Мара Вульф – Сестра зірок. Руни й тіні (страница 12)

— Може, краще води? — він уважно поглянув на мене. — Чи хочеш іще цієї кислої яблучної штуки?

— Води було б непогано. Ця яблучна штука не зовсім моє.

— Я ж казав. Зараз повернуся, — він підійшов до столу, де Едріан виставив вино, воду та стакани, щоб ми могли пригощатися.

Я непомітно потерла обличчя двома долонями, щоби прогнати втому. Поки хворіла, я з Езрою записувала на маленьких папірцях усе, що хотіла зробити, якщо коли-небудь одужаю. «Протанцювати цілу ніч», — ішлося на одному з них, і саме це бажання я сьогодні втілювала. Крім нього, там були всякі божевільні ідеї, наприклад, полетіти на Місяць, зліпити сніговика в Антарктиді чи шукати перли в Тихому океані. А на секретних папірцях, які Езра ніколи не бачив, зазначалось: «Цілувати Езру, поки в нас не заболять губи», «зайнятися з Езрою коханням під зоряним небом», «вийти заміж за Езру», «народити Езрі дітей». Я усміхнулася від цих спогадів. Бажання і мрії хворої підлітки, яка думала, що вмирає. Тепер я вже не та юнка, але й соромитися за ті мрії не буду. Вони були такою ж частиною мене, як і моя магія. Те, що вони ніколи не збудуться, не означало, що я маю відмовитися і від своїх сил.

— Сто євро за можливість дізнатися твої думки.

Від цих слів я завмерла. На чолі виступив піт, я легенько похитнулася на табуреті. Це, мабуть, або від алкоголю, або від надлишку танців. Однією рукою намацала стійку, щоб ухопитися за неї. І лише тоді обернулася на голос. Мене уважно вивчали карі очі. Ми неодноразово ставили одне одному це питання. Щось на зразок гри: вгадай думки іншого. Для нього це не становило особливих труднощів. Як йому спало на гадку, що тепер він має право таке мене питати? Якусь мить я дивилася на нього, і з його обличчя сповзла усмішка. Два роки я його не бачила, а тепер змушена задовольнятися тим, що відкривалося мені в тьмяному світлі. Серце гучно калатало у грудях. Я сподівалася, що зможу краще контролювати себе, коли знову з ним зустрінуся. Однак він застав мене зненацька. Його погляд блукав моїм обличчям і тілом, і моє дихання поступово пришвидшувалося. Розправивши плечі, я стиснула руку на колінах у кулак.

— Езро, — привіталася з ним максимально рівним тоном, на який була здатна.

У його очах щось промайнуло. Колись я пов’язала б це із прихованою пристрастю. У моїх дівчачих мріях будь-який незначний жест перетворювався на щось гігантське. Доки я не повернулася в реальність. І приземлення вийшло жорстким. Коли він не відповів на мої листи, я йому дзвонила. І начхати на гордість, мені потрібно було почути його голос. Незадовго після нашого переїзду у Гластонбері демонська гарячка спалахнула з новою силою. Але набагато сильніше, ніж хвороба й усі її жахливі побічні ефекти, мене підкосила туга за Езрою. На дзвінки він ніколи не відповідав, а мені завжди передавали, що його немає. І жодного разу він не перетелефонував. Складалося враження, що Езра помер. Тому я оплакувала його, наче так і було. Ось тільки тепер він стояв переді мною, фактично незнайомець. Наш зв’язок був лише фантазією, бо чоловік, який існував лише в моїй уяві, не міг бути настільки жорстоким. Шкіру почало поколювати, коли він наблизився ще на крок. Йому треба було припинити все набагато раніше, але, мабуть, тоді він надто шкодував мене. Від сорому занудило, але я проковтнула кислуватий присмак, що з’явився в роті. Тоді я була абсолютно впевнена у своїх почуттях. І в мене навіть гадки не закрадалося, що одного разу я їх соромитимуся.

— Маєш гарний вигляд, — він перший перервав мовчанку. — Здоровий, — вібрація його голосу опускалася до самого живота.

— Спасибі, — більше я нічого не змогла із себе видавити. А що було казати? Через це нерозділене кохання я втратила набагато більше, ніж мрію. Відколи він кинув мене напризволяще, я більше не довіряла своїм почуттям, бо тоді була просто переконана, що він теж мене кохає. Два довгі роки без жодного слова були хорошим уроком.

— Коли ви повернулися?

— Сьогодні зранку, — я не могла ще раз на нього поглянути. Замість того пошукала поглядом сестер. Еме стояла з Едріаном на іншому боці кімнати. Побачивши, хто поруч зі мною, вона рушила до мене, однак Едріан її зупинив. Маель самовіддано танцювала, а Еш, хоч уже і тримав у руках мою воду, поки ще розмовляв із Розою. Із цією ситуацією мені доведеться розбиратися самостійно. Сотні — ні — тисячі разів я програвала в підсвідомості нашу зустріч. У мене все вийде.

— Чого ти тоді тут, а не відпочиваєш? — ще питання від Езри. Він накинувся на мене, наче орел у крутому піке. — Скільки часу ви провели в дорозі? Десять, одинадцять годин? Ти, мабуть, утомлена, — від його невдоволеного ричання на спині повиступали сироти.

— Не думаю, що тебе хоч якось стосується те, як я проводжу свої ночі, — спочатку голос трохи тремтів, але потім став твердішим. — Була рада тебе бачити, Езро. Сподіваюся, ти добре провів останні два роки. А тепер прошу мені вибачити. — Треба піти від нього, перш ніж ляпну що-небудь, про що пізніше шкодуватиму. Більш незручно, ніж моя дівоча закоханість, було б зараз дати йому зрозуміти, наскільки глибоко він мене ранив. Я зіслизнула з барного табурета, але через нерви оступилася і припустилася серйозної помилки. Намагаючись зберегти рівновагу, я долонею вперлася йому у груди. Тут його тепло передалося мені, і ноги підкосилися. Він однією рукою обійняв мене за талію і притяг до себе.

— Тримаю, — прошепотів він.

Гаряче дихання гладило мені вухо. Ці слова пролунали з якимось дивним полегшенням, а його руки обійняли мене міцніше. Усі мої відчуття загострилися. Ми дихали в одному ритмі, його пальці стискалися і розтискалися у мене на спині, а тілом пронісся жар. Від нього досі пахло тим чоловіком, якого я любила кожною клітиною своєї душі. Усе це здалося мені обманом. Я з такою силою відштовхнула його від себе, що мій план не показувати йому своїх почуттів миттю провалився. Ще секунду я насолоджувалася його шокованим обличчям.

— Ві, нам треба поговорити.

— Не треба, — твердо відповіла я. — І не називай мене так. Моє ім’я Віанна, — тремтячими кроками я пішла назустріч Ешу. Звісно, нам треба поговорити, але не тут і не зараз і точно не про особисте. Лише про наше завдання.

Ешу вистачило одного погляду на моє обличчя, щоби зрозуміти, що щось трапилося. Тоді він поглянув мені за спину. Усмішка зникла з його губ.

— Ходи, — він повів мене в іншу частину залу. Я сіла за один зі столиків і одним махом осушила склянку води. Після цього трохи полегшало. До нас проштовхалася Еме із трьома чашками сидру.

— Випий це.

Я не хотіла, але вигляд Еме вказував на те, що вибору в мене немає. Щоб її вивести із себе, потрібно добряче постаратися, однак зараз вона була в дикій люті. Навіть її руде волосся до плечей сяяло так, наче ось-ось запалає. Вона присіла поряд зі мною.

— Едріан подзвонив Езрі та сказав, що ми тут. Мені треба було попередити його, що так робити не варто.

— Та нічого. Усе нормально, — перебила я її, поки не стало ще гірше. — Принаймні перша зустріч уже позаду, — зобразивши усмішку, я зробила великий ковток яблучного вина. До речі, зараз воно виявилося набагато смачнішим. Мабуть, Еме й Маель боялися цієї першої зустрічі так само, як і я. Мені ніколи не вдавалося приховувати свої почуття, тож усю драму вони пережили буквально разом зі мною. — Отже, телефони досі працюють? — я поставила найважливіше питання.

— Мобільні ні. Але працюють ті, які з’єднані старими лініями, — Еме досі тупилася в бік Езри. Той сперся на барну стійку й розмовляв з Едріаном.

— Ця раптова зустріч із ним наче грім із ясного неба, — виправдовувалася я. — Наступного разу я зберуся.

— Звісно, — голос Еме звучав геть непереконливо, й вона обмінялася поглядами з Ешем.

Нам усім трьом було відомо, що стояло на кону. Езра мусить вислухати нас, і для цього важливо нагадати йому про нашу дружбу. І тут не було місця моїм гніву й тузі.

— Потанцюймо ще трішки, — попросила я Еша. Наш відхід не має виглядати як утеча.

Еме кивнула.

— Скажу Маелі, що ми скоро їдемо.

Еш узяв мене за руку, й ми пішли на танцмайданчик. Чоловік за піаніно саме грав повільну мелодію. Еш притягнув мене до себе, і я поклала голову йому на груди. Заплющивши очі, я намагалася розслабитися. Нічого не трапилося. Ми з Езрою зустрілися й обмінялися кількома фразами, які ні до чого не зобов’язували. Коли зустріну його наступного разу, буде легше. Руки Еша заспокійливо гладили мене по спині. Як би я хотіла, щоб мені вистачало цієї надійної симпатії. Як би хотіла відповісти на неї взаємністю. Той факт, що в Еша худорлява статура, суперечив тому, наскільки добре він був натренований. Але він радше вчений, а Езра — мисливець. А мені взагалі не варто було починати їх порівнювати. Я трохи повернула голову. Зовсім крапельку, лише щоби краще бачити бар. Еме зупинилася біля Езри й заговорила з ним. Поруч із цими двома стояв іще один чоловік, який із цікавістю прислухався до їхнього діалогу. Спиною притулився до стійки й обертав у руці склянку з коричневим напоєм. Дещо підвів лікті й ні на мить не зводив погляду з Еме. А потім світловолосий незнайомець усміхнувся, начебто чудово проводив час. Досі я ніколи його тут не бачила. Але Еме йому не по зубах. Симпатичним личком її не вразити. Він маг Ложі? Раніше вони були розсіяні по всьому світу й тільки на Белтейн або Самайн⁷ збиралися в Броселіанді. Але, гадаю, за нинішніх обставин усі дванадцятеро жили тут.