Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 19)

І він, трясця його, мав рацію. Я насупилась. Еме зосереджено пиляла вареничне тісто, а Маель піднялася з-за столу, щоби принести пляшку червоного вина. Езра не любив мене так, як я його, але ми дружили. Принаймні я так думала. Маель та Еме так досі нічого й не сказали.

— Як на мене, так старий магістр з’їхав із глузду вже тоді, коли його покинула дружина, — продовжив Лоран, не помічаючи дивної поведінки моїх сестер. — Утрати Ейдена він просто не витримав.

— Мати Езри пішла, коли тому було сімнадцять. Невже вони ніколи не кликали нашу тёте в замок? Вона могла би приготувати йому щось від меланхолії, — прямо запитала я Маель. Якщо хтось щось про це і знав, то вона.

— Батько Езри не був високої думки про нашу «травню», як він це називав.

— То точно, — пробурмотів Лоран. — Бабуся теж якось до нього заходила, але він її прогнав. Вона хвилювалася за хлопчиків. Але магістр на неї накричав, щоб вона забиралася, — бабуся Лорана була відьмою, а дідусь — магом. Раніше я якось не задумувалася про такий рідкісний союз магічно обдарованих.

— Хлопчиків? Ейдену ж тоді вже виповнився двадцять один, якщо я не помиляюся, — зауважила Маель. — За нього точно нікому не потрібно було хвилюватися. Він був таким само зверхнім, як і його батько.

— Ніколи б не подумав, що він здрейфить, — голосно заплямкав Лоран. — Він належав радше до стриманого типу людей, однак завжди здавався мені дуже відповідальним. Для Езри то були важкі часи.

— Він був самовпевненим недоумком, який на всіх нас дивився згори, — відповіла Маель. — Завжди вважав себе найкращим. І терпіти не міг відьом, якщо пам’ятаєш.

— А коли саме він зник? — запитала я Лорана, відвернувши увагу від, на жаль, справедливого, коментаря Маелі. Ейдену Токвілю ми ніколи не подобалися, і за будь-якої нагоди він давав зрозуміти, що, на його думку, маги кращі за відьом.

— Рівно за два тижні до вашого від’їзду. Я добре пам’ятаю, бо як для квітневої ночі тоді було просто надзвичайно холодно. Ми розвели у дворі замку величезне багаття, щоб відсвяткувати повний місяць. Пам’ятаєш, Маеле?

Вона повільно кивнула й, схоже, заглибилася у власні думки:

— Ти хотів звести мене зі своїм ідіотом-кузеном.

Лоран закинув у рот останній вареник. Густе світле волосся лізло йому в обличчя.

— Для бідного хлопця то було б непогано. Минулого літа на нього напав фуркас. Ми знайшли лише фрагменти тіла.

Маель розчахнула свої блакитні очі.

— От трясця. Вибач, Лоране, — вона поклала долоню на його могутнє передпліччя. — Він такого не заслужив.

— Ні, не заслужив. За останні роки загинуло багато хороших людей. Настане час, коли цьому всьому настане кінець.

— А Ейден ніякої записки не залишив? — я знову повернула розмову до Езриного брата.

— Написав листа, у якому сказано, що він не візьме на себе обов’язки магістра, а ще просив Езру не шукати його, — розповів Едріан. — Зрозуміло, що той однаково шукав. Четверо чоловіків вирушили на конях до лісу й не повернулися. Їхніх тварин ми виявили в Безповоротній Долині.

Я розгублено вслухалася в історію, як вони й далі намагалися знайти Ейдена. Він був на чотири роки старший за Езру. Через роботу Ейдена в Ложі брати не багато часу проводили разом. Але в дитинстві вони були нерозлийвода. Упевнена, Езра не чекав від брата такої поведінки. Для нього це, мабуть, стало шоком. Спершу пішла мама, а потім брат залишив його. Чи злякався Ейден завдання, що впало на нього? Не здивуюся, якщо й так. Але перекласти його на свого молодшого брата, якого до такого не готували... Це зовсім не схоже на того Ейдена, якого я пам’ятала.

— Езра ніколи не хотів бути магістром, — тихо мовила я, і весь мій гнів на нього розсипався, наче сухе листя.

Лоран кивнув і провів рукою по підборіддю, де пробивалося кілька світлих щетинок. У його погляді зчитувалося занепокоєння.

— Але й ухилятися від цієї відповідальності він також не міг.

Ні, не міг. Це суперечило його нутру.

— А коли йому спала на думку ідея об’єднатися з Аарвандом Кораліським? — раптом запитав Еш. — Для цього теж щось стало спусковим механізмом?

Лоран трохи відсунувся від столу й потер величезними долонями стегна.

— Темніє потроху. Скоро розпочнеться моя зміна в замку. Нам уже час.

Едріан підвівся.

— Посуд я завтра заберу, або можете самі занести.

— Так, звісно, — Маель відсунула свій стілець. — Я проведу. Чудово, хлопці, що ви зайшли.

— Видно, хтось не забажав відповідати на мої запитання, — сказав Еш, коли за трійцею зачинилися двері.

— Міг би проявити трішки більше дипломатичності, — закинула йому Еме. — Це наші друзі. Усі ці роки вони були змушені жити тут. Упевнена, їм було нелегко.

— Мабуть, ти маєш рацію. Пробач, — Еш кинув на неї винуватий погляд. — Деколи я можу переборщити.

— Усе нормально. А тепер іще раз докладно розкажи нам, що тобі сказав Езра, — уже до мене звернулася Еме. — Як це на нього схоже — спробував застати тебе саму.

— Ти про що? — я віднесла тарілки до раковини та відкрутила воду.

Еме запалила кілька свічок.

— Що-що... Він намагається перетягнути тебе на свій бік. Обвести навколо пальця. Йому це завжди чудово вдавалося.

— Він не обводив мене навколо пальця, — роздратовано вигукнула я. — Ми просто говорили. — Я збиралася закрутити воду, як раптом струмінь потягнувся до мене. Й обережно поповз угору по моїй руці. Я моргнула. Мабуть, обман зору. Потім несподівано змінився колір води. Вона засяяла світло-зеленим. Я злякано відсмикнула долоню, а другою закрутила кран. Еме щось говорила за моєю спиною.

— Що, перепрошую? — здається, я на мить відволіклася.

— Ти сказала йому, що його дії неприйнятні? Він не може укладати власні союзи, — сказала Еме. — Ти його спитала, що цей князь вимагає натомість? Запитала, чи не спілкувався він з іншими демонами?

— Ні, не спитала, — звісно, під час нашої розмови я більше була зайнята собою і власними почуттями. Й Езра, імовірно, теж це розумів.

— Багато чого досі не прояснилося, — пролунав незвично м’який голос Маелі, яка притулилася до дверей.

Я навіть не помітила, як вона повернулася. — Демони стали порушувати домовленості ще до закінчення Пакту. Такого взагалі не мало статися.

— А це тут зараз до чого? Мерлінові бар’єри втратили свою силу. Це взагалі диво, що вони так довго протрималися, — сказала я. — Півтори тисячі років — це дуже довго.

— Братство припускає, — втрутився Еш, — що Ложа навмисно послабила дію бар’єрів.

— І змирилося із поверненням демонів у наш світ?

— Іншого пояснення немає, — сказав Еш. — Як ми щойно з’ясували, батько Езри Токвіля був не зовсім при своєму розумі. Імовірно, таких намірів у нього взагалі не було, а він лише хотів наголосити на важливості Ложі. Зрештою, він знав, що цього разу Братство не дозволить Ложі самотужки вести перемовини. Можливо, Ейден Токвіль тому і зник, що його мучили докори сумління. Для маніпуляції бар’єрами потрібна велика сила. Одному магу з ними не впоратися. Можливо, йому допомагали сини, а далі план вийшов з-під контролю.

— Чому б їм так чинити? — ледь чутно запитала я. — Це суперечить усьому, за що вони борються. Вони заприсяглися боронити людей від демонів. Я стала тоді першою жертвою, це означало б... — я не договорила, бо такого не могло бути.

— Ми довго обговорювали можливі причини, — зізнався Еш. — Може, їм влада вдарила в голову, може, вони думали, що вдасться витиснути з демонів іще більше скарбів, може, старий магістр просто збожеволів, а може, це просто нещасний випадок. Причини неважливі, оскільки результат той самий.

— Це не означало б, що Езра знав, що на тебе нападе сильфіда, — у голосі Еме звучала невпевненість.

— Але привертає увагу вже той факт, що саме він опинився в потрібний час у потрібному місці, щоб тебе врятувати, — додав Еш. — Якщо, послабивши бар’єри, вони хотіли продемонструвати свою могутність, то потрібна була жертва. Він знав, що ти збиралася піти купатися в озері?

Я похитала головою.

— Не можу таке уявити. До нападу ми були ледве знайомі, — а точніше, він мене майже не помічав, хоч я вже досить довго за ним сохла.

— Тобі не варто й далі заплющувати очі на те, що Ложа вже давно виношувала плани щодо свого майбутнього, — обережно продовжив Еш. — Ніхто спокійно не сприймає втрату влади.

Еме підійшла до мене й погладила по руці.

— Жоден із нас не хоче сваритися з Езрою. Добре, що він приходив і поговорив із тобою. Це початок. Але не вір усьому, що він скаже.

За звичкою мені хотілося виправдати Езру. Це був майже рефлекс, але сестра має рацію. Ішлося про набагато більше, ніж мої зачеплені почуття.

— Що робитимемо далі? — запитала я. — Який твій план?

— Нам треба більше з’ясувати про союз із Аарвандом Кораліським. Регулюс просто розгромить Кораліс, якщо про все дізнається. Князь не зможе протистояти верховному королю самостійно, — пояснив Еш.

— Тоді дуже навіть добре, що Езра хоче, щоб ти офіційно засвідчив йому свою повагу.

— Він таке вимагав? — запитала Маель, здивовано засміявшись. — О-о-о, а комусь нова посада явно виростила корону на голові.

— Мабуть. Але це ж ідеальна нагода прийти до нього з офіційним візитом, — заперечила я.

Можливо, саме через наші стосунки із сім’єю Токвілів Братство й дозволило Ешу вилікувати мене. Зрештою, байдуже, що ним керувало, коли він про мене турбувався, але я перед ним у боргу. Я допоможу йому зміцнити свою позицію у Братстві.