Люси Монтгомери – Емілі в пошуках веселки (страница 41)

Емілі вчасно встигла прибрати друзки: до кімнати впливла пані Кларинда Мітчел, вбрана у блакитний муслін та закутана у вишневого кольору шаль. Кругленька добра усміхнена кузина. І все їй було цікаво. Хто вручив це? Від кого прийшло те?

— Вона буде такою солоденькою нареченою, я цього певна, — хрипко мовила пані Кларинда. — А Тедді Кент такий чудовий хлопчина. Справжнісіньке ідеальне весілля, правда ж? Одне з тих, про які пишуть у книжках! Люблю такі весілля як це. Я дякую своїй щасливій зірці, що не втратила цікавості до молодіжних подій, втративши власну молодість. Я сповнена сентиментальності і не соромлюся цього показувати. А правда, що Ільзині весільні панчохи коштували чотирнадцять доларів?

Тітка Ізабелла Гіслоп з дівочим прізвищем Мітчел була похмурою. Її тяжко скривдило те, що її дорогі склянки для шербету поставили біля кумедних старомодних плетених гачком серветок кузини Аннабель. Після цього їй уже неможливо було догодити.

— Сподіваюся, все пройде добре. Але в мене важке відчуття, що наближається нещастя, я це передчуваю. Ви вірите у знаки? Коли ми йшли видолинком, дорогу нам перебіг величезний чорний котисько. А щойно ми завернули у провулок, на першому ж дереві побачили шматок старої афіші, на якій було написано «синя руїна» — і це у трьох дюймах від мого обличчя.

— Це може віщувати вам біду, та Ільзі — навряд.

Тітка Ізабелла похитала головою. Вона не почувалася так, ніби все було гаразд.

— Кажуть, таких весільних суконь як Ільзині на острові Принца Едварда ще не було. Вважаєте таку екстравагантність правильною, панно Стар?

— Найдорожчі елементи вбрання були весільним подарунком від Ільзиних двоюрідних бабусь, які живуть у Шотландії, пані Гіслоп. До того ж, більшість з нас виходить заміж лише раз у житті.

Раптом Емілі згадала, що тітка Елізабет тричі виходила заміж, і подумала, чи не було в цьому збігові крапельки магії чорного кота.

Тітка Ізабелла холодно вийшла, а пізніше охоче всім розповідала: «Та панянка Стар стала геть нестерпною, відколи видала свою книгу. Вважає себе вправі кривдити, кого захоче».

Та перш ніж Емілі встигла подякувати Долі за визволення, втрапила в лещата інших Мітчелів. Одна тітка не схвалювала того, що інша подарувала пару вишуканих богемських скляних вазонів.

— Бессі Джейн ніколи не була надто чутливою. Дурний вибір. Діти обов’язково виймуть призми і загублять їх.

— Які діти?

— Як це — які? Діти, які в них народяться, звісно.

— Панна Стар покладе ті призми до книги, Матильдо, — з усмішкою сказав її чоловік. А тоді знов усміхнувся і прошепотів до Емілі:

— Чому ж сьогодні наречена не ти? Як це Ільза тебе витіснила, га?

Емілі була дуже вдячна, коли її нарешті покликали нагору, щоб допомогти Ільзі переодягтися. Хоча навіть там всюдисущі тітки та кузини патякали, відволікаючи її.

— Емілі, а пам’ятаєш той день першого літа, яке ми провели разом, коли ми з тобою полаялися через те, що не могли вирішити, кому з нас випаде честь грати роль нареченої в одній із наших невеликих п’єсок? Так от, зараз я почуваюся так, ніби лише гратиму наречену. Це все не насправді.

Емілі й сама почувалася так, ніби все було несправжнім. Але вже скоро, зовсім скоро все скінчиться і її залишать у благословенній самоті. А коли Ільза вбралась у свої весільні шати, вона подумки вирішила, що їх вишуканість виправдовує всю попередню метушню. Як же Тедді має її кохати!

— Ну хіба вона не схожа на королеву, — прошепотіла тітка Лаура, в голосі якої чути було обожнювання.

Емілі й сама вдягла свою синю сукню й поцілувала вмите дівоче обличчя під рожевими цяточками та перлами весільного серпанку.

– Ільзо, дорогенька, не вважай мене безнадійною вікторіанкою потому як я скажу, що сподіваюся, що ви «житимете довго і щасливо».

Ільза стиснула її руку, але засміялася — щоправда, трішечки занадто голосно.

— Сподіваюся, тітка Лаура не думає, буцім я згадую королеву Вікторію, — прошепотіла вона. — І в мене страшні підозри, що тітка Джейн Мілбурн молиться за мене. Її обличчя зрадило її, коли вона увійшла поцілувати мене. Мене завжди дратує, коли люди моляться за мене. А зараз, Емілі, зроби для мене ще дещо. Вижени всіх з кімнати — геть усіх. Я хочу декілька хвилин побути на самоті.

Якимось чином Емілі це вдалося. Тітки та кузини спурхнули донизу. Лікар Барнлі нетерпляче чекав у холі.

— Ви там скоро? Тедді і Гелсі чекають, коли ми їх запросимо до вітальні.

– Ільзі потрібно кілька хвилин наодинці з собою. О, тітко Ідо, я така рада, що ви дісталися сюди! — до огрядної дами, яка боязко підходила до натовпу. — Ми вже боялися, що у вас щось сталось і ви не прийдете.

— Щось таки сталося, — задихнулася тітка Іда, яка насправді була троюрідною сестрою. Незважаючи на свою задишку, тітка Іда була щаслива. Вона любила першою приносити звістки, а особливо лихі. — І лікар не міг мене забрати, тож я мусила взяти таксі. Сердешний Перрі Міллер — ви ж його знаєте, так? Такий розумний молодик… загинув у автокатастрофі приблизно годину тому.

Емілі здушено скрикнула, кидаючи шалений погляд на двері Ільзиної кімнати. Вони були ледве прочинені. Лікар Барнлі повторював:

— Перрі Міллер загинув. Боже милостивий, який жах!

— Так, авжеж загинув. Зараз він уже точно має бути мертвим: він був без свідомості, коли його витягли з уламків. Його забрали до Шарлоттетаунської лікарні і зателефонували Біллові, який, звісно ж, одразу помчав туди. Яке щастя, що Ільза виходить заміж не за лікаря! У мене буде час розібрати свої речі перед церемонією?

Емілі, придушуючи свою скорботу за Перрі, показала тітці Іді вільну кімнату й повернулася до лікаря Барнлі.

— Не кажіть про це Ільзі, — попередив він, хоч у цьому й не було потреби. — Це зіпсує їй весілля. Вони з Перрі були давніми приятелями. І чи не могла б ти трохи поквапити її, Емілі? Вже час.

Емілі, з більшим відчуттям нічного жахіття ніж будь-коли, вийшла з холу й постукала в Ільзині двері. І не почула нічого у відповідь. Вона відчинила двері. На підлозі, кинуті в загальну купку, лежали весільний серпанок і безцінний букетик орхідей, який певно обійшовся Тедді дорожче, ніж будь-коли на все своє весілля витратила наречена з роду Барнлі чи Мурреїв. Та Ільзи ніде не було. Крізь відчинене навстіж вікно до кімнати залітав вітер.

— Що там таке? — нетерпляче вигукнув лікар Барнлі, стаючи в Емілі за спиною. — Де Ільза?

— Вона… пішла, — відсторонено сказала Емілі.

— Пішла… куди пішла?

— До Перрі Міллера, — Емілі точно це знала. Ільза почула слова тітки Іди, і…

— Дідько! — крикнув лікар Барнлі.

Вже за кілька хвилин по всьому будинку бігали нажахані та похмурі гості, усі вони щось вигукували чи запитували. Лікар Барнлі геть втратив голову і вже повністю нехтував своїми звичними богохульством і незалежністю від жіноцтва.

Навіть тітка Елізабет була приголомшена. Такого серед них іще ніколи не траплялося. Щоправда, Джулієт Муррей теж утекла. Але вона втекла, щоб вийти заміж. Жодна наречена з роду Мурреїв не робила такого. Одна лиш Емілі зберегла здатність тверезо мислити й діяти. Саме вона довідалася від молодого Роба Мітчела, як Ільза пішла. Він саме ставив свою машину побіля садиби, коли раптом…

— Я бачив, як вона стрибає з вікна, на її плечах був плащ. Вона ковзнула до нижнього краю даху, а тоді зіскочила на землю, як кішка. Потім вона припустила до провулка, застрибнула до машини Кена Мітчела і так рвонула, ніби в неї демон вселився. Я подумав, що вона збожеволіла.

— Збожеволіла… в якомусь значенні. Робе, ти мусиш вирушити за нею. Зачекай, я зараз покличу лікаря Барнлі — він поїде з тобою. Я залишусь тут і наглядатиму за гостями. Прошу тебе, їдь так швидко, як тільки зможеш. До Шарлоттетауна всього чотирнадцять миль. Ти можеш поїхати і повернутися за годину. Ти мусиш привезти її назад… а я скажу гостям, щоб вони зачекали…

— Не сподівайся багато зробити з цим розгардіяшем, Емілі, — сказав їй Роб.

Пройшло навіть більше години. Та лікар Барнлі з Робом повернулися самі. Ільза не прийде — і це все. Перрі Міллер не загинув, він не був навіть тяжко травмований, але Ільза не прийде. Вона сказала батькові, що вийде заміж лише за Перрі Міллера.

Лікар стояв у центрі невеликої групки збентежених і заплаканих жіночок у верхній частині холу. Серед них були тітка Елізабет, тітка Лаура, тітка Рут і Емілі.

— Гадаю, якби її мати була жива, цього б не сталося, — приголомшеним голосом казав лікар. — Я ніколи й не думав, що вона небайдужа до Міллера. Як би я хотів, щоб свого часу хтось скрутив Іді Мітчел в’язи! О, плач, плач… так, плач, — несамовито мовив до бідолашної тітки Лаури. — Чим допоможе пхинькання? Що за диявольський гармидер! Хтось має сказати Кентові, мабуть я. А ще треба нагодувати всіх тих спантеличених дурнів. Половина з них точно прийшла саме з цією метою. Емілі, здається, ти єдина, хто зберіг бодай часточку розуму. Прошу тебе, дівчинко, простеж за порядком.

Характер Емілі не мав нічого спільного з істеричним, але вдруге у своєму житті вона хотіла кричати так гучно і так довго, як тільки зможе. Напруга дійшла до такої точки, що вже лише крик міг очистити від неї повітря. Але вона скерувала гостей до обідніх столів. Їхній запал дещо згас, коли вони побачили, що не в усьому їх обдурено. Та святкування весілля важко було назвати вдалим.