Люси Монтгомери – Емілі в пошуках веселки (страница 42)

Навіть над найголоднішими тяжіло відчуття того, що не можна спокійно їсти за таких обставин. Ніхто не отримував від смачної їжі задоволення, за винятком старого дядька Тома Мітчела, який, чесно кажучи, ходив на весілля лише заради застіль і був цілком байдужим до того, відбувалися церемонії чи ні. Наречені приходять і йдуть, а їжа для того й створена, щоб поглинати її. Тож, він самозабутньо їв, зупиняючись лише для того, щоб багатозначно похитати головою й запитати: «Чим живуть ті жінки?»

Кузина Ізабелла розмірковувала про передчуття, та її ніхто не слухав. Більшість гостей не розмовляла через побоювання сказати щось не те. Дядько Олівер зауважив, що бачив тризни, які були веселішими за цей весільний обід. Дівчата, які розносили їжу, поспішали і хвилювались, через що припускалися безглуздих помилок. Пані Дервент, молода і вродлива дружина нового пастора готова була розплакатись: у її очах уже блищали сльози. Мабуть, вона вже розпланувала весільний гонорар чоловіка. Мабуть, його втрата означала, що вона не отримає нового капелюшка. Емілі, яка дивилась, як вона посунула від себе желе, закортіло розсміятись. Цей імпульс був таким самим істеричним як і попереднє бажання закричати. Та ні те, ні інше не відобразилось на її холодному блідому обличчі. У Шрусбері пізніше казали, що вона була такою ж байдужою і зневажливою як завжди. Чи може бодай щось змусити цю дівчину відчувати?

І попри все її свідомість мучило одне-єдине питання. «Де Тедді? Що він відчуває, думає, робить?» Вона ненавиділа Ільзу за те, що вона зробила йому так боляче, так зганьбила його. Вона не розуміла, як бодай щось може тривати далі після такого. Це була одна з тих подій, які повинні зупиняти плин часу.

— Що за день! — кричала тітка Лаура, коли в сутінках вони вже верталися додому. — Яка ганьба! Який скандал!

— Аллан Барнлі має звинувачувати лише самого себе, — мовила тітка Елізабет. — Він дозволяв Ільзі все її життя робити те, що вона хотіла. Її ніхто не навчив самоконтролю. Усе своє життя вона робила все так, як хотіла сама, яка б примха її не опосіла. На її відповідальність годі й сподіватися.

— Та якщо вона кохала Перрі Міллера… — захищала її тітка Лаура.

— То чому пообіцяла Тедді Кенту вийти за нього? І отак із ним повелася? Ні, Ільзі нема виправдання. Уяви собі, як Барнлі виходить за чоловіка з Пічного містечка.

— Хтось має простежити, щоб усі подарунки були повернені, — застогнала тітка Лаура. — Я замкнула кімнату, де вони лежать. Бо хтозна… настали такі часи…

Зрештою Емілі опинилась у своїй кімнаті — занадто приголомшена, змучена й виснажена, щоб щось відчувати. Великий круглий смугастий клубок на її ліжку розгорнувся й роззявив широкі рожеві щелепи.

— Даффе, — втомлено мовила Емілі, — ти єдине незмінне створіння в цьому світі.

Ця ніч була неприємною і безсонною, й лише на світанку прийшло короткочасне забуття. А прокинулася вона в новому світі, де відтепер уже все було інакше. Але сама вона почувалася надто втомленою, аби щось змінювати.

Розділ 26

Життя триває

Ільза не справляла враження людини, якій потрібно, щоб її виправдали, коли за два дні вона безцеремонно увійшла до кімнати Емілі. Вигляд мала зухвалий і переможний, обличчя зарум’янене.

Емілі витріщилася на неї.

— Що ж, гадаю, кінець світу вже минув. Що після нього встояло?

– Ільзо! Як ти могла!

Ільза дістала зі своєї сумочки записника і вдала, ніби звіряється з ним.

— Я написала перелік фраз, які ти маєш сказати. Це була найперша. Ти її вже сказала. Наступна звучить так: «Тобі не соромно?» І знаєш, мені не соромно, — нахабно додала Ільза.

— Я знаю. Тому й не спитала.

— Мені не соромно, і я ні про що не шкодую. Єдине, через що я почуваюсь трохи незручно, це те, що я зовсім ні про що не шкодую. І я безсоромно щаслива. Але мабуть я зіпсувала свято. Безсумнівно, старі стерв’ятники вже скупчилися над цією подією. І вони всі ще наб’ють свої зоби.

— Як гадаєш, як після всього почувається Тедді? — шорстко спитала Емілі.

— А що, він почувається гірше за Діна? Не забувай про колоду у власному оці.

Емілі спаленіла.

— Знаю… я жорстоко вчинила з Діном… але я не…

— Не піднесла його на вівтар. Так. Але я зовсім не думала про Тедді, коли тітка Іда розповіла про буцімто смерть Перрі. Я просто з глузду з’їхала. Єдине, про що я думала — що я мушу побачити Перрі до того як він вмре. Я мусила. А коли я дісталась до нього, то виявила, що, як казав Марк Твен, звістка про його смерть була значно перебільшеною[39]. Він навіть не мав тяжких ушкоджень. Він просто сидів на ліжку, обличчя все в синцях і бинтах, вигляд мав диявольський. Хочеш знати, що потім сталось, Емілі?

Ільза вмостилася на підлозі коло ніг Емілі й подивилася на неї знизу вгору, випрошуючи поглядом дозволу говорити.

— Сонечку, що дасть засудження того, що в будь-якому разі мало статись? Це ж нічого не змінить. Тітка Лаура вже зиркала на мене у вітальні, коли я кралася нагору. Вона мала такий вигляд, ніби її всю ніч додому не пускали. Але ж у тобі є немурреївська часточка. Ти маєш зрозуміти. Не варто співчувати Тедді. Він мене не кохав, і я завжди це знала. Від усього, що сталося, постраждало лише його самолюбство. Тримай. Повернеш йому його сапфір за мене? — Ільзі щось не сподобалось у виразі обличчя Емілі. — Тепер він може долучитися до Дінового смарагда.

— Тедді виїхав до Монреаля наступного ж дня після… після…

— Після весілля, яке так і не відбулося, — закінчила за неї Ільза. — Ти з ним бачилась, Емілі?

— Ні.

— Ну, якщо він поїде розважитись, скажімо, до Африки, то досить скоро перестраждає. Емілі, я маю намір побратися з Перрі… наступного року. Усе вже вирішено. Я повісилась йому на шию й поцілувала, щойно його побачила. Мені вже до всього було байдуже, навіть коли мій плащ стрімко сповз на підлогу. Знаю, медсестра подумала, ніби я щойно втекла з-під нагляду лікаря Персі. Але я хутко виштовхала її з палати. І я сказала Перрі, що кохаю його й що ніколи, ніколи не вийду за Тедді Кента, що б там не було. А тоді він спитав мене, чи вийду я за нього… а може, це я сказала, що він має зі мною одружитися… а може, ніхто з нас нічого не казав… ми просто зрозуміли. Якщо чесно, я мало що пам’ятаю, та мене це й не турбує. Емілі, якби я померла, а Перрі просто прийшов би і глянув на мене, я б ожила. Я, звісно, знаю, що він завжди гинув за тобою… але він покохає мене так, як ніколи не кохав тебе. Ми створені одне для одного.

— Перрі ніколи по-справжньому не був у мене закоханий, — сказала Емілі. — Я дуже сильно йому подобалась, і все. Тоді він просто не бачив між цим різниці.

Вона глянула на сяйливе Ільзине обличчя, і вся давня любов до цієї її обожнюваної збоченої подруги прийшла їй до очей та вуст.

— Моя найдорожча, я так хочу, щоб ти була щасливою… завжди.

— Як благословенно по-вікторіанськи це звучить! — задоволено мовила Ільза. — О, яка ж нарешті настала полегкість, Емілі. Багато тижнів я боялася, що якщо хоч трошки розслаблюсь, то втечу. І насправді я й гадки не маю, чи молиться за мене тітка Джейні. Хоча сподіваюся, що таки молиться.

— А що каже твій батько?

— О, тато, — Ільза стенула плечима. — Він досі затиснутий у лещатах своїх переконань. Не озивається до мене. Але з часом він заспокоїться. Насправді в тому моєму вчинку він винен так само як і я. Знаєш, я ніколи ні в кого не питала дозволу щось зробити. Я просто брала і робила. І батько ніколи мені не перешкоджав. Спочатку — через те, що ненавидів мене, а потім — тому, що хотів згладити свою колишню ненависть.

— Мені здається, надалі тобі варто буде радитися з Перрі, коли ти щось захочеш зробити.

— Я не це мала на увазі. Ти й гадки не маєш, якою відповідальною дружиною я буду. Хоча зараз я збираюся їхати — вертатися до роботи. А за рік уже все забудеться і ми з Перрі зможемо собі десь тихенько побратися. І більше жодних серпанків із рожевими цяточками, східних плащів та родинних весіль. Господи, яка це буде розкіш! А тоді — уяви собі — всього за кілька хвилин я б стала дружиною Тедді. Подумай лишень, що за скандал розгорівся б, якби тітка Іда спізнилася на церемонію. Бо ти ж і сама знаєш, я би все одно пішла до Перрі.

Те літо було для Емілі тяжким випробуванням. Раніше її життя було сповнене болю і страждань, а коли вони нарешті скінчилися, на їх місці виникла порожнеча. Та й прогулянка кудись не принесла би полегкості. Усі обговорювали весілля, запитували, цікавилися, ділилися здогадками. Однак згодом базікання і плітки про дитячий вчинок Ільзи вщухли, всі знайшли для себе інші цікаві теми для обговорень. Емілі залишилася сама.

Сама? О так. Завжди сама. Кохання і дружба покинули її. Їй не залишилося нічого, крім роботи. Життя знову йшло у звичному ритмі. Рік за роком зима, весна, літо й осінь змінювали одне одного за її вікном. Всіяні сяйливими фіалками долини навесні; розписане цвітом літо; сповнені осінньої музики сосни; бліді вогні Чумацького Шляху зимовими ночами; м’яке квітневе небо з молодиком; подібні до доглянутих гномів темні осокори на тлі місяця; глибина моря, що перегукується з глибиною вітру; самотні жовті листки, що опадають у ранніх жовтневих сутінках; місячне сяйво, яке переплітається з гіллям дерев у фруктовому саду. О, життя було прекрасним — і завжди буде. Безсмертна непорушна краса завжди вивищуватиметься над плямистими і розмитими пристрастями смертних. В Емілі бували чудові години натхнення і звершень. Але проста краса, якою вона раніше захоплювалась, тепер уже не могла задовольнити її повною мірою. Зміни, які ставалися навколо, не порушували впорядкованого плину життя в Місячному Серпі. Пані Кент переїхала жити до Тедді. Стару Пижмову Ділянку вона продала якомусь чоловікові з Галіфакса, який її облаштував як дачу. Однієї осені Перрі вирушив до Монреаля, а повернувся вже разом із Ільзою. Вони щасливо жили собі в Шарлоттетауні, а Емілі часто навідувала їх, спритно уникаючи пасток заміжжя, які для неї щоразу розставляла Ільза. Серед Мурреїв уже зростала певність, що Емілі ніколи не вийде заміж.