Лион Фейхтвангер – Юдейська війна (страница 2)

Цікаві юрбилися ближче, стримувані поліцією та слугами архітектора і його супутників. Вправному провідникові вдалося пробратися з Йосифом у перший ряд. Так, по лівреях пажів, вістунів і лакеїв він розпізнав, що це був сенатор Марулл, який хотів оглянути цирк. Йосиф приблизно знав, хто такий Марулл, бо в усіх провінціях, і в Єрусалимі теж, розповідали дикі історії про цього сенатора як про першого бонвівана при дворі, що вмів жити собі на втіху та напучував цезаря в усіх питаннях рафінованих насолод. Крім того, він був автор популярних жартів, наприклад, сміливих ревю, які виставляв великий комік Деметрій Лібан. Йосиф із жадібною цікавістю розглядав цього пана, про якого так багато говорили. Сидячи в своєму паланкіні, він байдуже слухав пояснення архітектора, іноді приставляючи до ока сяючий смарагд свого монокля.

Йосиф звернув увагу на другого пана, до якого всі ставилися з великою пошаною. Але чи був це пан взагалі? Він виліз із свого паланкіна, погано й недбало одягнений, вештався між нагромадженим навкруг будівельним матеріалом, огрядний, з безладно виголеним, м’ясистим лицем, з важкими, сонними очима під опуклим лобом. Він тільки наполовину слухав слова архітектора, підняв шматок мармуру, покрутив його в своїх масних пальцях, підніс його зовсім близько до своїх очей, потім понюхав, відкинув, взяв із рук муляра його інструмент, помацав. Потім сів нарешті на брилу, перешнурував свої черевики, які розв’язалися, досадливо відмовившись від допомоги лакея, що поспішив до нього. Так, провідник знав і його, це був Клавдій Реґін. «Видавець?» — спитав Йосиф. Можливо, що він і книги продає, але провідник не знав про це нічого. Він знав його як придворного ювеліра цезаря. Дуже впливовий пан у всякому разі, великий фінансист, хоч і виглядає майже нужденно у своєму одязі і так мало ваги надає числу й пишноті свого почту. Дуже знаменно, бо ж він народився як невільник, син сицилійця-батька й юдейки-матері, а такі пани, що вибилися з низів, люблять мати блискучий вигляд. Цей Клавдій Реґін зробив просто казкову кар’єру в свої 42 роки. При заповзятливому уряді теперішнього цезаря провадиться багато ділових справ, справ значних, і Клавдій Реґін причетний до всіх. Велика частина флоту, що перевозить хліб із Єгипту та Лівії, належить йому, його зерносховища в Путеолі й Остії — визначні споруди.

Сенатор Марулл і придворний ювелір Клавдій Реґін розмовляли голосно і ні на що не зважаючи, тому перший ряд цікавих, у якому стояв Йосиф, міг чути кожне слово. Йосиф сподівався, що обидва чоловіки, імена яких у літературних колах цілого світу називали з великою пошаною, бо ж Клавдія Реґіна вважали за першого римського видавця, висловлять значущі естетичні думки з приводу оглянутого будівництва. Він напружено прислухався. Він не міг цілком втямити зміст бистрої латини обох, але, наскільки він міг помітити, розмовляли вони не про естетичні та філософські речі: говорили про ціни, курси, справи. Він виразно чув ясний, носовий голос сенатора, який тоном веселого глузування спитав із свого паланкіна, так гучно, що чути було далеко:

— Ви, власне, теж заробляєте на Великому цирку, Клавдіє Реґін?

Ювелір, він сидів на кам’яній брилі на сонечку, вигідно примостивши руки на товстих ногах, відповів безтурботно:

— На жаль, ні, сенаторе Марулл. Я гадаю, що наш архітектор залучив вас у справу постачання матеріалів.

Йосиф міг почути ще багато з розмови обох панів, але йому заважало розуміти те, що він недостатньо знав мову і справи, про які говорилося. Провідник, сам не поінформований як слід, намагався допомогти. Клавдій Реґін, далебі, як і сенатор Марулл, свого часу дешево придбав багато земель у мало забудованих кварталах зовнішнього району. Тепер, після великої пожежі, цезар забирає велику площу у внутрішньому місті під свої громадські будівлі та витісняє наймані будинки в зовнішній район. Не можна остаточно й вирахувати, як піднялася тепер у зовнішньому районі вартість землі.

— Значить, членам сенату не заборонені комерційні справи? — спитав раптом Йосиф у провідника.

Провідник збентежено дивився на свого чужинця. Деякі навколо почули це і засміялися, почали сміятися й інші, запитання чоловіка з провінції передавалося далі, і раптом залунав голосний регіт, поширившись на весь велетенський цирк.

Сенатор Марулл спитав про причину. Невеличкий простір навколо Йосифа став вільним, він безпосередньо стояв віч-на-віч із обома великими панами.

— Вам щось не подобається, молодий чоловіче? — спитав товстий з викликом, проте не без іронії; він сидів на своїй кам’яній брилі, з руками на масивних ногах, як статуя єгипетського фараона.

Ясне сонце не здавалося дуже жарким, повівав легенький вітерець, все навколо схиляло до доброго настрою. Численний почет задоволено слухав розмову обох панів із чоловіком з провінції. Йосиф стояв рішучий, анітрохи не зніяковілий.

— Я тільки три дні в Римі, — сказав він, із деякими зусиллями підшукуючи грецькі слова. — Чи це надзвичайно по-дурному, коли я ще не розбираюся у ділових відносинах цього великого міста?

— Звідки ви, власне? — спитав зі свого паланкіна сенатор.

— З Єгипту? — спитав Клавдій Реґін.

— Я з Єрусалиму, — відповів Йосиф і назвав своє повне ім’я: Йосиф бен-Маттіас, священик першої черги.

— Це багато для Єрусалима, — сказав сенатор, і не можна було розпізнати, чи він говорить серйозно, чи глузує.

Архітектор Целер виявляв нетерпіння, він хотів пояснити панам свої проекти: це були великі проекти, в них позначалися винахідливість і сміливість думки, і він не хотів, щоб йому заважав незграбний провінціал. Але фінансист Клавдій Реґін був цікавий із природи, він вигідно сидів на своїй теплій кам’яній брилі і розпитував молодого юдея. Йосиф охоче відповідав. Він хотів якумога більше розповісти нового й цікавого, щоб надати більшої ваги собі і своєму народові.

— Чи трапляється також і тут, у Римі, — питав він, — щоб на будинки нападала проказа?

— Ні, відповіли йому, — такого не трапляється.

— А в Юдеї, — повідомляв Йосиф, — іноді таке стається. На стінах з’являються маленькі червонуваті або зеленуваті заглибини. Іноді доходить до того, що доводиться ламати будинок. Часом може допомогти священик, але церемонія не така проста. Священик мусить виламати захворілі камені, потім узяти двох птахів, кедрового дерева, пофарбованої у багряний колір вовни та гісопу. Кров’ю одного птаха він мусить побризкати будинок сім разів, а другого птаха він мусить випустити на волю перед містом у чистому полі. Тоді будинок стає умиротвореним і очищеним.

Навколо, слухали цю розповідь з цікавістю і більшість без глузування. Бо їм подобалося незвичайне й таємниче. Ювелір Клавдій Реґін серйозно розглядав своїми сонними очима завзятого, худого молодого чоловіка.

— Ви тут у ділових справах, доктор Йосиф, — спитав він, — чи ви хотіли просто подивитися, як відбудовується наше місто?

— Я тут у справах, — відповів Йосиф, — я маю визволити трьох невинних. Це для нас найневідкладніша справа.

— Я побоююсь тільки, — сказав, злегка позіхаючи, сенатор, — ми так дуже зайняті в цей час відбудовою, що мало маємо часу цікавитися подробицями, які стосуються до трьох невинних.

Архітектор сказав незадоволено:

— Бар’єр цезаревої ложі я думаю зробити з цього покрапленого зеленим і чорним серпентину. Мені прислали особливо прекрасний шматок зі Спарти.

— Я бачив нові будівництва в Александрії, тепер, коли їхав сюди, — сказав Йосиф, він не хотів, щоб його витіснили з розмови. — Вулиці там широкі, ясні й прямі.

Архітектор сказав зневажливо:

— Будувати в Александрії може кожен телепень. Там вони мають простір, рівну площу.

— Заспокойтесь, майстре, — сказав своїм високим, масним голосом Клавдій Реґін. — Що Рим інший, ніж Александрія, бачить навіть сліпий.

— Дозвольте мені напоумити молодого пана, — сказав, усміхаючись, сенатор Марулл.

Він був збуджений, мав охоту виставлятися напоказ, як це любив і цезар, і багато інших великих панів із його двору. Він дужче розсунув завіси свого паланкіна, щоб усі могли бачити його худе, виплекане обличчя, пурпур його сенаторського убрання. Він розглядав чоловіка з провінції крізь смарагд свого монокля.

— Так, молодий чоловіче, — говорив він своїм носовим іронічним голосом, — ми поки що відбудовуємося, і місто наше ще не має закінченого вигляду. Та все ж ви можете, навіть і без великої фантазії, вже й тепер розпізнати, яким містом ми станемо до кінця цього року.

Він випрямився трохи вище, висунув ногу, взуту в червоний, на високих підошвах черевик, які належить носити людям першого благородного стану, і взяв, злегка пародіюючи, тон базарного оповісника.

— Без перебільшень я смію запевняти: хто не знає золотого Риму, не може сказати, що він справді жив. Завжди, де б ви не були в Римі, пане, ви перебуваєте постійно в центрі, бо ми не маємо меж, ми зливаємося дедалі більше і з околом. Ви чуєте тут сотню мов. Ви можете вивчати тут особливості всіх народів. Ми маємо тут більше греків, ніж Афіни, більше африканців, ніж Карфаген. Ви можете також, не роблячи кругосвітньої подорожі, дістати тут всі продукції світу. Ви знайдете вантажі з Індії й Аравії в такій кількості, що мусите дійти до переконання: віднині земля там певно назавжди оголена, і коли ті народи хочуть задовольнити свої потреби на свої власні вироби, вони мусять прийти до нас. Чого ви бажаєте, пане: іспанської вовни, китайського шовку, альпійського сиру, арабських пахощів, медичних товарів із Судану? Ви дістанете премію, коли чогось не знайдете. Чи ви бажаєте найновіших вістей? На форумі і Марсовому полі ми точно інформовані, коли у Верхньому Єгипті знижуються ціни на зерно, коли воєначальник на Рейні виголошує дурну промову, коли наш посол при дворі парфянського царя наробить шуму голосним чханням. Ніякий учений не може працювати без наших бібліотек. Ми маємо так багато статуй, як і жителів. Ми платимо найвищі ціни за доброчесність і за порок. Усе, що тільки ваша фантазія спроможна вигадати, ви знайдете у нас. Але ви знайдете набагато більше такого, що ваша фантазія навіть вигадати не спроможна.