Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 14)

— Як Езра став магістром? Що трапилося з Ейденом? — я поставила запитання, яке вже давно треба було поставити. — Він був наступником. Чого вибрали Езру?

Маель з Еме обмінялися поглядами, тоді Еме почухала руку. Ці двоє багато чого недоговорювали, поки я хворіла. Імовірно, щоб мене не хвилювати. Та я занепокоїлася, дуже сильно:

— Ану, зізнавайтеся!

— Ейден Токвіль два роки тому безслідно зник, — втрутився Еш. — Приблизно тоді, коли ви прибули до Гластонбері.

— І впродовж двох років ви не вважали за потрібне мені сказати? — у мені наростало розчарування.

Еме на мить міцно стисла губи.

— За минулі роки ми були змушені ухвалити чимало рішень, які далися нам нелегко, — сказала вона. — Й Езрі, ймовірно, теж. Нам не варто робити передчасні висновки.

— Е-е-е... Тобі що, той демон мізки затуманив? — роздратовано запитала Маель. — Це навряд чи виправдовує його дружбу із чудовиськом.

Маель з Еме часто нагадували кішку із собакою.

— Я завтра вранці зателефоную Езрі й запитаю, що сталося з його братом, — запропонувала я, хоча від однієї думки знову почути його голос у мене виступив піт. — Ейден ніколи не зник би просто так. А також запитаю Езру, про що він думав, коли заводив дружбу з демоном.

— Ні, — почулася різка відповідь сестер. Інколи вони були навдивовижу дружні. Переважно коли йшлося про те, щоби мною покерувати.

— Ми тут лише для того, щоб поговорити з Езрою. Навіщо відкладати на безрік? — заперечила я.

Він об’єднався з демоном. Цього я очікувала найменше. Мої долоні стали вологими, як завжди, коли згадувала моторошний напад сильфіди. Вона мала лускату шкіру. А на голові в неї було щось. схоже на колючий вінок. Її гострі зуби глибоко врізалися в мою шкіру. Сам момент порятунку я не пам’ятала. Я ще у воді знепритомніла й отямилася, коли Езра поклав мене на траву на березі озера й забрав з обличчя волосся. Я і до того була в нього закохана, але із цієї миті мене остаточно накрило.

— Поки ви не підійшли, Езра розповідав, що цей Калеб у Пемпоні з дипломатичною місією, — сказала Еме. — Упевнена, завтра його вже не буде.

— Тоді він посланець верховного короля? — запитав Еш. — Ми гадали, що Езра більше не веде переговорів із Регулюсом. Він нібито припинив із ним перемовини.

— Це Езра так сказав? — відразу відреагувала Маель. У її словах чувся гнів. — А той тип не дуже скидався на дипломата.

У роті пересохло, але я намагалася не зауважувати цього. Якщо придивитися, досі можна побачити сліди укусів у тих місцях, де сильфіда вп’ялася в мене іклами. Вона навіть не намагалася змінити подобу. Просто раптово з’явилася і без жодного попередження потягла мене в темну глибину озера.

Сьогоднішній демон ніби вистрибнув із модного журналу, й у ньому не було нічого демонічного, крім натренованої посмішки. Але саме в цьому й полягала підступність спокусника. Такі демони показують своє справжнє «Я» не раніше, ніж коли тікати стане запізно. Я мусила здогадатися. Чоловік надто гарний, щоб виявитися справжнім.

— Звісно, ніякий він не дипломат, — сказала Еме. — Це пояснення просто смішне. Він не має бути тут, а Езра не має бути з ним на коротку ногу. Але якщо він усе ж посланець, навіщо тоді Братству стверджувати, що Езра припинив переговори з Регулюсом? Адже в цьому немає жодного сенсу.

— Сенс є лише тоді, коли Калеб тут не за завданням Регулюса, — сказала Маель. — Я там дещо почула краєм вуха.

— Краєм вуха? — Еме дзвінко поставила чашку на тарілочку.

Маель знизала плечима.

— Я не збиралася підслуховувати. Але поки нудьгувала, а ти в’язала... — її погляд впав на лимонно-жовтий в’язаний светр, який Еме вдягнула до квітчастої спідниці. — Коли Міхаель Галкін і Софія Чедвік уперше звернулися до нас, мені захотілося з’ясувати, що вони замислили насправді. Я про те, що Софія — аніма. Жодна відьма при здоровому глузді не стала б їй довіряти, — вона замовкла, очікуючи нашої згоди.

Мій погляд метнувся до Еша. Він надзвичайно вірний Братству, і слова Маелі йому явно не сподобаються. З іншого боку, Міхаель і Софія і від нього мали таємниці.

Він прикусив нижню губу.

— Спілкуванням із нею треба насолоджуватися з обережністю.

— Що ти почула? — поцікавилася Еме, здавалося, вона ось-ось знепритомніє. Ніхто безкарно не зв’язувався з нашою Найвищою Радою. Ті відьми та чаклуни, які на таке зважувалися, уже давно зникли, а в міру зростання небезпеки зі сторони демонів збільшувалася і влада Братства. Тільки Маель ризикнула би шпигувати за одним із його членів. — Через тебе в нас могли виникнути дуже серйозні неприємності, — ледь чутно додала Еме. — А якби вони тебе застукали.

— Але ж не застукали, — трохи винувато всміхнулася Маель. — Еме, я ж не дурна. Я була обережною.

— Краще розкажи нам усе, — звелів Еш. — Це допоможе в розмові з Езрою Токвілем.

— Та там небагато, — зізналася Маель. — Езра справді припинив перемовини, бо Регулюс Морадський висунув нездійсненні вимоги, — вона понизила голос, хоча ми були самі. — Я не зрозуміла, які саме, але Езра стверджує, що вони не підлягають обговоренню. Однак Міхаель і Софія дотримуються думки, що іншого вибору просто немає, тому намагаються перетягнути на свій бік решту членів Братства, щоб виконати вимоги Регулюса. Саме тому вони хочуть домовлятися з ним напряму.

— І що це за вимоги такі? — запитала я. — Чому Езра на них не погоджується? За цих умов, мабуть, можна знайти компроміс. І яку роль відіграє тут цей Калеб? — я поглянула на Еша.

— Ми гадаємо, Регулюс вимагає назад багатства Ложі. Перед тим як Мерлін запечатав джерело, йому тоді заплатили велетенськими скарбами й коштовним камінням, — відповів він.

— Якби питання було лише в цьому, Езра все повернув би, щоби врятувати людей, — недовірливо відповіла я.

Маель співчутливо поглянула на мене.

— Він цього не зробить. Ти досі не зрозуміла, так? Тут мова не про те, щоб когось урятувати. Ложу та Братство хвилюють лише влада та вплив.

— Спасибі за роз’яснення, — гаркнула я.

Заради такого Езра не пожертвував би стількома життями. Принаймні той Езра, якого я знала. Якщо не продовжити Пакт, то настане пекло і світ спалахне полум’ям і потоне у крові. Демони знищать нас. То що Езра виробляє? Він має нас захищати. Це його обов’язок. Досі люди відгороджувалися від проблеми муром. Стіною, яка нікого не зупинить. Коли дія Пакту закінчиться, падуть останні магічні бар’єри й армія Регулюса ввірветься в наш світ. Він просто забере те, що йому потрібне.

— Я завжди вважала, що демони вб’ють кожну людину, яка стане на їхньому шляху, — задумалася Еме.

— Що не означає, що цей Калеб такого не зробить, коли зустріне тебе саму. Треба бути напоготові, — погляд Маелі блукав між нами. — Хіба те, що Езра спілкується ще з одним демоном, не хороший знак? Очевидно, ці двері ще не зачинилися.

— Ці два дні були надзвичайно довгими, — задумано відповів Еш. — Поспімо, а завтра я з’їжджу в Ренн. Там перебуває Лоренс Маккензі. Він останній представник Братства, з яким розмовляв Езра. Повідомлю йому, що Ложа не до кінця обірвала перемовини з демонами.

— Тобі не варто їхати самому, — заперечила Еме. — Надто небезпечно.

— Я буду обережний, а ви бережіть Віанну.

Я підвелася, бо мені терміново захотілося побути самій. Еш пішов зі мною нагору, Маель та Еме в той час іще тихо дискутували внизу.

— Не треба боятися, — сказав Еш. Він сперся на стіну поруч із дверима моєї кімнати, і я спробувала розгледіти в тьмяному світлі його очі.

— Я не боюся. У будь-якому разі не більше, ніж раніше. Я лише питаю себе, чи Езра взагалі нас вислухає.

— У нас є ще кілька тижнів, — заспокоїв мене Еш. — Ще не все втрачено, — він поцілував мене в чоло. — Добраніч.

— Тобі теж. Ти справді збираєшся в Ренн?

Він кивнув.

— На мою думку, Лоренс — найрозважливіший член Братства, — він скривився, мабуть, його ця фраза й самого шокувала. — Я маю підтримувати з ним тісний контакт і про все інформувати.

— Тоді щасливої дороги й повертайся якнайшвидше, — я обійняла його на прощання.

Попри втому, я довго не могла заснути, і проблема була не лише у звуках, які долинали з лісу аж до нашого будинку та ставали, здавалося, дедалі ближчими. Пізніше мене переслідуали Езрині очі. Навіть уві сні.

 

РОЗДІЛ 4

 

Прокинулась я в холодному поті. Кімнату заливало сонячне світло, і хтось відчинив вікно. Надворі птахи наче змагалися у співі. У щілину під дверима просочувався аромат свіжоспечених млинців. А ще пахло цукром і корицею, тертими яблуками та свіжозбитими вершками. Я знову на мить заплющила очі та прокрутила в пам’яті події вчорашнього вечора. Ми чудово поїли, я танцювала, веселилася і знову побачилася з Езрою. Чи забула я його? Навряд. Але тепер усе буде краще. Перший крок зроблено. Мені потрібно сконцентруватися на своєму завданні. Це єдине, що має значення.

Коли я спустилася, Маель сиділа за обіднім столом.

— Еш уже поїхав?

— Сонько, та він вирушив іще відразу після сходу сонця, — відповіла вона з набитим ротом. — Хоче до вечора повернутися.

Еме, яка стояла біля нашої старезної газової плити, вправно перевернула млинець. Кухонні двері відчинили навстіж, і через москітну сітку всередину задував теплий свіжий вітерець. Вийшовши на терасу в задній частині будинку, я обвела поглядом зарослий садок. Чи є сенс знову його впорядковувати? Що, як ми не переконаємо Езру?