Люси Монтгомери – Емілі в пошуках веселки (страница 44)

— У якомусь значенні, — Емілі не відчула жодного уколу ревнощів.

Навіть не знаю, чи підбирала б я на твоєму місці недоїдки з Ільзиного столу, — зауважила тітка Елізабет.

Емілі обдарувала її одним зі своїх давніх променистих поглядів.

— Недоїдки з Ільзиного столу. Чому ж, Тедді завжди належав мені, а я йому. Серцем, душею і тілом, — відказала Емілі.

Тітка Елізабет здригнулася. Деякі речі, буває, відчуваєш досить ясно, та годі й намагатися пояснити їх словами.

— Завжди лукавить, — так прокоментувала це тітка Рут.

— Варто б їй побратися з ним, доки вона знову не змінила своєї думки, — сказала тітка Едді.

— Гадаю, його поцілунки вона принаймні не витиратиме, — проказав дядько Воллес.

Та нарешті родина була задоволена. Дуже задоволена. Після всіх їхніх тривого через сердечні справи Емілі вони нарешті бачили її «поважно влаштованою» за парубком, якого вони добре знали, який до того ж, принаймні наскільки їм було відомо, не мав шкідливих звичок і темного минулого. А ще він був дуже добрим у малюванні і багато хто знав його за кордоном. Звісно, всього цього вони не говорили, та старий Келлі сказав це за них.

— О, ну тепер це вже на щось схоже, — схвалив він.

Дін написав перед самим весіллям у Місячному Серпі. Від нього прийшов товстий лист із вкладеним до нього додатком, який затверджував передачу у повну власність Емілі Розчарованої Оселі та всього, що в ній було.

«Зіронько, я хочу, щоб ти прийняла це від мене в якості весільного подарунка. Цей дім не повинен залишатися розчарованим. Я хочу, щоб він врешті-решт ожив. Ви з Тедді могли б у ньому жити хоча б улітку. І колись я прийду туди, щоб побачити тебе. Я вимагаю повернути мені мій давній куточок у домі твоєї дружби — тепер і назавжди».

— Як це… зворушливо… цей Дінів учинок. І я така рада — йому вже нарешті перестало боліти.

Вона стояла на Завтрашній Стежці — на тому її місці, звідки відкривався вид на долину Чорноводдя. Позаду вона чула нетерплячі кроки Тедді, який прямував до неї. Перед нею на темному пагорбі на тлі заходу сонця виднівся сірий будиночок, який більше вже не буде розчарованим.