Ли Ёндо – Той птах, що п’є сльози. Книга 3. Вогонь доккебі (страница 53)

У свідомості Серізми спливло неприємне слово. Він утішав себе тим, що це слово — відлуння дурнуватого припущення, породженого тривогою. Та слово не забулося. А ще він збагнув, що Ботрін не повернувся. Ботрін провів у Дзюера цілу ніч і у Вежі сердець так і не з’явився. Це стривожило Серізму ще дужче. Більшість хранителів пішла воювати, у Вежі залишилося вкрай мало захисників, здатних користуватися силою Богині. Серізма вирішив не занепадати духом.

Та жодне пояснення не зарадило йому в приборканні страху. Було зрозуміло, що вояки збиралися захопити Вежу сердець.

Серізма рвонув до дверей. Прочинив їх і розгублено завмер. За межами келії все здавалося чужим. З іменем Богині у свідомості він змусив себе зробити крок.

Хранитель Серізма вийшов з келії.

Як і передбачила Віас, поява на вулицях Хатенґраджа загону вояків нікого не збентежила. Містяни давно звикли, що тут і там ходили невеликими купками військові. Тож дорогою до Вежі сердець вояки Червонодеревного полку та дружинники Дзюера переміщувалися гуртами по кілька осіб, не привертаючи уваги. Дзюер вдав із себе скромного вояка, безтурботно роздивляючись крам мандрівного торговця. Коли торговець мислезвернувся до нього, Дзюер наполохався й перевів погляд на Вежу сердець. Бездоганна споруда постала перед ним у всій красі. Совість Дзюера трохи колола думка про намір, з яким він туди йшов. Не вірилося, що всесвіт не розсиплеться на друзки після того, як він зухвало захопить Вежу сердець. Але в душу закрався сумнів: «Може, слід було послухати Свачі й Кару?».

Що далі міркував Дзюер, то більше визнавав, що задум Свачі й Кару був кращий. Він міг би прийти до хранителів з очільницями численних родин і суворо вимагати звільнення Богині. У такому разі не наражався б на небезпеку. Навпаки, заслужив би вдячність впливових родин за те, що викрив страшний злочин проти Богині.

Проте Дзюер пристав на пропозицію Віас. Якби він пішов до Вежі сердець разом з очільницями, право заявити вимогу щодо звільнення Богині точно надали б не йому. Мислемовила б котрась із очільниц ь, а не він. Дзюер цінував прихильність впливових родин, але й не переоцінював її. Очільниці, без сумніву, привласнили б собі його заслугу та взагалі прогнали б, мов безрідного шакала, який прибився до них на бойовищі. А Віас пообіцяла, що вся слава належатиме йому. Прославитися як той, хто викрив злочин хранителів, чи той, хто звільнив Богиню, — різниця величезна. Удаючи, що зацікавлено слухає торговця, Дзюер обмацував молоток, схований на поясі за спиною. Він очікував знаку Віас.

Сомеро Макероу намагалася уникати будь-чиїх поглядів. Та насправді на неї ніхто не дивися. Представниці всіх родин, присутні в залі Зібрання родин, поважали чесноти Сомеро й здогадувалися, що вона скликала їх заради обговорення чогось надзвичайно важливого. Коли початок засідання затягнувся, наґині в залі подумали, що виникли непередбачувані ускладнення, тому терпляче чекали. Тільки голова Зібрання родин була збентежена, як і Сомеро. Дріґо Ісерідо, яка сиділа в кріслі голови, занепокоєно поглядала на неї. Щоб не привертати загальної уваги, вона звернулася до Сомеро знеособленим мислемовленням:

— Сомеро Макероу, скільки ще чекати?

— Мені дуже прикро, що я змушую всіх чекати, пані голово. Віас має невдовзі прийти.

Сомеро так знітилася, що забула перейти на знеособлене мислемовлення. Тож її почули інші наґині. Але, як веліли правила пристойності, не виказали цього.

Коли Дріґо Ісерідо вже думала, чи не повторити запитання, двері розчахнулися. Сомеро прикипіла очима до дверей і ледь не кинулася назустріч Віас — таке полегшення відчула, коли сестра нарешті ввійшла. Проте пані голова Зібрання та учасниці засідання, завмерлі від подиву, зустріли її прохолодно. Тому Віас переступила поріг без оголошення.

Її супроводжували вояки з оголеними сайкерами в руках. Подив наґинь змінився сум’яттям.

Усі спрямували безпорадні погляди на голову Зібрання. Але Дріґо Ісерідо, як і будь-яка голова Зібрання родин, ніколи не мала справи з озброєними наґами в залі. Поки наґині сиділи розгублені, вояки вишикувалися вздовж стін, а Віас рушила до крісла голови Зібрання, метнувши короткий погляд на перелякану Сомеро з настовбурченою лускою. Сомеро стрільнула в сестру докірливим поглядом. Та відповіла зверхньою посмішкою і обернулася до голови Зібрання.

— Пані голово, я полковниця Червонодеревного полку Віас Макероу. Прошу надати мені слово.

Дріґо насилу вичавила із себе:

— Чоловіки! Хіба так можна?!

Віас не відразу зрозуміла, про що йдеться. Помітила злісні посмішки своїх вояків біля стін і зауважила, що серед них чимало чоловіків. Віас розсмішило те, що голова Зібрання обурюється не через появу озброєного загону, а через те, що до зали потрапили чоловіки.

— Перепрошую, пані голово. На війні я підкорялася наказам чоловіків, тому не подумала, що вас може засмутити поява моїх вояків.

— Ті, кому ти підкорялася, — хранителі! Женихи Богині!

— Тюремники Богині.

— Що?

— Хранителі ув’язнили Богиню. Вони її викрали й утримують силоміць.

Залою покотилася хвиля мислезойків. Навіть воякам не вдалося зберегти грізні вирази на обличчях. Деякі учасниці напружено свердлили Віас очима. Серед них була й Консума Бальтен, яка на її прохання підмовила кількох наґинь. Віас оглянула залу та з усмішкою на вустах обернулася до голови Зібрання. Очі Дріґо Ісерідо палали від гніву.

— Шановні пані, — мислемовила Віас. — Я попросила сестру скликати Зібрання родин, щоб усе вам пояснити. Ви мусите знати подробиці зникнення Богині, яка не залишає слідів.

Так і не отримавши дозволу голови Зібрання, Віас піднялася на підвищення для виступів. Коли пані голова оговталася, забороняти виступ Віас було запізно. Було б просто смішно сварити Віас за порушення правил Зібрання родин перед її озброєними вояками. Інші наґині також зрозуміли, що доведеться вислухати Віас. Її неймовірне повідомлення так і прикувало всіх до сидінь. Тож Дріґо Ісерідо та представниці родин приготувалися слухати, намагаючись укласти настовбурчену луску.

Віас відчула, що всі зосереджено чекають на її мислемовлення. Загальна увага, готовність наґинь ловити кожне слово безмежно тішили її честолюбство. Їй хотілося розтягнути задоволення. Та водночас вона мусила думати й про Дзюера, посланого до Вежі сердець. Із жалем у душі Віас почала швидко розповідати.

Щойно вона закінчила, усі присутні наґині та вояки, ніби змовившись, закрили свідомості. Новини, передані Віас, глибоко всіх вразили. Тільки Сомеро запитально дивилася на сестру, ніби хотіла щось їй мислемовити. Але Віас відвернулася, бо й так знала, що почує від Сомеро. Вона дала всім трохи часу, щоб обміркувати почуте, а потім повільно мислемовила:

— Ми чотири роки блукали північними землями в пошуках нашої Богині, а вона була тут, ув’язнена, схована. Як же Богиня страждала через нашу сліпоту! Що нам робити тепер — цілком очевидно. Шановні пані учасниці, ми повинні виправити те, що скоїли дурні пихаті хранителі, які уявили, нібито їм усе дозволено!

Наґині не виказали пристрасного схвалення, але Віас не була розчарована. Тому що вже мала розмову з Консумою Бальтен. Очільниці зі стривоженими обличчями замислилися над тим, до чого призведе звільнення Богині. Вони воліли, щоб потік багатства з Півночі не пересихав ніколи. Віас послала їм підготовану заздалегідь посмішку.

— Звісно, не обов’язково звільняти Богиню негайно.

Ці слова ошелешили наґинь. Але хвилювання й страх у залі вже вляглися. Віас, винуватиця всього сум’яття, по-змовницьки всміхнулася слухачкам.

— Богиню потрібно звільнити від хранителів. Але поспішати не варто. Війна в розпалі, а божественна сила хранителів нас береже. Зараз, коли північне військо просувається до Хатенґраджа, відмовлятися від найпотужнішої зброї вельми нерозумно. Це була б справжня дурість.

Консума Бальтен боязко підняла руку. Віас чекала на це, але вдала, що здивована.

— Пані Макероу, що ви пропонуєте?

— Ми захопимо Вежу сердець.

— Якщо ми не збираємося звільняти Богиню просто зараз, навіщо захоплювати Вежу?

— Там зберігаються посудини із серцями. Зокрема й із серцями хранителів. Ми зможемо примусити хранителів до поступок.

Наґині розгублено перезирнулися. Віас швидко й твердо запитала:

— Ніхто з вас не знає про знищення сердець?

І вона розкрила другу таємницю. Ця новина збентежила слухачок незрівнянно більше. Ще б пак, вони дізналися, що в руках хранителів не лише Богиня, яка не залишає слідів, а й їхні життя. Вояки, які теж вийняли серця, поділяли гнів учасниць засідання. Щоб запобігти безладу й заворушенням, Віас почала викладати свій задум.

Поступово всі в залі зрозуміли, чого домагається Віас. Її задум був дуже простий. Вона насправді не бажала звільняти Богиню, хоча й намагалася справити враження, що бажає саме цього. Їй потрібна була влада над серцями в посудинах. Для чого — теж було зрозуміло. Щоб мати в руках силу, досі доступну лише хранителям. Обличчя наґинь засвітилися. Консума запопадливо мислемовила:

— Яку допомогу ми можемо надати вам, пані Макероу?

— Я зроблю все сама. Мої вояки напоготові. Я прийшла до вас по схвалення й дозвіл.

Учасниці засідання не встигли навіть замислитися, що відчувають, як Консума, згідно з попередньою домовленістю, почала щедро вихваляти Віас за її розум і скромність, подаючи приклад іншим наґиням. І присутні пітримали Консуму.