагають? Хочуть нових земель? На нашому боці Джерела? — це ж абсурдно.

Езра кивнув.

— Коли вони вирушали на Керіс, їх залишилося всього декілька. Артур із лицарями перебили майже всіх. Упродовж двох століть вони розмножувалися, і тепер їм потрібно більше простору для життя.

— І що, Регулюса ніяк не переконати відмовитися від цих претензій?

Езра провів рукою по волоссю: