Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 25)

— Можливо, не все, але перебільшення явно є. Срібні струмки? Як у них узагалі плавати?

— Гадки не маю. Але якщо не вмієш, тоді не такий ти вже й чудовий і неперевершений, як я гадала.

Калеб похитав головою.

— А ти зухвала й ані крапельки не така ніжна, як описував Езра.

— Він сказав, що я ніжна? — обурено вигукнула я. — Ніжна?

Шкіра Калеба під моєю долонею стала рідкою і перетворилася на воду. Здається, його це нітрохи не збентежило, принаймні не так, як мене.

— Ви лишень погляньте, — тільки і сказав він. — Та це ж пряма протилежність ніжності. Та в тебе кігтики, кішечко.

Я вирвала свою руку.

— Ніжна! — знову вигукнула я. — А ще яка? Мабуть, поступлива? Згідлива? Наївна?

— Нє, усмішка Калеба ставала дедалі ширшою. — Просто ніжна. Гадаю, він говорив у хорошому розумінні.

Я впевнено закрокувала до хвіртки перед нашим садом, і та відчинилася переді мною без жодного наказу.

— А на тебе дехто чекає, — продовжував веселитися Калеб. — Не запросиш увійти? Я хотів би особисто передати тебе твоїм сестрам.

— Вони точно не зрадіють, і нам не варто сурмити про цю зустріч на всю округу.

Ніжна?! Я не могла повірити.

— Віанно! — ще з порога прогримів голос Еме. — Ти що із собою притягла?

— А про неї він стверджував, що вона добра. Великому магістру потрібно терміново попрацювати над своїми уявленнями про людей, — прошепотів Калеб, проте войовничий тон Еме не відлякав його. Навпаки. Демон трьома кроками подолав сходи, наче хтось тягнув його за мотузку, і легко вклонився. — Доброго ранку, — привітався він із нею. — Радий знову з тобою побачитися.

— Не взаємно, — холодно кинула у відповідь Еме. — У тебе кров на футболці? — злякано запитала вона мене. — Він тебе поранив? А що із твоїми штанами? — вона витягла вказівний і середній пальці правої руки: — Protecto Portus.

У такий спосіб вона замкнула наші двері, а Калеб завмер, наче пришпилений.

Кров? Я опустила очі й оглянула себе. Цих кілька цяток я не помітила.

— Ні, не поранив. Навпаки. Калеб допоміг мені. У мене виникли деякі неприємності.

Еме знову до нього повернулася.

— Ну, звісно. Гадаю, хоч де б ти з’являвся, хтось потрапляє в неприємності.

В очах її світилося бажання вбивати, але Калеб не відступив ні на міліметр. Він ані краплі не злякався. Натомість демон акуратно відвів її пальці вбік.

— На неї напала вант, — пояснив він. — Чому вона не може себе захистити? — уперше в його голосі чулися не веселощі, а осуд. У випадку Еме, він не за адресою.

— Хоча тебе це й не стосується, але демонська гарячка знищила її магію, — прошипіла вона. — Більше вона не здатна боронитися.

Калеба це не спантеличило:

— Це я знаю. Тоді вона має опанувати інші техніки. Зброя — непоганий варіант. Зрештою, я теж не вмію чаклувати, а вант таки прикінчив. Віанні треба тренуватися і вчитися битися. Упевнений, твій чаклун цілком спроможний навчити тебе основ, — звернувся він тепер уже до мене. — Чи атам він із собою для краси тягає?

— Він не мій чаклун, й Еш ненавидить будь-яке насилля.

Брови Калеба метнулися вгору.

— Чаклун-пацифіст. Не думав, що доживу до такого. Проти Регулюса такі принципи не надто допоможуть.

— Тобі колись казали, що ти нестерпний усезнайко?

— Звісно. Постійно це чую. Наступного разу обов’язково запрошу вант попити каву, — він вказав на багет у мене в руках. — Їжа із собою в тебе була.

Похитуючи головою, я попрямувала до будинку.

— Дурень.

Його сміх переслідував мене до самої кухні. Адже він має рацію. Не можна завжди розраховувати на сестер. Кілька годин занять не зашкодять. Стрільба з лука, фехтування, метання ножів. Як тільки поверну собі силу, зможу кинути всю цю нісенітницю, але доти я вже не буду такою беззахисною. Замислившись, сперлася на стіл. Я навіть не подякувала Калебу. Еме нізащо не впустить його до хати.

— А руки можна помити? — раптом запитав він у неї.

Із глибини будинку почувся тихий свист. На наших предків по жіночій лінії дійсно можна покластися. Варто якійсь хоч трохи симпатичній істоті чоловічої статі до нас наблизитися, як вони відразу виповзали зі своїх щілин.

— Вони всі у крові, а я після бою вмираю від спраги, — його голос нагадував м'яке муркотіння тигра.

— Можу запропонувати склянку цитрусового лимонаду, — почула я Еме. — Але він дуже кислий.

— Само собою, — її ворожість явно потішила Калеба. — Нічого солодкого в цьому будинку я і не чекав.

Я недовірливо потрясла головою і пішла нагору до того, як Еме якось відреагувала. Мені терміново були потрібні душ і чистий одяг. Відтак Маелі доведеться полікувати мені руки. Еме й сама розбереться з Калебом, але краще однаково поспішити. Від гріха подалі.

Швидко обтерши з тіла піт і бризки крові, я зстрибнула в легінси та вільну футболку і знову спустилася. Якщо серйозно, то я, звісно, не розраховувала, що Калеб і досі буде тут, проте коли переступила поріг кухні, він незворушно сидів за нашим столом і потягував лимонад. І навіть не морщився, хоча, впевнена, Еме не додала туди ні грама цукру.

— Хочеш шматочок багета? — запитала я його.

Живіт у мене до цього моменту вже голосно бурчав, ну, і мав у цьому будинку хтось таки підняти прапор гостинності.

— Він саме збирався йти, — випалила Еме, яка стояла біля буфета й нарізала листя м'яти.

— Він урятував мені життя, тож, думаю, це вартує сніданку.

— З радістю поїм із вами, — сказав Калеб, — може, мені дадуть трохи джему, який стоїть отам на полиці. Люблю все солодке та фруктове.

З боку буфету долинуло зневажливе хмикання. Еме поводилася просто смішно. Імовірно, досі не могла пробачити йому, що під час першої зустрічі він намагався звабити її, а ще більше — що вона повелася.

— Обирай, який. Я сама їх готую, — заявила вона на мій жах. Ні, вона цього не зробить! — Раніше мої творіння були відомі на всю округу. Зараз я знайшла тільки трохи суниці та смородину.

Джеми були не просто знамениті, а й сумнозвісні. А все через їхню особливу властивість. Очевидно, вона надумала провчити демона.

— Хто б міг подумати. Вона ще й джем готує, — промимрив Калеб. — Тоді я ще більше хочу його спробувати. У Коралісі рідко бувають фрукти.

Я поставила на стіл пять тарілок, бо вже чула, як нагорі ходить Марель. Кеш не зрадіє нашому гостю. Невдовзі на кухню впливла Маель і нагородила Калеба критичним поглядом. Цікаво, а як Езра описав її. Навряд чи могло бути щось гірше за «ніжну» та «добру».

— Що він тут робить?

— Він урятував мені життя і тепер снідає з нами.

— Мило, — вона схрестила руки на грудях. — І чим же снідають демони? Кров’ю чи свіжим м’ясом?

Калеб підвівся і підійшов до полиць.

— Ну, я віддаю перевагу джему.

Маель засміялася і розслабилася.

— Тож нам іще пощастило.

Я розклала біля тарілок ножі, Маель нарізала багет на скибки й поклала їх у кошик.

Калеб нерішуче розглядав асортимент. Еме зробила крок до нього, витягла дві баночки й сунула їх йому в руки.

— Ось ці зовсім свіжі. Я приготувала їх лиш учора, щоби фрукти в саду не зіпсувалися.

— Як завбачливо із твого боку, — у нього тремтіли кутики губ. — Якщо в тебе колись будуть діти, то вони точно бігатимуть тільки у прасованих сорочках і причесані.

Я ледве стримала смішок. У цьому він не сильно помилявся.

— Каву любиш?