Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 21)
— Це був його вибір.
— Братство мусило дозволити всім магічно обдарованим, яким понад шістдесят років, покинути Францію. Байдуже, відьма це чи чаклун, — наче звинувачення кинув він у бік Еша. — Він був би ще живий.
— Еш у цьому не винен. Ніхто не знав, як розвиватиметься ситуація, а твій дідусь був дуже гарним магом. Він не залишив би великого магістра, навіть якби мав таку можливість.
— Може. Але тоді це було б його рішення, — не погодився Лоран. — Рішення Ложі — рішення нас усіх, — у його голосі практично чулася погроза.
— Сподіваюся, що ми дійдемо до якогось спільного рішення, яке було би прийнятним для всіх. Якби наша воля, то жоден магічно обдарований більше не загинув би від лап демона, — Еш залишався абсолютно спокійним.
Двоє незнайомих мені вартових відчинили великі важкі двері, які вели в хол, а так нічого більше не змінилося. І досі на стінах висіли велетенські килими. Посередині стояв великий круглий стіл, однак без живих квітів, невіддільних колись. Було досить темно, оскільки свічок не запалили, а вузькі вікна практично не пропускали світла.
— Мадмуазель Віанно, — привітався зі мною мажордом, який служив у замку ще за часів Езриного батька. Його смагляве обличчя буквально світилося від радості. — Як чудово тебе бачити, і який же здоровий у тебе вигляд.
Я усміхнулася від такої теплої зустрічі.
— Bonjour11, Жаку. Ти досі тут, — я привіталася зі стареньким, поцілувавши його в обидві щоки. — Як поживає Аделаїза? Вона ще й досі пече свої смачнючі беньє12?
Його загоріле на сонці обличчя просвітліло.
— Звісно. Езра звелів їй спекти тобі їх сьогодні цілу купу, бо ти так їх любиш, і розпорядився навести лад у малій вітальні, — поінформував Жак, забираючи наші плащі. — Він уважає, що там менш формальна атмосфера. Раніше тобі завжди подобалася та кімната.
Я зніяковіло кивнула. Було б краще, якби ми забули про «раніше».
— Жаку! — пролунав голос Езри. — Хіба ти не мав провести наших гостей до мене, як тільки ті прийдуть? Чому ти стоїш тут із ними й теревені правиш?
Будь-який інший слуга перепросив би після такої суворої догани, та Жак лише всміхнувся.
— Останніми днями він дещо напружений, — довірливо прошепотів він мені. — Не ображайся на нього. Нині нелегкі часи, — потім чоловік ледь помітно вклонився і відійшов із плащами в руках, а Езра вийшов до нас.
Він був в обтислих штанах, чоботях і вузькій футболці. Я змушувала себе не витріщатися, хоча давалося мені це важко.
— Віанно, — привітався він спершу зі мною. А потім оглянув із ніг до голови, як завжди робив колись, щоби переконатися, що я добре почуваюся. — Містере Макміллан, — сказав Езра, закінчивши свої оглядини.
— Просто Еш, будь ласка, — він чемно всміхнувся Езрі. — Віанна мені багато про тебе розповідала. У мене навіть виникає відчуття, що ми вже знайомі, — додав він.
Езрині брови злетіли. Тоді він вказав рукою в напрямку малої вітальні. Двері були відчинені, і коли ми зайшли всередину, нас зустрів запах свіжої кави та випічки. У мене аж слинка покотилась. Жак не збрехав. Його дружина Аделаїза справді напекла цілу гору беньє. Вони обоє родом із Парижа, де марокканська сім’я Аделаїзи тримала буланжері13. Для Езри вони були батьками більше, ніж справжні мама й тато.
— Сядьмо, — Езра відсунув для мене невелике крісло, а Еш зайняв місце поряд зі мною. Езра сів навпроти. Мені не сподобалося відчуття, ніби ми перебуваємо по різні боки. Але, певно, так і є.
— Пригощайся, — запропонував мені Езра. — Аделаїза мене вб’є, якщо хоч один повернеться на кухню.
Я налила собі кави й поклала на тарілочку п’ять беньє. Еш та Езра теж узяли кілька штук. Відкусивши шматок м’якого пончика, я заплющила від насолоди очі, коли він, наче масло, розтанув у мене на язику. Ніде у світі немає смачніших беньє, ніж тут, я певна. Розплющившись, виявила, що за мною заворожено спостерігає Езра. На коротку мить він нагадав мені хлопця, який завжди стежив за тим, щоб я нормально їла. Тепер необхідність у цьому, безперечно, відпала. Я ніяково всміхнулася, й у цей момент він повернувся до Еша.
— Мушу тобі подякувати, — сказав він. — За те, що вилікував Віанну. Ложі не вдалося її захистити. Мені не вдалося, що ледь не коштувало їй життя. За це ми перед тобою в боргу.
Ми. Імовірно, він навмисно сформулював подяку так безособово, аби я не забувала: він дбав про мене насамперед тому, що маги виявилися недостатньо обачними.
— Віанна боролася з усіх сил, — відповів Еш. — На той момент я вже багатьох відьом утратив через гарячку. Своїм життям вона завдячує насамперед власній силі волі. Вона не захотіла вмирати й заслужила цим усіляку підтримку.
Езра зробив ковток кави.
— Я знав, що вона впорається, — сказав він, вперто не зводячи очей з Еша.
— Ми тут не заради того, щоб обговорювати мене, — перебила я їх обох. — Я здорова, а моя хвороба в минулому.
— Добре. Тоді перейдімо одразу до справи, — Езра відставив чашку та відкинувся на спинку крісла.
— Учора ти приходив до Віанни й розповів їй, що князь Коралісу не погоджується з нинішньою політикою верховного короля. Тому він із неофіційною місією прислав до тебе свого брата.
— Правильно. Міхаелю Галкіну відомо про ці розмови, підтвердив Езра. — Вам необов’язково було привозити сюди Віанну із сестрами. — Погляд у нього став крижаним. — Тим самим ви наразили їх на зайву небезпеку. Я недвозначно дав Братству зрозуміти, що не бажаю втручання. Перемовини про продовження Пакту — цілком і повністю завдання Ложі. Присутність сестер нічого не змінить.
— Але Регулюс — загроза для всіх нас. Коли півтори тисячі років тому Мерлін підписував Пакт, він мав справу з набагато розважливішим партнером у перемовинах.
Езра заскрипів зубами.
— Хто б говорив. Це ти розповів Віанні, що Регулюсу потрібні багатства Ложі?
Еш витримав його погляд:
— Це вимога, про яку мені відомо. Ти можеш мене виправити.
— Чому б тобі не спитати Міхаеля і Софію про його вимоги, — запропонував Езра. — Як член Братства ти маєш на це право. Ми не станемо їх виконувати, бо про подібне не може бути й мови. Тому ми й домовляємося з Аарвандом, князем Коралісу. Він, як і ми, вважає, що світи мають залишатися розділеними.
— Краще б Ложа об’єдналася із Братством, ніж із демоном! — слова Еша пролунали незвично роздратовано. — Ми не можемо віддавати свою долю в руки такої істоти. Це безрозсудно й небезпечно. Чому ти довіряєш саме цьому князю? Що він пообіцяв тобі й чому відвернувся від обраного верховного короля?
Вираз Езриного обличчя став замкнутим. Якщо Еш продовжить розмовляти з ним у такому ж тоні, той не передумає. І можна буде радіти, якщо взагалі не викине чаклуна із замку.
Я нахилилася, поставивши пусту тарілку на стіл, і накрила долонею руку Еша. Езра примружився. Треба спробувати згладити кути.
— Регулюс узагалі не має наміру продовжувати Пакт, я маю рацію? Хіба не тому він висуває такі вимоги? Насправді він хоче відправити в наш світ армію і знищити нас усіх, так? Імовірно, є ще щось, що Братство може йому запропонувати. Дозволь їм хоча б із ним поговорити. Ти ж нічого не втрачаєш.
— Тобі не треба було дозволяти Братству використовувати себе.
Чого він знову це повторює? Першим моїм поривом було огризнутися, та я стрималася.
— Вони мене не використовують, — заявила я. — Гадаю, є сенс розпочати діяти заодно. Ніхто з нас не прагне нової війни з демонами.
— Мерлін заснував Ложу, щоб вона захищала Джерело й розбиралася з демонами. У нього була вагома причина не доручати це Братству. Йому потрібна була третя інстанція. Ми заприсяглися слідувати його завітам.
Це якесь замкнене коло. Він не поступався ні на йоту. Ну чому він такий упертий?
— Але ми зобов’язані спробувати знайти рішення, яке влаштує всіх. Часи змінилися, — в Езриних очах з’явилося щось на кшталт співчуття, і я стисла руки в кулаки. — Війни минулого виходили з-під контролю лише тому, що певні зацікавлені сторони вважали, що їхня позиція правильніша за позицію інших. Зараз ми не можемо цього допустити.
Еш кивнув, тоді як очі Езри звузилися.
— Згоди дійшли лише тоді, коли стало майже пізно. І доти загинуло дуже багато людей, відьом і магів. Цього разу Братство з радістю уникне такого сценарію.
— А демони, — нагадав йому Езра. — Багато демонів теж загинуло. Ми їх практично винищили.
— Якби не демони, то й воєн не було б, — мовив Еш. — Довіряти їм — самогубство.
Езра підвівся і підійшов до вікна. Повернувшись до нас спиною, він розглядав подвір’я.
— Натомість нам варто довіритися Братству, так? — неможливо було не помітити сарказм у його словах. — Із самого заснування Ложі Братство намагається тиснути на нас, шпигувати за нами та підривати наші позиції. Не дуже сприятливий ґрунт.
За дверима почулися кроки. Усе тіло Еша напружилося, і навіть я відчула зміну вібрацій. Поріг кімнати переступив учорашній демон. І, побачивши нас, на мить завмер.
— Гості, — видав він радісним голосом. — Як мило.
— Калебе, — обернувся Езра, — ти вже знайомий із Віанною та Ешем. Еш представляє Братство та люб’язно пропонує нам їхню допомогу.
Сьогодні Калеб одягнув темні класичні штани та білу сорочку, трохи зім’яту на вигляд. Світле волосся неакуратно спадало йому на чоло. Він мав такий вигляд, ніби щойно повернувся з вечірки, що, зважаючи на годину, було малоймовірно. У руках Калеб тримав келих із темною рідиною. Кубики льоду затріщали, коли він похитав ним. Пронизливо сині очі з нудьгою розглядали Еша.