Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 17)
Я ледь стрималася, аби не ляпнути йому в обличчя якусь гидоту. Якби в мене була моя магія, я начарувала б йому бородавку на ідеальному підборідді, і нехай це максимально дитяча реакція. Він навмисне мене провокував.
— Не вплутуй сюди
— Мені здається, ти все ще надто бліда, — він підняв руку, але відразу її опустив.
— Я абсолютно здорова. Мабуть, просто треба частіше гуляти.
— Не в лісі й не самій, — блискавично відреагував Езра.
Я схрестила руки на грудях:
— Тебе не стосується, де я гуляю, і я не тупа, Езро. Я в курсі, як небезпечно без відьомських сил у Броселіанді.
— У Пемпоні безпечно, — на мій подив, заявив він. — Я однаково залишу вам тут охоронця. Він оборонятиме будинок. Бери його із собою, коли кудись підеш.
У цьому не було необхідності, але хоч би що я сказала, своєї думки він уже не змінить.
— Якщо гадаєш, що обійдешся без нього, то як хочеш. Я завжди знав, що ти виживеш.
Його слова мене здивували, і я різко розсміялася:
— Ти не міг цього знати.
— Хочеш вір, а хочеш ні, але я знав, що ти достатньо сильна, однак сподівався, що ти не повернешся.
Зрозуміло, що сподівався. Він не тужив за мною, це теж зрозуміло. Я написала йому безліч листів, із благанням приїхати до мене. Щоки залилися рум’янцем уже від одного спогаду. Езра не вважав за потрібне мені відповісти. Він їх навіть не читав. А я повністю перед ним відкрилася. Насправді навіть добре, що він не розкривав їх. Так, треба зосередитися на тому, навіщо я тут. Усі ці почуття залишилися в минулому. Лише зараз мені впало у вічі, що він сидить неприродно прямо. Езра все ще був високим і струнким, та все ж, якщо придивитися, здавалося, схуд. Так, наче мало їв. Волосся відросло, а долоні то стискалися в кулаки, то знову розтискалися. Він здавався втомленим, виснаженим. Учора в напівтемряві бару я не зауважила цього. Серце в мене співчутливо тьохнуло. Він не сам обрав таку роль. Посада магістра — тягар, якого він ніколи не хотів.
— Чому той демон тут? — повернулася я до початкової теми. — І чому він такий... цивілізований? Ти намагаєшся укласти таємний союз із демонами?
— Загалом — так, але не в такий спосіб, як припускає Братство. Калеб — брат Аарванда, князя Коралісу, і ми обговорюємо наші спільні можливості боротьби з верховним королем.
— Я б сказала, що є лиш одна. Треба продовжити договір.
— А ось тут не все так просто, — Езра втупився в підлогу. — Раніше я теж так думав. Але я багато не знав до того, як обійняв нинішню посаду. Здебільшого батько обговорював справи з Ейденом.
— А що тут складного? Якщо демони не залишаться на Керісі, то знищать нас.
— Невже перед тим, як відправити вас сюди, Братство вам справді не повідомило, чого хоче Регулюс?
Я похитала головою.
— У будь-якому разі Калеб не становить для вас жодної небезпеки. Він один із хороших хлопців, — сказав Езра.
Слова «хороший» і «демон» щось не дуже личили одне одному.
— Він єдиний демон, з яким ти ведеш перемовини?
— Ні, — дещо завагався він. — Але єдиний, якому повністю довіряю.
Я наморщила чоло.
— Він здався мені досить юним і недосвідченим. А чого ж вимагає Регулюс?
— Не має значення. Ми за жодних обставин не пристанемо на ці умови. Так можеш Братству й передати, а оскільки Регулюс не продовжить Пакту, воно може готуватися до битви. А для цього бою нам потрібні союзники.
— То ось хто Калеб для тебе? Сподіваєшся, що демони битимуться проти демонів, щоби врятувати нас, людей?
Езра зітхнув.
— Аарванд Кораліський не хоче війни. Його мета — досягти угоди, яка буде прийнятною для обох сторін. Людей і демонів. Його князівство дуже впливове, але за поточних обставин Аарванд не хоче відкрито виступати проти Регулюса. Верховний король надто сильний. Тому Аарванд і прислав Калеба. Ми намагаємося домовитися про співпрацю, і мені дуже допомогло б, якби Братство не звело мої зусилля нанівець, — він провів обома руками по волоссю. Від цього жесту віяло розпачем. — Регулюс за жодних обставин не має дізнатися про ці переговори.
— Отже, мені не можна ділитися цією інформацією з Ешем і сестрами? — якщо він довірив мені свої плани, хоч би якими безглуздими вони здавалися, я не зраджу його довіри.
— Твій Еш може спокійно обговорити це з Братством, — він акуратно відставив чашку кави, — Міхаелю Галкіну відомо про мою ідею перетягнути на свій бік князя Коралісу. Він її не схвалює, але переговори з Аарвандом наближаються до завершення, — Езра встав і рушив до дверей.
— У мене ще є декілька запитань, — зупинила я його.
— Ти й так уже знаєш більше, ніж мені хотілося б.
Я схрестила руки на грудях.
— Тобі самому не виграти цю битву, ти ж мусиш це розуміти.
Він кивнув.
— Я сподіваюся, що коли прийде час, до нас долучиться іще більше союзників, а також надіюся на Братство.
— Чому ти не віддаси своїх магів під його командування?
Його рука лягла на ручку дверей, і він глянув мені прямо в очі:
— Я їм не довіряю і тобі не раджу.
— Та попри це два роки тому ти відправив мене до них. Комусь же я маю довіряти, — заперечила я.
— Мабуть, так, — тихо мовив він. — Я радий, що ти здорова. Піти тоді виявилося правильним рішенням. Інакше ти б померла. Просто мені б більше хотілося, аби ти не поверталася.
— Невже ти справді віриш, що я залишилася б у Гластонбері, знайшла там чоловіка й народила дітей?
— Мені б хотілося цього для тебе, — він усе ж обернувся до мене. — А що тут такого? Це ж була твоя мрія, не моя.
Я ледь не засміялася, бо його голос звучав настільки обурено.
— Ми не завжди отримуємо те, про що мріємо.
Його губи ледь вигнулися нагору. Натяк на усмішку.
— Ні, не отримуємо. Власне, лише в дуже рідкісних випадках. Передавай від мене привіт Маелі та Еме.
Двері відчинилися, і він пішов. Я вирушила за ним і, зупинившись біля прикрашеного квітковим орнаментом скла магазинних дверей, дивилася йому вслід. Езра широкими швидкими кроками попрямував до своєї машини, припаркованої на протилежному боці. Поговорив із якимось чоловіком, який, судячи з емблеми на куртці — маленькому срібному кубку, належав до Ложі, сів у автівку й поїхав, а охоронець залишився. Після початку кризи Ложа найняла багатьох чоловіків. Деякі з них були чаклунами, інші — звичайними людьми. Значення мало лише те, що вони могли битися і були готові не підкорятися наказам Братства.
РОЗДІЛ 5
Повільними кроками я пройшла на кухню. Еш стояв біля вікна і спостерігав за вулицею.
— Він зекономив нам час на дорогу.
Сходами із саду піднялася Маель.
— Чому в нас перед будинком охоронець? — поцікавилася вона, поставивши на стіл кошик із травами.
— Тут був Езра, — пояснила я. — А вартовий для нашого захисту.
— Захисту чи стеження? — підозріло уточнив Еш. — Може, нам краще поїхати, або я відвезу вас до Ренна. Мені це не подобається.
— Спершу я хочу почути, що сказав Езра, — увійшла Еме. — У нас є завдання, тому не можна втікати відразу з першими труднощами. То що він хотів?
— Скучив за кавою Маелі й підтвердив, що Калеб тут із дипломатичною місією. Проте жодних секретних планів із Регулюсом він не будує. Брат Калеба — князь Коралісу. І цей князь не може відкрито йти супроти верховного короля. Але якщо трапиться найгірше, він битиметься з Регулюсом на боці Езри. Якщо я правильно зрозуміла, Езра хоче, щоб маги, відьми, чаклуни та демони Коралісу об’єднали сили. Тільки тоді ми матимемо шанс проти армії Регулюса.
Еш зневажливо хмикнув:
— Він не цікавився, скільки чаклунів і відьом перебуває в Ренні?