Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 93)
Якщо Інеж отримає свої гроші, якщо вона матиме свій корабель, вона зможе вкласти свою частку роботи, щоб змінити все це. Якщо вона переживе цей день. Вона уявила їх усіх: Каза, Ніну, Матаяса, Джаспера, Вілана, Кувея, який так мало розповідав про своє життя, — рядочком на линві, їхня рівновага була точно виваженою, їхні життя — пов’язаними докупи надією та вірою одне в одного. Унизу церквою шастатиме Пекка, і Мара підозрювала, що Дуняша теж буде поблизу. Інеж називала дівчину кольору бурштину та слонової кістки своєю тінню, але, можливо, та була ще і знаком, нагадуванням, що Мара створена не для такого життя. Утім, складно було не відчувати, що це місто стало її домівкою, а Дуняша була тут незваним гостем.
Тепер Інеж дивилася, як вартові востаннє обшукують перший поверх церкви, зазираючи в усі кутки й каплиці. Вона знала, що вони можуть відправити кількох хоробрих офіцерів обшукати дах, але тут було безліч місць, у яких можна сховатися, а якщо доведеться, вона може просто ковзнути назад на купол каплички й перечекати там.
Вартові вишикувалися на своїх місцях, і Мара чула, як капітан віддає накази, де саме на сцені мають сидіти члени Торговельної Ради. Вона помітила університетського медика, якого привели для засвідчення Кувейового здоров’я, і побачила, як один із вартових привіз до місця, де стоятиме аукціонер, подіум. Зауваживши кількох Десятицентових Левів, які прогулювалися проходами разом із вартовими, дівчина відчула укол роздратування. Вони випинали груди, насолоджувалися своїми новими повноваженнями, хизувалися перед іншими багряними пов’язками міської варти й реготали. Справжня міська варта не здавалася вдоволеною, а ще Інеж помітила, що кілька членів Торговельної Ради насторожено спостерігають за їхньою поведінкою. Можливо, вони замислилися, чи дійсно отримали більше, ніж сподівалися, дозволивши купці бандитів із Бочки представляти їхні інтереси? Цей танець із Пеккою Роллінзом розпочав Ван Ек, але Інеж сумнівалася, що король Бочки довго дозволятиме йому верховодити.
Мара перевірила обрій аж до гавані й чорних веж-обелісків. Ніна мала рацію щодо Ради Потоків. Схоже, вони віддали перевагу тому, щоб усамітнено залишитися у своїх сторожових баштах. Хоча — оскільки ніхто не знав їх особисто — Інеж підозрювала, що вони можуть просто зараз сидіти в церкві. Вона подивилася в бік Бочки, сподіваючись, що Ніна в безпеці і її не викрили, що завдяки численній присутності міської варти в церкві пересуватися вулицями буде легше.
Опівдні лави почали заповнюватися зацікавленими роззявами — торговцями в грубо сплетеному одязі, матросами і професійними боксерами щойно з Клепок, вирядженими у свої найкращі, пишні, за мірками Бочки, шати, зграйками вбраних у чорне крамарів, декого з них супроводжували дружини з нахиленими над білими мереживними комірцями обличчями й увінчаними косами головами.
Наступними прийшли фієрданські дипломати. Вони були вбрані в срібне та біле й оточені дрюскелле в чорних формах; усі мали блискуче волосся й золотаву шкіру. Їхні розміри вже лякали. Інеж припустила, що Матаяс мусив знати когось із цих чоловіків і хлопців. Він служив разом із ними. Що він відчув би тепер, знову побачивши їх після того, як його заплямували ганьбою як зрадника?
Слідом з’явилася делегація Новозем’я із порожніми ременями для револьверів на стегнах — їх мусили роззброїтися біля входу. Вони були такими ж високими, як дрюскелле, але зі стрункішими статурами; дехто мав таку ж бронзову шкіру, як у неї, а хтось — таку темно-коричневу, як у Джаспера; у декого були пострижені голови, а інші заплели волосся в товсті коси й закручені вузли. Там, між двома останніми рядами новоземців, Інеж побачила закляклого Джаспера. Цього разу він не був найвищим у натовпі, а з комірцем накрохмаленого бавовняного плащу-пиловика, у який він заховав нижню щелепу, і капелюхом, низько натягнутим на вуха, його майже неможливо було впізнати. Принаймні Інеж сподівалася на це.
Коли прибули равканці, дзижчання в приміщенні перетворилося на ревіння. Що міг учинити натовп людей, які жили з торгівлі, крамарів і бешкетників, із цією величною міжнародною демонстрацією?
Равканську делегацію очолював чоловік у сюртуку кольору морської хвилі, оточений зграєю равканських солдатів у блакитному військовому вбранні. Це мусив бути легендарний Штурмгонд. Він випромінював упевненість, пливучи поруч із Зоєю Назяленскі з одного боку й Женею Сафіною з іншого, його хода була легкою й розслабленою, наче він прогулювався палубою одного зі своїх кораблів. Можливо, їй слід буде зустрітися з равканцями, якщо випаде нагода. Чого вона зможе навчитися за місяць в екіпажі Штурмгонда?
Фієрданці підвелися, і, коли дрюскелле зустрілися з равканськими солдатами, Мара подумала, що зараз може спалахнути бійка, але до них уже поспішали двоє членів Торговельної Ради, за якими тупотіла група офіцерів міської варти.
— Керч — це нейтральна територія, — нагадав їм один із крамарів високим і знервованим голосом. — Ми зібралися тут, щоб вести бізнес, а не воювати.
— Будь-кому, хто зневажить святість Церкви Бартеру, буде заборонено торгуватися, — наполягав інший, змахуючи чорними рукавами.
— Чому ваш миршавий король відправив на ці торги брудного пірата? — глумливо озвався фієрданський посол, і його слова луною розлетілися по собору.
— Корсара, — виправив його Штурмгонд. — Гадаю, він подумав, що моя гарна зовнішність додасть мені переваг. А там, звідки ви, це мало кого хвилює, я вгадав?
— Самовдоволений сміховинний павич. Від тебе смердить божевіллям гришників.
Штурмгонд понюхав повітря.
— Я вражений, що ви помічаєте ще щось крім смороду криги та інцесту.
Посол почервонів, як буряк, і один із його партнерів поспіхом відтягнув чоловіка геть.
Інеж закотила очі до неба. Ці двоє поводилися гірше, ніж парочка босів із Бочки, що зустрілися десь у Клепках.
Наїжачившись і буркочучи, фієрданці та равканці зайняли свої місця з протилежних боків від проходу, і каельська делегація ввійшла до церкви без зайвої помпи. Але за кілька секунд хтось крикнув: «Шуанці!» — і всі знову скочили на ноги.
Коли шуанці в оливкових формах, гаптованих золотом, впливли досередини в потоці червоних хоругв, прикрашених конями та ключами, усі погляди прикипіли до велетенських дверей собору. Шуанці промаршували проходом із кам’яними обличчями, а потім зупинилися, поки їхній посол розлючено сварився, переконуючи, що його делегація має сидіти в передніх рядах і що фієрданцям та равканцям віддали перевагу, посадивши їх ближче до сцени. Чи були серед них Кхерґууди? Інеж підвела погляд до блідого весняного неба. Дівчині не подобалася думка, що крилатий солдат може зісмикнути її із сідальця.
Нарешті Ван Ек рвучко поспішив до сцени з того місця, де ховався, і роздратовано кинув: «Якщо ви хотіли сидіти попереду, слід було відмовитися від театральної величної появи і прийти сюди вчасно».
Шуанці й керчинці ще трохи потинялися туди-сюди, поки делегація Шу Хану нарешті не всілася. Решта натовпу аж потріскувала від пересудів і допитливих поглядів. Люди здебільшого не знали, скільки вартував Кувей, і лише чули плітки про наркотик, відомий як юрда парем, тож їм залишалося тільки дивуватися, чому шуанський хлопчина залучив до гри таких поважних покупців. Кілька крамарів, які сіли на передніх лавах із наміром запропонувати свою ціну, здвигнули плечима і спантеличено похитали головами. Було зрозуміло, що ця гра не для пересічних гравців.
Церковні дзвони стали вибивати третю годину одразу після годинника на вежі «Ґельдреннера». Запала тиша. Торговельна Рада зібралася на сцені. І тоді Інеж побачила, як повернулася кожна голова в залі. Величезні подвійні двері відчинилися, й досередини зайшов Кувей Юл-Бо в супроводі Каза, Матаяса й озброєного ескорту міської варти. Матаяс був убраний у простий одяг торговця, але йому все одно вдавалося нагадувати своїм виглядом солдата на параді. Каз зі своїм синцем під оком і розбитою губою мав іще менш поважний вигляд, ніж завжди, попри строгий крій свого чорного костюма.
Негайно здійнявся крик. Важко було сказати, хто галасував найбільше. Найрозшукуваніші злочинці в місті розгулювали центральним проходом Церкви Бартеру. Щойно помітивши Каза, Десятицентові Леви, що вишикувалися вздовж собору, засвистіли. Тієї ж миті Матаяса впізнали його побратими-дрюскелле і взялися вигукувати, як припустила Інеж, фієрданські прокльони.
Святість аукціону захищатиме Каза та Матаяса, проте лише до тієї миті, коли пролунає фінальний удар молотка. Хай там як, але жоден із них не здавався хоч трохи занепокоєним. Хлопці йшли, випроставши спини й дивлячись прямо перед собою, а Кувей був надійно затиснутий між ними.
Він сам просувався вперед не так вдало. Шуанці знову і знову викрикували те саме слово: «Шеяо,
Міський аукціонер наблизився до підвищення й зайняв своє місце на подіумі біля вівтаря. Це був Джеллен Радмейкер, один з інвесторів, яких вони запросили на сміховинну Джасперову презентацію нафтових ф’ючерсів. Спостерігаючи за ним на Казове прохання, Інеж дізналася, що це надзвичайно чесний і набожний чоловік, який не мав родини, крім такої ж вірянки-сестри, яка проводила свої дні, миючи підлоги громадських будівель на славу Ґхезену. Джеллен був блідий, мав пучкуваті оранжеві брови і згорблену поставу, через що нагадував велетенську креветку.