Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 27)

— Гадаєш, ти в змозі мені це заборонити? Тобі твоя посада в голову вдарила?

— Так, — він підійшов іще ближче. На кухні стало підозріло тихо. Ця трійця нас підслуховує? — Ві, у тебе є вибір: або ти припиняєш ці дурниці, або в майбутньому тебе супроводжуватимуть десяток охоронців.

Я обурено пирхнула.

— Краще займися своїми справами. Мені більше не сімнадцять. Ти позбавився тягаря, — мовила я, використавши для цього слова, якими він відшив мене два роки тому.

Його погляд миттєво змінився, складалося враження, що він навіть зблід.

— Я не те мав на увазі, — сказав він.

Тепер уже я схрестила руки на грудях і підняла підборіддя.

— Він їй таке сказав? — долинув до нас тихий голос Калеба. — Серйозно? Люди... — за секунду зневажливо додав він.

— Ти не була тягарем, — зашепотів Езра, до якого щойно дійшло, що ми не самі. — Я просто сказав так, щоб ти поїхала. Для тебе тут стало небезпечно, ти була смертельно хворою. Я мусив сказати щось, що тебе переконало б.

Я пирхнула. Як довго я, бляха, чекала, щоб він узяв свої слова назад. Й ось він це зробив. Утім, це вже нічого не змінює.

— Ми були друзями, — мовила я. — Міг би сказати, що Ейден зник. Тоді я зрозуміла б, що ти повинен залишитися.

Перед тим, як знову поглянути на мене, він стиснув губи та на мить відвернувся.

— Якби ти знала про Ейденове зникнення, ти, мабуть, залишилася або спробувала б допомогти якимось іншим способом.

Тут я не могла заперечити.

— Просто будь обережніша, — додав він, коли я так нічого й не сказала. — Прошу.

— Я буду настільки обережна, наскільки зможу, але не дозволю себе замкнути. Надто довго я була прикута до ліжка.

Нарешті Езра здався.

— Як скажеш. Ідеш додому, Калебе? — гукнув він у напрямку кухні.

Я точно знала, що він на цьому не заспокоїться. Не в його це дусі. Він що-небудь вигадає.

— Я ще спробував не всі види Еменого джему. Прийду пізніше, — почулася швидка відповідь.

— Він що, їсть зачаровані джеми Еме? — вражено прошепотів Езра.

Я не змогла стримати сміху й кивнула.

Разом зі змовницькою Езриною усмішкою в мене у грудях розлилося тепло. На якусь мить між нами стало все, як раніше.

— Бідолаха, — тихо мовив він. — Він не знає, так?

— Він знає, що їх готувала Еме і що там перець. Як попередження цього мало вистачити. Гадаєш, на демонів вони теж діють?

— У цьому я дуже навіть упевнений, — Езра нахилився до мене, і на неймовірно довгу мить я відчула його губи в себе на щоці. І заплющила очі. — Я залишу вам автівку вартового. А Кірана заберу із собою. У нас є іще невирішене питання. Пришлю когось іншого.

— Не будь із ним надто суворим, — я провела пальцями по тому місцю, якого торкалися його губи.

— Окрім того, я відправив патрулі в село й до лісу. Наразі вони більше не знайшли демонів. Мені шкода, що так трапилося.

Він зараз про свою тодішню поведінку чи сьогоднішній напад? Найбільше мені хотілося запитати його, чи не вип’є він теж чашку кави. Езра міг би посидіти з нами. Але натомість я просто кивнула, наче приймаючи вибачення. Він пішов до машини, а я повернулася на кухню.

Калеб і Маель чомусь хихотіли. Міло, наш чорний кіт, забрався демону на коліна, дозволяючи гладити себе. А мене вчора спробував укусити, коли я його годувала. То Калеб і наших хатніх тварин обвів довкола свого гарного пальця. Просто світ несправедливий.

Еме спостерігала за Калебом, насупивши брови, проте на губах у неї грала задоволена усмішка.

— Ось такий ти ще не куштував, — перебила вона їх і присунула ще одну баночку. Я нарахувала ще три відкриті банки.

Два кроки — і я опинилася біля столу.

— А ось зараз ти вже перегинаєш, — дорікнула я старшій сестрі й відібрала банку.

— А це смачно, — Калеб подивився на мене скляними очима. — Хто б міг подумати, що вона вміє готувати такі смаколики, — останні слова він уже ледве пробелькотів.

— Іди додому та проспися, — порадила я йому, коли він потягнувся по нову банку. — А ось цього тобі краще більше не їсти. У всякому разі, якщо не хочеш привернути до себе увагу аморальною поведінкою.

Його спантеличений погляд перемістився на Еме, у якої хоча б вистачило совісті здригнутися, коли її зловили на гарячому.

— Чилі, перець, кориця та мед у поєднанні утворюють вибухонебезпечну суміш, — зціпивши зуби, зізналася вона. — Але чому ти такий жадібний? Наче потрібна якась допомога, щоби спокусити жінку, — вона зневажливо поглянула в його вродливе обличчя. — Насправді вони для людей, яким потрібна допомога в любовних справах.

Після цього очі в нього неспокійно забігали. Бідолаха вже був під впливом чарівних солодощів.

— Навіщо такій закомплексованій дівчині, як ти, варити сексоджеми? Тобі нудно чи нічого кращого на гадку не спало?

— Немає в мене ніяких комплексів, зарозумілий недоумку, мені просто подобається готувати джем. Можеш подати на мене в суд, — вона підвелася й понесла свою тарілку до раковини.

— Ти ж розумієш, що я за це поквитаюся, руденька? Одного разу, коли ти вже втратиш пильність, я справді підкрадуся до тебе ззаду, і тоді дізнаєшся, що означає зв’язатися з демоном, — у голосі його не звучало ні краплі погрози, лише чиста спокуса. В Еме відразу спалахнули щоки.

— Я відвезу тебе до замку, — втрутилася я, поки ситуація не стала критичною і він не накинувся на неї прямо в нас на кухні. Щось мені підказувало, що Еме не чинитиме сильного опору. Схопивши Калеба за руку, я підняла його зі стільця. — Ходімо, здорованю. Проспишся в Езри зі своїм джемовим похміллям.

Маель засміялася і допомогла мені дотягнути п’яного демона до машини вартового. І ця ситуація не була позбавлена комізму.

— Тримай, — Маель простягнула мені пакетик із травами. — Скажи Аделаїзі, нехай заварить йому із цього чай, тоді завтра в нього не болітиме голова. Дивний він демон, не думаєш?

«Дивний» не те слово.

— На такий екземпляр ніхто з нас не очікував, — відповіла я. — Мені здавалося, що вони всі кровожерливі, підступні і трохи тупі.

Калеб розплився в трохи дебільній усмішці, від чого ми з Маеллю захихотіли.

— Ну, цей у будь-якому разі буде розлючений, що попався Еме на гачок, хоча він начебто й не тупий, а просто самозакоханий. Забери його звідси, поки не протверезів.

— Твоя сестра — справжня бестія, — пролепетав він, коли ми вже трохи від'їхали. — Така солодка та спокуслива. Але бестія. — А потім голова його завалилася набік, і він заснув.

 

РОЗДІЛ 8

 

Я проїхала кілька постів, які патрулювали околицю села й ліс. А Езра даремно часу не гаяв. Його люди ввічливо з нами віталися і пропускали. Я з тугою згадувала, як на цих лісових дорогах Езра вчив мене кермувати. Власне, я так і не здала на водійські права, але тепер це вже нікого не хвилювало. Діставшись до замку, мені довелося попросити Лорана, який стояв на посту біля воріт, покликати кількох чоловіків, щоб витягнути Калеба з авто й дотягнути до будинку. Не хотіла б я опинитися на місці Еме, коли він прокинеться, а потім зрозуміє, що вона навмисно нагодувала його зачарованим джемом. Вплив магії і трав посилювався із кожною ложкою. З людиною Еме ніколи б не наважилася так учинити. І хоча для цього не було жодних причин, я, слідом за вартовими, перетнула внутрішній двір і ввійшла в замок. На мене ніхто не звернув уваги. Хлопці понесли Калеба, який постійно щось бубонів, угору сходами, а Жак, який привітався зі мною біля входу, зник на кухні, щоб віддати Аделаїзі трав’яну суміш, яку я йому вручила.

Я нерішуче зупинилася в залі. Цікаво, чи Езра поїхав прямо в замок? На горішньому поверсі розміщувалася бібліотека та різні офіси. Робочий кабінет магістра розташовувався внизу. Я могла б йому повідомити, що привезла Калеба додому. Це була б ідеальна нагода ще раз спробувати його переконати. Можливо, сама я досягну більшого успіху, ніж з Ешем. Я зробила обережний крок, тоді пройшла повз маленький зал і звернула у вузький коридор. Двері до кабінету магістра були ледь прочинені. Я ніколи не була всередині, оскільки на час мого від’їзду пост обіймав іще Езрин батько. Чи вважатиме Езра мене нав’язливою, чи, може, уже прийшов той момент, коли знову зможу просто так його відвідувати?

Панувала тиша. З кімнати не долинало жодного звуку. Ні шелесту сторінок, ані скрипу олівця. Він узагалі тут? Знову ліг спати? Я визирнула з-за рогу, і, як і очікувалося, кімната виявилася порожньою. Я підійшла до столу, на якому височіли, акуратно вирівняними стосами, всілякі документи. Поруч стояла чашка, я торкнулася порцеляни. Чай ще не охолов. Езра явно десь неподалік. Мені краще піти, але я не могла відірватися. Це приміщення пахло ним і так йому личило. Громіздкий письмовий стіл стояв у самому центрі, а дві стіни займали заставлені книжками стелажі того самого кольору. Між двома вікнами з того боку, який виходив на город, примостився камін. Четверту стіну прикрашало безліч картин у рамках. Кожна з них точно вартувала цілий статок. Побачивши ще одні двері, я облизнула пересохлі губи. Хоч куди б вони вели, я була впевнена, що знайду там Езру. Кинувши останній погляд у коридор, ступила до них крок і відчинила. У ніс ударив затхлий запах. Очевидно, сходи вели на підвальний поверх, адже настінні смолоскипи освітлювали сирі стоптані сходи. Що він робив там, унизу? Мені варто було почекати його в кабінеті чи поїхати додому. Це було б розумніше. На жаль, нерозумна частина мене перемогла, тож я почала спускатися сходами. «Один погляд — і все», — твердила собі. Що глибше я заходила, то холодніше ставало. Біля підніжжя сходів переді мною розкинулося просторе приміщення, теж освітлене смолоскипами. Підлога була вкрита великою темною плиткою, а стіни — грубо обробленим і вологим на дотик каменем. Сама кімната пуста, але від неї розгалужувалося ще кілька коридорів. Я вибрала найсвітліший і заборонила собі думати про те, чи розлютиться Езра, що я пішла за ним. Досі я навіть не знала, що під замком є підземелля зі склепінчастими стелями. Мабуть, Ложа тут і облаштувала якусь темницю, куди садили надто допитливих відьом.