Ли Ёндо – Той птах, що п’є сльози. Книга 3. Вогонь доккебі (страница 21)

Це погодне лихо створив один воєвода-хранитель. Головний воєвода Ґалотек зібрав з низин усю вологу, яку тільки зміг, і перекинув її на гори. Хоча йому й не вдалося створити сприятливу для наґів погоду, принаймні ніхто з них не ціпенів від холоду. Військо просувалося без особливих труднощів.

Ґалотек міг би пишатися своїм досягненням, але, на жаль, йому не дозволено було радіти. Він гнівався на себе самого. Таке часто буває зі збирачами душ. Вимога Джукведо доводила Ґалотека мало не до сказу.

— Що ти верзеш? Ти ж сам казав, що вартові пропускають усіх без розбору, аби тільки сплатили за прохід?

— Це правда. Гм. Так вони й роблять.

— То ми сплатили б і пішли собі. Навіщо починати битву?

— Слухай, Ґалотеку! Ми збираємося підкорити всю Північ. Сіґуріатську дорогу теж доведеться колись захопити. Тож спробуймо зараз! Чому б і ні? Нам потрібно помститися за Павлонієвий та Кокосовий полки!

Полки, згадані Джукведо, колись напали на укріплення Сіґуріатської платної дороги, але нестерпна холоднеча змусила їх відступити. Проте Ґалотека промова Джукведо не вразила.

— Ти сам знаєш, чому я проти! Ми мусимо найперше звільнити верховного хранителя Ківейна. Не слід марнувати час на битву, якої можна уникнути.

— Ґалотеку, ну ж бо, Ґалотеку! — стримуючи гнів, канючив Джукведо. — Уяви лишень, як я почуваюся. Я не можу пройти крізь пропускну браму, наче нічого й не було! Зараз становище геть інше, ніж дві з половиною сотні років тому! У нас двадцять тисяч вояків, та ще й яких — майже безсмертних! Протягом часу дії содраку вони вистоять перед будь-якими супротивниками, крім хіба що особливо затятих леконів. У нас є воєводи-хранителі, які володіють силою води. І ти кажеш мені просто пройти повз, маючи таке військо? Який ти немилосердний до мене! Я боюся, що збожеволію. Ти розумієш?

Ґалотек трохи здивувався. Адже Джукведо ніколи так не плазував перед ним, нічого не вимолював так. Але він відповів на ці благання прохолодно:

— А ти спустися на глибину й там поспи, поки ми проходимо браму.

Збирачі душ не всемогутні. Хоча про це їм не варто шкодувати. Наприклад, вони не можуть пронизати самих себе грізним поглядом. Але й Джукведо не міг послати Ґалотеку свій роздратований погляд. Та все одно Ґалотек здогадався, що відчуває Джукведо, і заспокійливо мовив:

— Так, Джукведо. Колись нам доведеться завоювати це укріплення. І того дня я передам тобі всю владу. Але це буде не сьогодні. Наша мета — порятунок верховного хранителя. Потім ми якнайшвидше повернемося до Кіборену. А коли все закінчиться — присягаюся, дам під твою оруду не двадцять, а хоч двісті тисяч вояків. Наберися терпіння.

— Щоб ти провалився! Давно вже обіцянками годуєш! Тільки язиком плещеш! Казав же, що віддячиш, якщо допоможу тобі стати клятим очільник ом триклятих наґів! Що дозволиш вести війну на Півночі, як мені заманеться! А тепер, значить, «наберися терпіння»? Як мені впевнитися, що ти не набрехав знову?

Ґалотек був ошелешений таким вибухом гніву. Джукведо був якийсь не такий, як зазвичай. І Ґалотек замислився, чи варто завдавати собі клопоту, намагаючись його втішити.

Ґалотек так і не встиг визначитися. Хід його думок перервав мислевислів полковника Борака:

— Пане головний воєводо, надійшло зміїне повідомлення.

Галотек запитально витріщився на Борака, і той пояснив:

— Повідомлення із Дзідоґраджа. Хочуть передати щось вам особисто.

— Джукведо, поки мушу відкласти нашу розмову. Треба прийняти повідомлення, — з важким зітханням сказав Ґалотек і відразу передав Бораку мисленаказ: — А ти поки підтримуй тепло разом з воєводами-хранителями.

Полковник Борак переполохався. Переконавшись, що Борак почав посилати мислевислови іншим воєводам-хранителям, Ґалотек пішов до пересувного сховища глечиків зі зміями — невеличкого будинку на колесах.

Він піднявся східцями до дверей, відчинив їх і ввійшов.

Всередині сховище мало вигляд покою знахаря: уздовж усіх стін тягнулися ряди полиць, і кожна була щільно заставлена глечиками, призначеними для спілкування з певним містом або полком. Посередині стояв стіл. Його стільниця була оточена невисокою стінкою, щоб убезпечити від падіння змій, висипаних із глека.

Коли Ґалотек увійшов, на столі вже вовтузилися змії, а поряд стояв зміїний тлумач.

— Повідом, що головний воєвода Ґалотек прибув.

Зміїний тлумач привітав Ґалотека ввічливим кивком, захопив свідомість змій і передав повідомлення. Тлумач тримався спокійно й мовчав, адже завдяки своїй діяльності був утаємничений в численні важливі подробиці. Ґалотек не володів умінням захоплювати свідомість, проте читати зміїні знаки вмів.

— Це хранитель Ораґі. Як ваші справи, головний воєводо? — прочитав Ґалотек повідомлення із Дзі-доґраджа.

— Усе гаразд, дякую, Ораґі.

— Від вас не було новин майже десять днів. Чому так сталося?

— Весь цей час військом управляв старший воєвода Сармак. Ми переслідуємо противника.

— Тобто поки верховний хранитель перебуває в лапах ворогів, ви знайшли собі більш нагальні справи й знехтували своїми обов’язками?

— Джукведо Сармак — один з найвидатніших полководців усіх часів. Я не полишав своїх обов’язків, а передав їх тому, хто знається на військовій справі краще за мене. Що з посудиною із серцем верховного хранителя?

Ґалотек почувався бридко, пригадуючи попередню розмову з Джукведо. І сам дивувався, що верзе таку нісенітницю. Змії склалися в нове повідомлення:

— Посудина із серцем верховного хранителя ціла й неушкоджена. А він, певно, з нетерпінням чекає на порятунок. Ви придумали, як його звільнити?

— Так, і крок за кроком здійснюємо свій задум.

— Тобто вам нічого відповісти. Сталося щось погане?

Ґалотек зажурився, бо не міг відповісти хранителю Ораґі: «Я тут б’юся з безбожниками, а ти сидиш і тільки розумного із себе корчиш. Стули пельку й жери, що дають!». Усе-таки Дзідоґардж був могутнім містом. Аж таким могутнім, що Ґалотеку довелося вдавати шанобливість.

— Зараз я веду Бамбуковий полк Сіґуріатським хребтом. Ці гори дуже високі, й встановити тут теплу погоду неабияк складно. Але скоро ми наздоженемо їх.

— Вибачте, що кваплю вас, але не забувайте, що всі хранителі зараз у безмежному відчаї через викрадення верховного хранителя. Доки превелебний не повернеться до нас, ніщо не зможе втішити нас у печалі й страху.

— Верховний хранитель обов’язково повернеться. Я ніколи не беруся за неможливе.

— Широко відомо, що ви не визнаєте неможливого. Моє найщиріше бажання — щоб верховного хранителя звільнили, щоб він повернувся, зберігши якнайбільше частин тіла. Це спільне бажання всіх хранителів.

Ґалотек жорстко вилаявся:

— Так-так, поганцю! Просиш, щоб я привіз його цілим, з головою? На відміну від моєї сестри!

Завдяки останнім краплинам самовладання Ґалотек випалив ці слова вголос. Тому його почув лише Джукведо. Зміїний тлумач трохи стривожився, помітивши, як шаленіє головний воєвода. Ґалотек відчув на собі його погляд, уклав настовбурчену луску й мислемовив:

— Я зроблю все можливе. Довіртеся мені.

Ораґі передав ще кілька недоладних речень для завершення розмови. Змії завмерли, і тлумач, стиснувши кулаки, заходився згрібати плазунів. Ґалотек деякий час за ним спостерігав, а потім мислемовив:

— Подай хатенґразький глечик.

Тлумач відшукав потрібний глечик, і за мить хранитель Серізма відповів на виклик Ґалотека.

— О, Ґалотеку!

— Преподобний Серізмо, я хотів би знати, як у Хатенґраджі ставляться до того, що Ківейн потрапив у полон до безбожників. Чи не більш розумно обрати нового верховного хранителя, ніж рятувати того бевзня? Дзідоґразький Ораґі заявив мені тут, що всі хранителі без винятку охоплені жахом і печаллю через зникнення того недоумка. Дурниця якась...

— Ґалотеку, накажи тлумачеві відвернутися.

— Що?

Перш ніж Ґалотек отямився, тлумач виконав наказ і повернувся до нього спиною. Він був сумлінним служником. Ґалотек прочитав таємне послання:

— Ґалотеку, цей Ораґі не перебільшує. Можливо, він навмисно старався справити на тебе таке враження. Ти не знаєш, що відбувається в Кіборені. А поки ти на війні, у тилу Ківейна шанують дедалі більше.

Ґалотек не міг надіслати відповідь і лише схилив голову до плеча. А Серізма продовжив:

— Для тебе Ківейн — лише уособлення угоди з Дзідоґраджем і незручний воєвода-хранитель. Але в нас усе інакше. Богиня ув’язнена, а святе місце не може залишатися порожнім. І Ківейн посів його. Якщо дзідоґразькі хранителі грають з тобою, значить, це не підлягає сумнівам.

Ґалотек знову вилаявся. Тепер мислевисловом. Тлумач так і стояв спиною і не передав лайку Серізмі. Ґалотек прочитав наступне зміїне послання, яке ще дужче розбурхало його гнів:

— Я тобі розповім, що на думці в кожного хранителя. Запам’ятай це. Коли в нашому суспільстві всім заправляли жінки, Богиня належала тільки хранителям. Коли Богиня зникла, хранителям знадобилося її кимось замінити. У тебе та інших воєвод-хранителів є вояки, якими ви управляєте. А хранителі залишилися без правителя. Верховний хранитель їм дуже потрібен. А прості наґи — ті взагалі з глузду з’їхали. Знаєш, що вони думають про верховного хранителя, який став до лав війська? Його вважають рятівником Богині. Для них він мученик, який не шкодує себе заради повернення Богині народові.

Ґалотек більше не міг навіть лаятися. Мимохіть шурхотів лускою і невідривно дивився на змій.