Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 15)

— Тут буде чимало роботи, — почула я слова Маелі. — Та я навіть рада. Розі потрібна допомога в догляді за хворими та старими. Я пообіцяла їй приготувати олії і змішати мазі.

За час нашої відсутності за травами, які вирощувала Маель, ніхто не доглядав, тому ті захопили всі вільні куточки саду. Рослини здичавіли. Я помітила фіолетові квіти люцерни, жовту наперстянку, блекоту, білі парасольки черемші, тендітні квіти кропу й багато м’яти. Доріжки заросли ожиною, а кущ бузини в дальньому кінці саду за два роки перетворився на справжнісіньке дерево.

— А потім ми перевіримо, що робиться в магазині, — сказала Еме, підходячи до мене. Сестра передала мені тарілку із млинцем, який встигла посипати цукром і корицею. Від одного вигляду в мене слинка потекла.

— Чого? Ми ж його однаково не відкриємо. Немає ж нікого, кому б щось було від нас потрібно, — я підійшла з тарілкою до столу й сіла. — Я б із радістю зараз поїхала до Езри й розпитала його про демона.

— Навіть і не думай, — сказала Еме. — Саме цього Еш і боявся, отож звелів нам тебе не пускати. Почекаємо, поки він повернеться з указівками.

— А до того часу байдикуватимемо?

— Ні, поприбираємо в магазині. Едріан і Роза весь цей час за ним наглядали. Нам залишиться просто змахнути подекуди пил, — сказала Еме. — За останні кілька тижнів у Пемпоні осіло багато приїжджих. Їх треба забезпечити ліками.

Я маю протирати пил, поки за кілька кілометрів звідси Езра готується до війни, яку йому не виграти?

— Ну, якщо вже так треба... — не дуже впевнено видавила я. — У мене ще буде нагода поговорити з Езрою. До від’їзду ми мали велику клієнтську базу. Люди з’їжджалися з усієї Бретані, щоб Еме передбачила їхнє майбутнє або щоб купити приготовані Маеллю ліки. Сеанси в Еме стали справді легендарними, запис здійснювався на тижні вперед. До хвороби я була надто юною, щоб робити свій внесок, а зараз могла стати у пригоді тільки як чорнороб.

Еме поплескала мене по плечу:

— Ти можеш допомагати нам із багатьма речами, — деколи аж моторошно ставало, наскільки легко вона зчитувала мої почуття з міміки.

Я з’їла ще шматочок смачнючого млинця. І чому мене це настільки гнітить? Зрештою, я тут лише заради того, щоб допомогти Ешу під час перемовин з Езрою.

Маель наколола на виделку останній шматок млинця і зібрала ним рештки цукру, що розсипався тарілкою. Еме ляснула в долоні — і сковорідка з тарілками полетіли в раковину, де губка сама почала їх відтирати. Навряд чи існувала більш очевидна ознака того, наскільки сестра розгублена, попри свою зовні життєрадісну поведінку. Жодна з нас не згадувала вчорашнього демона. Еме поправила червоні рушники для посуду, розвішані на кухонному вішачку.

— Знайдімо мийні засоби й ходімо в магазин. Я вже не можу дочекатися, — вона покинула кухню, а ми з Маеллю обмінялися співчутливими поглядами.

— Алілуя! — вигукнула вона. — Знову прибирання. Просто дочекатися не можу.

Я захихотіла і прибрала в шафку чистий сухий посуд. Я з’ясую, яку гру затіяв Езра — і байдуже, з дозволу сестер чи без нього.

 

Магазин розташовувався у великій прибудові до нашого будинку, потрапити до нього можна було крізь двері, які вели в підсобку. Маель зав’язала волосся в неакуратний пучок і одягла зелені легінси із жовтою футболкою оверсайз із написом «Real Witches»⁸. На руках вона хною намалювала собі хитромудрі руни. Еме у спідниці, приталеному в’язаному светрі й зі своїм рудим волоссям, укладеним в ідеальні хвилі, мала такий вигляд, наче зійшла з екрана фільму 20-х років минулого століття. Я ж була вдягнена в обрізані джинси та звичайну чорну футболку, яка виявилася на розмір меншою, ніж потрібно, як і всі мої старі вдяганки, які я встигла приміряти. Я вже не така худа, як під час хвороби, ба більше, — зараз у мене навіть з’явилися жіночі форми. Волосся я заплела в косу. Якби нас у цей момент хтось побачив, то нізащо б не припустив, що ми кровні родички.

Еме намацала рукою вимикач. Одна лампа вмить зашипіла, спалахнула й перегоріла, але дві інші бадьоро світилися над прилавком. Я скрипучими сходинами підійшла до вікон і розсунула штори. Набагато світліше не стало, бо шибки вкривав шар бруду.

Ми мовчки озирнулися. Майже впродовж трьох століть моя сім’я продавала в цих чотирьох стінах свічки, пахощі, солі й олії для ванни, чаї і трави від різноманітних недуг, а також браслети удачі, любовні талісмани й захисні амулети. Усе, що ми пропонували, самі й виготовляли, і ці предмети мали реальні магічні властивості, якими їх наділяли Еме й Маель. Ті, хто до нас ходив, знали про наші сили. Маель славилася своїми здібностями цілительки, хоч їй ледве виповнилося дев’ятнадцять, коли ми виїжджали. Та, зрештою, вона навчалася в найкращої з відьом. У нашої бабусі, за якою в такі дні, як цей, я сумувала особливо сильно.

Еме відчинила двері у приміщення, де проводила свої сеанси. Облаштоване воно було як салон-вітальня у вікторіанському стилі, де жінки проводили пообіднє чаювання. Бабусина улюблена кімната. Після її смерті три роки тому ми залишили все, як було. Там Еме ворожила клієнтам по руці, розкидала відьомські руни, розкладала на картах Таро «Колесо Фортуни», передбачала майбутнє кришталевою кулею і ворожила на маятнику. Свій дар вона успадкувала від нашої матері, і саме він дуже часто наражав на небезпеку наших предків. Але часи змінилися. Тепер ті, хто володіє магією, — остання надія людства. Іронія історії.

Мені було п’ятнадцять, коли демонська гарячка почала ослаблювати мене. Вона розвинулася не відразу, а підкрадалася непомітно. До того моменту в мене ще не проявився жоден дар чи здібності. Я не проявляла особливого таланту у зціленні інших, та й медіумом не була, щоб передбачати майбутнє. Я трішки сподівалася на батьків дар, однак здібності подорожувати в часі проявлялися у відьом у дуже ранньому дитинстві, чого зі мною не трапилося. Моя магія мала б визначитися найпізніше до моїх вісімнадцяти, а натомість згасла.

— Ну, що ж, розпочнімо, — Маель потерла долоні та зникла за товстою ширмою, яка відділяла її робочу зону від магазину. За нею ми розставляли свічки та трав’яні суміші.

Я окинула поглядом торговий зал. Більшості речей, які тут іще залишалися, варто позбутися, бо вони вже втратили свої чарівні властивості. Ніщо не вічне, і навіть магія зникала, що доводили бар’єри Мерліна.

Я завжди любила це місце. Нагоду опинитися тут знову можна порівняти з дивом мого одужання, якщо взяти до уваги те, що від сімдесяти до вісімдесяти відсотків хворих на демонську лихоманку помирали. Низькі стелі й темні стіни створювали у приміщенні похмуру атмосферу, але більшості відвідувачів саме це й подобалося, коли вони вивчали вміст старих дубових полиць у пошуках свічок чи кристалів, які мали допомогти в їхніх справах. Утім, зараз ці стелажі стояли порожніми. Але чого в мене надміру, так це часу: усе ж тепер не буде ні вилазок на конях, ні пікніків з Езрою. Життя надто коротке, щоб оплакувати втрачене. Якщо Пакт переукладуть, ми повернемо колишнє життя. У такому разі не зашкодить підготуватися.

 

***

 

Еш повернувся після обіду. Він сперся на вже прибрану й чисту полицю і поставив на неї чашку свіжозвареного чаю.

— Екстрасолодкий, — сказав він. — Відьми з Ренна наполягли, щоб я взяв із собою цю трав’яну суміш. Маель каже, що ти цілий день прибираєш, наче божевільна.

Змахнувши піт із чола, я злізла з драбини, саме домивши горішні полиці й відтерши цілу купу мишачого посліду.

— У Ренні багато магічно обдарованих?

Він кивнув:

— Вони чекають подальшого розвитку подій. За останні кілька тижнів кількість нападів значно знизилася, але всім зрозуміло, що це лише затишшя перед бурею.

— Хіба не розумніше об’єднати сили магів і відьом?

— Саме це Лоренс Маккензі й запропонував Езрі, на що той вимагав права командувати об’єднаною армією.

— А Братство, звісно ж, не погодилося.

— Маг не може керувати армією відьом і чаклунів. Ми не можемо таке допустити.

— А що цей Лоренс каже про те, що тут вештається Калеб Кораліський?

— Його це не шокувало настільки, як я очікував, — Еш витягнув шию, шукаючи поглядом Еме. — Допомогти тобі чимось?

Я відмахнулася і взяла свій чай.

— Не треба. Прибирання не настільки виснажливе. Та й, окрім того, я так хоча б маю чим зайнятися, — я зробила ковток, насолоджуючись солодким присмаком. — Що робитимемо далі?

Еш завжди був серйозним хлопцем, але прямо зараз здався ледь не похмурим.

— Спершу з’ясуємо, що він затіяв із цим Калебом Кораліським.

Крізь вікна просочувалося сонячне світло. Я ще не всі відмила, але на підлозі вже витанцьовувала пара промінчиків, у яких кружляли крихітні порошинки. Загалом, дуже мирна картинка. Однак така ж оманлива, як і все в наші дні.

— Яка твоя версія?

— Цілком імовірно, що Калеб тут із неофіційною місією. Та мені незрозуміло, чому Братство не має знати, що Езра все ж підтримує діалог із демонами? Чому він стверджує саме це? Чому ми мусимо вважати, що всі переговори провалилися? Єдина причина, яка спадає на гадку, що Езра укладає секретні угоди, щоби врятувати Ложу та її прихильників.

Я недовірливо розсміялася. Ця думка просто абсурдна.

— Гадаєш, він пожертвує мільйонами людей, щоб захистити кількох магів і багатства Ложі? Це найбільша дурниця, яку я коли-небудь чула, — у мене залишалося мало підстав довіряти Езрі, однак у цьому я була цілком упевнена.