Ли Ёндо – Той птах, що п’є сльози. Книга 3. Вогонь доккебі (страница 47)

Дивовижне самовладання й холодний спокій, які легко було сплутати з байдужістю. Каріндоль справила на Ботріна незабутнє враження. Тепер він знав, як їй удалося бути такою незворушною того дня.

Каріндоль прийшла на обряд виймання, знаючи про знищення сердець. Це все одно, що прийти на страту. Тому вона й не могла радіти, як усі бовдури навколо, зачаровані можливістю безсмертя.

Під час того обряду виймання Ботріну доручили слідкувати за порядком у натовпі. Тож йому випала щаслива можливість помилуватися Каріндоль. Він щосили старався залишитися непоміченим нею. Ботріна налякало почуття, яке його охопило. І він зажурився. Жениху Богині не місце в ліжку живої жінки. Перед Ботріном стояли в очікуванні обряду безліч юнаків, і серед них, без сумніву, були й ті, кому судилося потрапити до спальні, куди не судилося ввійти Ботріну. Розлючений до нестями, він ревниво водив очима по натовпу юнаків, яких уявив суперниками, що зазіхнули на його наречену.

Ботрін був упевнений, що Каріндоль і є його Резольді.

Він опанував себе, лише коли Каріндоль викликали на обряд. Згораючи від нетерпіння побачити її зблизька, Ботрін чекав, щоб вона пройшла повз нього. Думка про те, що він більше не побачить свою Богиню-діву, доводила його до божевілля. Якби поряд нікого не було, підійшов би до Каріндоль сам і завів мислерозмову. Зненацька в ньому прокинувся бунтівний дух. Він заходився гарячково добирати слова, якими хранитель міг би звернутися до незнайомої юнки в черзі.

Мислив він дуже тверезо й неочікувано збагнув, що не обманувся грою уяви й почуттів.

Приголомшений Ботрін придивився пильніше. Каріндоль насправді була його наречена — Резольді.

У ній Ботрін відчув те саме, що колись помітив у Сеферін. Він уже знав, що це означає. Прокинулася його чутливість. Але він не йняв віри сам собі. Не могло бути такого, щоб Каріндоль виявилася втіленням, адже Богиня мала вселитися в Рюна Фея. Від жаху Ботрін замахав руками.

Коли він отямився, Каріндоль ніде не було видно. Вона пішла на обряд виймання. Ботрін, сам не свій, повернувся до свого завдання — слідкувати за чергою. Вирішив не квапитися з висновком, а дочекатися виходу Каріндоль і перевірити ще раз. Щоб запобігти помилці, зібрав усю свою вигадливість, якої мав не так уже й багато, докупи. І придумав хитрість. Хоча не зовсім хитрість, а дитячу витівку.

Ботрін пішов до книгозбірні особливого призначення та навмання обрав книгу. Потім із книгою, міцно затиснутою в руках, зачаївся в переході й підстеріг стомлену обрядом Каріндоль.

— Перепрошую, пані. Ви Каріндоль Макероу?

Каріндоль повільно обернулася.

— Так. Чим можу вам допомогти, преподобний?

Від її мислевислову свідомість схвильованого Ботріна закрутилася коловертю. «О Богине, не дай мені знепритомніти!» — подумав він і вайлуватим рухом простягнув Каріндоль книгу. Та скоса глянула на неї, перевела погляд на Ботріна й мислемовила:

— Книга.

— Що?

— Це книга. Ви хочете ще щось мені показати? Це таке випробування після обряду? Спитали, чи не забула я своє ім’я, а тепер спитаєте, який сьогодні день? Я тут втратила серце, а не мозок!

Каріндоль мислемовила трохи роздратовано, і Ботрін сприйняв її відповідь як гнівний докір. Насилу змусив себе мислемовити підготовані заздалегідь слова:

— Вибачте, пані. Я хотів лише попросити вас передати це послушникові Хваріту. Ця книга піде йому на користь. Передайте, будь ласка, що я призначаю йому урок: прочитати й підготуватися переказувати зміст.

— Он як? Неодмінно передам, преподобний.

Ботрін на мить забув про Каріндоль і подумав, що дарма схопив першу-ліпшу книгу. Читання праці безбожника Ґайнера Кашнепа, яку дано зрозуміти навіть не всім найосвіченішим хранителям, було б страшною мукою. Каріндоль узяла книгу й мислемовила ввічливо:

— Дякую, що піклуєтеся про мого брата. Як ваше ім’я, до речі?

— Хранитель Ботрін.

— Так, я передам.

Каріндоль пішла. Ботрін остаточно позбувся сумнівів. Помилки не було. І впевненість ще дужче розбурхала його почуття.

Ботрін доповів про своє відкриття Серізмі. Вони довго й прискіпливо обмірковували обставини п’ятирічної давнини. І дійшли висновку: смерть Юсбі призвела до непередбачуваних наслідків.

Необхідно було змінити задум.

Свідомість Ботріна перенеслася в інший відрізок минулого. Цього разу на чотири роки назад. Тоді він разом з іншими хранителями оселився в домі Макероу, щоб викрасти Каріндоль. Йому було вкрай важко впорядкувати почуття, які переповнювали душу. Загибель Хваріта Макероу, здавалося, усе зруйнувала, але незбагненим чином склалося так, що Рюн Фей узяв обов’язок друга на себе, і Ботрін, як усі хранителі, радів і відчував приплив наснаги. Їм дуже пощастило. Пристрій, виготовлений Феніною Сіедо за кресленням Ноґі Хасуона, працював бездоганно. Залишалося викрасти наґиню й замкнути її в «шафі». Ботрін і троє товаришів терпляче очікували поклику Ґроса зі спальні Віас.

Ботрін, найважливіший учасник змови, який водночас знав про Каріндоль дуже мало, сам настирливо просив дозволу на те, щоб допомогти в її викраденні. Хотів прослідкувати, що хранителі не поводитимуться грубо з його нареченою, Резольді. Він так набрид усім своїми благаннями, що його зрештою узяли в дім Макероу.

У нічній тиші почувся голос Ґроса — знак, на який чекали хранителі. Ботрін не замислюючись вискочив з ліжка. Щоб ніхто не образив його наречену неввічливим поводженням, хотів прибігти перший. І йому вдалося випередити товаришів. Але біля дверей спальні Віас він ледве не знепритомнів з переляку.

— Хочеш дізнатися, на що я здатна? — почулося з-за дверей.

Несподіваний вигук налякав і решту трьох хранителів, які спізнилися лише не хвильку. Вони заклякли й витріщилися на Ботріна. Той обережно зазирнув у покій. І мало не впустив булаву. Каріндоль стояла спиною до дверей. А навпроти неї — збентежений Ґрос.

— Ні, зовсім не обов’язково. Я вже здогадався з того, що ви прийшли сюди з олією і мечем. Але ви дещо залишили поза увагою, — сказав Ґрос.

Його голос був знаком діяти. Один хранитель вихопив з піхов сайкер і рушив до дверей, але Ботрін несвідомо відштовхнув його. Хранитель розгублено глянув на Ботріна, і той указав на булаву у своїй руці. Усі подумали, що зрозуміли намір Ботріна. Цієї миті Каріндоль мовила:

— І що ж це?

Товариші Ботріна пропустили його вперед, бо вважали, що булавою простіше оглушити наґиню. Але Ботрін, певна річ, збирався вчинити інакше. Він рішуче стискав руків’я булави, готовий захищати наречену. Ґрос помітив його наближення й сказав:

— Наприклад, булаву, націлену на вашу голову.

Ботрін здригнувся. Він сподівався, що Ґрос дасть йому ще трохи часу. Налякався, що Карнідоль може обернутися, і високо заніс булаву, перш ніж встиг замислитися, що робить. Усвідомив, що відбувається, лише коли булава ринулася вниз. Та запізно. З моторошним звуком булава опустилася на потилицю Каріндоль. Заціпенілий Ботрін дивився на нерухоме тіло.

— Трясця твоїй матері! Де ти був стільки часу?! Я вже й так, і сяк її морочив.

Ботрін не чув бурмотіння Ґроса. Відлуння відчуття, яке передалося йому через руків’я булави, так жахало, що луска ставала сторч. Усі хранителі стояли ошелешені, — усе-таки на підлозі лежала закривавлена жінка, — і тому не звернули уваги на надзвичайний переляк Ботріна. Ґрос поплескав його по плечі. Той сіпнувся й зазирнув Ґросу в очі. Переляканий жених поступився місцем боягузові Ботріну, який усім своїм виглядом мовби казав: «Я на твоєму боці, Ґросе. Я вчинив би так само скільки завгодно разів. Тобі немає в чому мене підозрювати».

— Молодчага, Ботріне! Дякую тобі.

Ботрін запалав пекучою ненавистю до самого себе. Але на вустах його з’явилася усмішка. Він заговорив, сам дивуючись з власних слів:

— Що вона тут робила? Я почув дивний шум і прибіг, побачив, що ти потребуєш захисту, але нічогісінько не второпав.

Жених, який щойно вдарив наречену булавою, не міг дозволити собі сумувати. Для нього важливіше було завоювати довіру інших хранителів.

Ботрін повернувся в теперішній час.

У цьому часі хранитель Ботрін дивився в обличчя Віас. Її кровожерлива злість трохи вгамувалася. Віас була спантеличена. Ботрін відчув вологу на щоках.

— І чого ти сльози пустив?

— Це я.

— Що — ти?

— Я і є той чутливий хранитель, про якого ви запитували.

Віас радісно скрикнула й хотіла була підвестися, але Ботрін ще не договорив.

— Сеферін, Юсбі, Каріндоль. Їх усіх визначив я.

Хто така Сеферін, Віас не знала. Та її зацікавило інше.

— Навіщо вам так конче було потрібно зробити з Рюна втілення? Навіщо було вбивати Юсбі, якщо ви могли заморозити його, як пізніше Каріндоль? Чому чекали п’ятнадцять років?

— Через Сеферін. Так захотів Ґалотек.

Знову зайшлося про цю Сеферін, і Віас запитала, хто вона така. Ботрін проскімлив:

— Старша сестра Ґалотека.

Тепло, яким щедре сонце поливало Кіборен, наповнювало й тіла вояків Бамбукового полку. Протягом виснажливого прискореного походу, який тривав цілий місяць, вони теж не мерзли. Але тепло рідного лісу годі було порівнювати з теплом, створеним воєводами-хранителями. Тепло змило з них місячну втому. Особливо насолоджувалися ним верховний хранитель Ківейн і четверо інших хранителів, які побували в безбожницькому полоні. По тому, як наґи прорвалися в укріплення над пропускною брамою Сіґуріатської платної дороги й звільнили бранців, довелося поспіхом забиратися звідти. Тож щастя свободи хранителі відчули тільки тепер. Швидкий похід на південь лякав їх. Їм здавалося, що поспішати потрібно, щоб утекти від переслідувачів.