Ли Ёндо – Той птах, що п’є сльози. Книга 3. Вогонь доккебі (страница 20)
— Природно, що вам важко довіряти якомусь там наґу.
Обличчя Кітати Джаборо на мить застигло. Але він був розумний чоловік, і не хотів ганьбити себе перед драконодухим брехнею чи виявами гніву.
— А ви, князю, допоможіть мені навчитися довіряти цьому наґові.
Рюн кинув погляд на Беміона. Той водив пальцем по землі — й у нього виходили не слова, не малюнки, а якісь незрозумілі риски.
— Я роблю це заради сестри.
Кітата скоса подивився на Рюна, який, не відриваючи очей від Беміона, додав:
— Вона помирає.
— Про що це ви? Її Величність хіба нездужає?
— Її вбиваєте ви. Як і передрік колись Кейґан Дракар.
Кітата стулив рота. В кутиках очей Рюна бриніли срібні сльози.
— Вона вже не та Само, яку я знав. Погодившись надягти маску, вона перестала бути не тільки моєю сестрою, а й наґинею. Вояки не бачать її обличчя, але ж чують голос! Чують і мій голос, а іноді й голоси інших наґів. Та все одно не помічають схожості їхнього звучання. Як це можливо? Наші голоси, без сумніву, подібні! Але ніхто цього не помічає. Вони самі вводять себе в оману. Як кажуть, щоб розрізнити Боні та Нані, потрібні двоє. А якщо обидва наполягатимуть, що перед ними Боні, то Нані може стати нею.
— Вояки... й подумати не сміють, що їхня королева може бути наґинею. Але чому ви кажете, що Її Величність помирає?
— Вона хоче себе знищити.
— Що ви маєте на увазі?
— Само часто бачить сон: як стоїть перед вишикуваним військом, і раптом хтось невідомий зриває з неї маску.
Кітату розповідь про цей сон зовсім не здивувала. Нічого дивного, що особа, змушена постійно терпіти незручність маски, бачить уві сні, як знімає її, або як маску зриває з неї хтось інший. Щойно він зібрався поділитися своєю думкою, Рюн похитав головою.
— Ні.
— Тоді... що може означати цей сон? Як гадаєте?
— А ви уявіть, що було б, якби це трапилося наяву.
— Наяву?
— Так! Якби хтось зірвав маску з моєї сестри перед військом? Що сказали б вояки? Ви четвертий рік воюєте зі мною пліч-о-пліч, та досі не навчилися мені довіряти. Щоправда, ніколи не зізнавалися в цьому відкрито. Ваше самовладання варте поваги. І я поважаю вас. Але чого чекати від простих вояків, коли перед їхніми очима зненацька постане наґиня?
Кітата знітився. А Рюн раптом усміхнувся.
— Вони можуть сказати, що це витівки злого духа.
— Що?
— Колись давно я зустрів тут одного божевільного, хворого на королівську недугу. Так ось, почувши мій голос, він тієї ж миті забажав узяти мене за дружину. Кинувся всередину цієї вежі, побачив мене й пояснив собі розбіжність між бажаним і дійсністю так, нібито це злий дух підступними чарами перетворив на наґа майбутню королеву.
Рюн дивився на Вітряну вежу, до якої прихилився спиною Беміон.
— Безневинні вигадки — не єдиний спосіб заперечити те, що здається неймовірним. Є й інший, більш дієвий, руйнівний спосіб.
Кітата не став запитувати, що то за спосіб. Не було потреби. Рюн продовжив:
— Наґи називають таких, як я, вогненаґами. Для них це означає приблизно те саме, що «збоченець» для вас. Пояснити точне значення слова «вогненаґ» не так просто. Більшість наґів переконана, що це слово означає «наґ, створений з доккебінського вогню». Збоченець — це той, хто втратив людські ознаки, а вогненаґ — той, хто з вигляду наґ, але насправді ним не є. Як примара з доккебінського вогню. О, вороже військо переміщується.
Кітата аж підскочив від здивування. А Рюн так само дивився на Вітряну вежу та незворушно говорив далі:
— Чорнодеревний полк ухвалив рішення відступити. У них тільки п’ятеро воєвод-хранителів. Вони не вистоять проти Жара. І земля вся висушена. Розуміють, що перемогти неможливо.
Кітата мимоволі спрямував погляд на південь, хоча й розумів, що не вгледить там Чорнодеревного полку. Рюн не зважав на це й вів далі:
— Тож я не наґ, а вогненаґ. Наґи не сприймають мене як свого. Але моя сестра — така, як звичайні наґи. Я не хочу, щоб вона носила маску й помирала через вас. Їй потрібно повернутися в Кіборен, а не помирати на Півночі. Я, клятий драконодухий Рюн Фей, прийму на себе назьку ненависть замість Само. Ось моє рішення. Я зроблю це просто зараз.
— Просто зараз?
— Дивно, що Чорнодеревний полк переміщується на південь. Мабуть, звідти рушить йому назустріч ще один полк. Чорнодеревний полк зараз пропустить нас, а трохи згодом, об’єднавши зусилля із цим невідомим полком, спробує нас оточити. Обмін зміїними посланнями дає наґам змогу діяти злагоджено на великих відстанях.
Кітату приголомшила хитрість наґів. Але він сумнівався, що два відокремлені підрозділи зможуть одночасно підійти до визначеного місця. Найменша розбіжність у часі — і полки будуть розбиті по одному. Небезпечний задум.
Кітата напружено мовив:
— Як ви збираєтеся вчинити?
— Я здолаю п’ятьох воєвод-хранителів Чорно-деревного полку. Поки триватиме наша сутичка, Асхваріталь робитиме свою справу. Передайте головному воєводі, що нам слід сповільнити просування на південь. І ще одне прохання: подбайте, щоб Беміон Ґульдохар не підходив до пана Жара.
Перш ніж Кітата встиг щось відказати, Рюн махнув рукою до Асхваріталя. Дракон схилив голову, і Кітаті довелося відступити. Хапаючись за шпичаки на грудях Асхваріталя, Рюн спритно видерся йому на шию. І Асхваріталь шугнув у небо. Він розправив крила, створивши потужний порив вітру, й випустив блискавку. Коли Кітата нарешті наважився прибрати руку від очей, Асхваріталь уже відлетів доволі далеко на південь.
Кітата подумав, що, мабуть, так ніколи й не звикне до драконових див, зітхнув і замислився, де міг би сховатися від вітру й блискавки переляканий фансайський князь. Найбільш імовірним йому здалося припущення, що шукати потрібно всередині Вітряної вежі.
* * *
Кей, помічник голови варти платної дороги, сидів, склавши на столі руки з переплетеними пальцями.
— Чому ваш брат так зненавидів наґів?
— Тому що всі навколо ненавидять їх.
— Тобто ви хочете сказати, що він просто піддався загальному настрою?
— Ні, я не казала, що Рюн слабкий і не має власної думки! Він — драконодухий. Знаєте, що це означає?
— Це особа, гостра, як вода.
Само здивовано зазирнула в очі помічникові.
— Вода здатна проникати куди завгодно, — додав він.
— Куди завгодно... Так, ваша правда. Рюн надто довго перебував серед сіверян, а ті всім серцем ненавидять наґів. Тільки Богиня відає, що він відчув завдяки своїй проникливості. Майже чотири роки серед сіверян, у яких наґи відняли найцінніше. І половину цього часу він прожив зі здібностями драконодухого.
— Вода проникає куди завгодно й перетворюється на що завгодно. Якщо в неї додати кров — стане кров’ю, якщо отруту — стане отрутою. Ви натякаєте, що ваш брат, проникнувши в душі сіверян, перейнявся їхньою ненавистю?
— Так.
Помічник поволі похитав головою.
— Не може бути. Лише за чотири роки стати новим Кейґаном Дракаром? Не вірю.
— А ви добре знаєте Кейґана Дракара?
— Ніхто у світі його не знає добре.
Само відчула в голосі помічника дивний відтінок, але не вловила його значення. Помічник заговорив знову:
— Хай там як, ваші стосунки з братом мене не обходять. Варта може надати вам можливість скористатися дорогою та нічлігом. Але пустити вас в укріплення, щоб ви влаштували тут битву, ми не можемо.
Само збентежилася.
— Благаю вас, передумайте!
— Я не можу. Ви мусите дотримуватися правил платної дороги — користуватися тим, що вам надається.
Само хотіла й далі вмовляти помічника, але збагнула, що останні його слова дещо приховують. Він не відмовив, а сказав, що потрібно користуватися тим, що надається. Само пильно придивилася до виразу його обличчя й усе зрозуміла.
Вершини Сіґуріатського хребта відчули спеку вперше відтоді, як відкрилися небеса.
Вода вбирає тепло. А коли переповниться теплом, випускає його. Вода жадібно крала всі сонячні промені, що падали на землю, а тепер випускала надлишок. Сіґуріатські гори здригнулися від небаченої спеки. Волога стікала стовбурами дерев, наче піт. На схилах скупчився такий густий туман, що наґи не бачили, куди ступити. Спантеличені наґи, які не вміють плавати, проходили крізь туман, наче пливли у воді.