Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 26)

— Обожнюю. З молоком і дуже солодку, — разом із банками він повернувся до столу і знову сів. — А що, вашого гостя взагалі немає?

— Еш пів години тому на кілька днів поїхав до Ренна, — відповіла Маель. — Зателефонував Лоренс Маккензі й викликав його до себе.

— Він залишив вас без захисту? — здивувався Калеб.

І зі мною він теж не попрощався й не обговорив свою поїздку. Дивно. Дуже несхоже на Еша. Можливо, він залишив мені якесь повідомлення, яке Еме не захотіла озвучувати при Калебі.

— Ми й самі чудово себе захистимо, — оголосила Еме й сіла навпроти нього.

— Сьогодні вранці я вже в цьому переконався. Видовище, що справді вражає, — він поставив лікті на стіл і нахилився до неї. — І який зазвичай ваш захист? Не розкажеш?

— Так я тобі й сказала, — відповіла вона. — Якщо нападеш на мене, то сюрпризу не вийде.

— Так ось що тобі потрібне? Може, підкрастися до тебе ззаду? — він двозначно всміхнувся, але Еме лише закотила очі.

— Їж свій джем і шуруй.

Вирішивши більше її не провокувати, він відкрутив кришку однієї з баночок і намазав на свій шматок хліба товстий шар суничного джему. Я обрала смородиновий без спеціальних добавок.

— Я була б із цим обережніша, — зауважила в його бік Маель. — Там зерна червоного перцю. Ти знаєш, для чого вони?

— Гадаю, щоб розпалити мене.

Маель так пирснула від сміху, що на стіл полетіли бризки кави.

— Для цього мені перець не потрібний. Я завжди гарячий хлопець, — великодушно пояснив він.

— Нічого іншого я і не очікувала, — процідила Еме. — Езра за сімома замками ховає від тебе дівчат у замку?

— У цьому немає потреби, бо ті дівчата мене не цікавлять.

— Розкажи нам краще ще щось про Кораліс, — запропонувала я в боязкій спробі розрядити обстановку і якось відвернути їхню увагу одне від одного.

— Так, давай, — знову втрутилася Еме. — Як там, у Коралісі, і кому ти там дієш на нерви?

Вона поводилася максимально незвичайно.

— Своєму брату, звісно. Його так само легко роздратувати, як і тебе. Ви ідеально підійшли б одне одному.

Еме хмикнула, а ми з Маеллю обмінялися поглядами перед тим, як повернутися до нашого сніданку. А ці двоє зосередилися лиш одне на одному.

— Наш палац зроблений зі скла, він збудований на березі моря і неймовірно красивий, — почав Калеб. — Як я вже розповідав Віанні, колись я вас із задоволенням запрошу, — та дивився він не на мене, а на опущену голову Еме. — Вам сподобається.

— З нашого досвіду, під водою швендяє іще більше покидьків, аніж на суші, — не дуже делікатно відповіла вона.

— Покидьки є скрізь, — пробурмотів він, із цікавістю розглядаючи етикетку на одній із банок. — Ти мала б це знати.

— Звісно, і навіть дуже добре.

Хтось щосили загамселив у вхідні двері.

Калеб закотив очі:

— Він реально мені не довіряє.

Мене охопило погане передчуття.

— Хто це? — запитала я, хоч і сама вже знала відповідь.

— Та хто-хто? Містер «наглядай-за-нею-а-то-вб’ю», — Калеб надкусив свій хліб і, заплющивши очі, з насолодою жував. — Не дам йому зіпсувати мені такий ідеальний ранок.

— Ти щойно прибив монстра. У мене дещо інші уявлення про ідеальний ранок, — висловилася Еме.

— І які ж, дозволь спитати? Якщо ці уявлення якось пов’язані з ліжком і червоним перцем, я до твоїх послуг.

Обличчя Еме стало яскраво-червоним. Маель дзвінко засміялася, шкода тільки, що її сміх не заглушив стукіт у двері.

— Езра тобі доручив за мною наглядати? Паралельно з вартовим? — я так різко встала, що стілець завалився назад. — Будьте тут, — сказала я сестрам. — Сама з ним розберуся. Покажу йому, яка я ніжна, раз він вважає, що все ще може мене опікати.

— Хм... Віанно, — спробувала стримати мене Маель.

— Що? — гримнула на неї я. Їй мене не зупинити, я висловлю йому все, що думаю.

— У тебе джем у кутику рота. Якщо не хочеш, щоб він його звідти злизав, я б на твоєму місці спочатку щось із цим зробила.

— Дуже смішно, — я кинула на неї роздратований погляд. Калеб гучно засміявся.

Якось несподівано ця трійця за столом об’єдналася в якусь дивну команду. Провівши по губах тильним боком руки, я попрямувала до дверей.

Стук не припинявся. Я різко відчинила двері й побачила перед собою Езру. Украй несамовитого Езру. Зі скуйовдженим волоссям і в пом’ятій сорочці, він мав вигляд людини, яка щойно зірвалася з ліжка. Зазвичай він постійно зберігав самовладання і прагнув не демонструвати жодних емоцій, але сьогодні вранці це не вдалося.

— Зібрався нам двері вибити?

Він схопив мене за плечі й утяг у будинок. Його погляд так уважно оглядав моє тіло, що в мене шкірою миттю пробігли мурашки.

— Мої люди притягли мені тіло й голову вант. Вони стверджували, що та на тебе напала.

Я постаралася знизати плечима так незворушно, як тільки можна:

— Так і є.

— А ти не постраждала? — здавалося, наче він ось-ось поверне мене, щоб і спину оглянути.

— Ні, лише моя гордість. Але тут нічого нового.

Від цього зауваження Езра наморщив чоло і провів рукою по волоссю. Від чого воно ще більше скуйовдилося.

— Втікаючи від неї, я впала на дупу, роздряпала собі руки, а потім Калеб відрубав їй голову. Йому це нічого не вартувало, — пояснила я докладніше.

Нарешті він заспокоївся. Навіть трохи смикнулися куточки губ, але, звісно, Езра не дозволив би собі по-справжньому всміхнутися. Натомість він упіймав мої руки та повернув їх.

— Просто кілька подряпин, — я висмикнула їх із його долонь. Торкатися мене дуже погана ідея. — Чому ти саме йому дав завдання за мною наглядати?

— Бо він найкращий кандидат для цієї роботи.

— Треба було спочатку спитати в мене дозволу, чи я не проти.

— Ти сказала б «ні».

— Звісно, сказала б. Припини хвилюватися про мій добробут. Це не твоя справа.

— Ще й як моя. Я магістр Ложі, отже, моє завдання боронити людей від демонів, — він схрестив руки на грудях. — Зокрема тебе.

— І що, тут у кожного є особистий охоронець?

— Ні, звісно.

— Я попрошу Братство виділити мені охорону. Після чого ти зможеш відкликати свою людину від будинку.

Езра зневажливо хмикнув.

— А де ж був сьогодні твій відьмак?

— Тебе це теж не стосується, але Еш поїхав до Лоренса Маккензі в Ренн.

— Ти більше не виходитимеш на світанку на пробіжку сама.

А це взагалі не стосувалося попереднього питання. Я закотила очі.