Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 95)

Один хлопець з очима, що нагадували льодовики, і білявим, майже білим волоссям, тремтів від люті й шалено витріщався на нього з першого ряду. Які рани роз’ятрили командири, щоб у його очах з’явився такий погляд? Матаяс спокійно витримав його, приймаючи на себе гнів дрюскелле. Він не міг ненавидіти цього хлопця. Колись він і сам був ним. Урешті-решт юнак із крижаним волоссям відвів очі.

— Цей аукціон санкціоновано законом! — вигукнув шуанський посол. — Ви не маєте права зупиняти процес.

Плинороби звели руки. Чергова хвиля налетіла крізь відчинені двері, заревіла в проході, вигинаючись дугою над головами шуанців, і зависла в повітрі.

— Тиша! — наказала лідер Плиноробів. Вона почекала на подальші протести, і, оскільки ті не пролунали, хвиля поповзла назад і, не завдавши жодної шкоди, хлюпнулася на підлогу. Вода вигиналася в проході срібною змією. — Ми отримали повідомлення, що цей процес скомпрометовано.

Матаясів погляд уп’явся в Штурмгонда. Корсар умисне зобразив на обличчі помітне здивування, але навіть зі сцени фієрданець відчував його страх і занепокоєність.

Кувей тремтів, заплющивши очі та шепочучи щось собі під ніс шуанською. Матаяс не міг сказати, про що думає Бреккер. Це йому ніколи не вдавалося.

— Правила аукціону чіткі, — озвалася Плиноробка. — Ані контрактникові, ані його представникам не дозволяється впливати на результати аукціону. Вирішувати має ринок.

Члени Торговельної Ради вже попідскакували зі своїх місць, вимагаючи відповідей та збираючись на сцені навколо Радмейкера. Ван Ек вправно ламав комедію, вдаючи, що галасує разом з іншими, але пригальмував біля Каза, і Матаяс почув його бурмотіння: «Гадаю, саме я мав стати тим, хто викриє твою схему з равканцями, але схоже, ця честь випаде Потокам». Його рот вигнувся у вдоволеній посмішці. «Вілана довелося добряче відлупцювати, поки він зрадив тебе і твоїх друзів, — додав крамар, рухаючись до подіуму. — Я й не знав, що в цього хлопчини є хребет».

— Щоб видурити в чесних крамарів їхні гроші, було створено фальшивий фонд, — вела далі Плиноробка. — Ці кошти зосередили в руках одного з покупців.

— Звісно! — вигукнув Ван Ек, удавано дивуючись. — У равканців! Нам усім відомо, що вони не мають достатньо грошей, щоб робити на цьому аукціоні конкурентоспроможні ставки! — Матаяс чув, як піднесено чоловік насолоджується собою. — Нам відомо, скільки грошей равканський престол позичив у нас за два минулі роки. Їм ледве вдається сплачувати відсотки. Вони не мають ста двадцяти мільйонів крюґе, які можна запропонувати на публічному аукціоні. Із ними напевно попрацював Бреккер.

Тепер усі учасники торгів попідводилися зі своїх місць. Фієрданці лементом вимагали справедливості. Шуанці почали тупотіти ногами й гупати по спинках лавок. Посередині вихору стояли равканці, зусібіч оточені ворогами. Штурмгонд, Женя й Зоя опинилися в самому центрі з високо задертими підборіддями.

— Зроби щось, — прогарчав Казові Матаяс. — Це ось-ось обернеться на щось потворне.

Казове обличчя залишалося так само незворушним, як завжди.

— Ти так вважаєш?

— Чорт забирай, Бреккере. Ти...

Рада Потоків здійняла руки, і церква здригнулася від чергового лункого «бум». У вікна горішнього балкону ринула вода. Натовп змовк, але тиша і близько не була цілковитою. У ній вирувало розлючене бурмотіння.

Радмейкер гримнув своїм молотком, намагаючись засвідчити хоч краплю своєї влади.

— Якщо у вас є докази проти равканців...

З-поза маски, зробленої з імли, озвалася Плиноробка:

— Равканці не мають до цього жодного стосунку. Гроші передали шуанцям.

Ван Ек кліпнув і одразу змінив тактику:

— Отже, Бреккер уклав якусь угоду із шуанцями.

Тієї ж миті шуанці заперечливо заверещали, але голос Плиноробки заглушив їх:

— Фальшивий фонд було створено Йоганнусом Рітвельдом і Яном Ван Еком.

Крамареве обличчя зблідло.

— Ні, це не так.

— Рітве-е-е-ельд — фе-е-е-ерме-е-ер, — затинаючись, утрутився Карл Драйден. — Я особисто з ним зустрічався.

Плиноробка повернулася до нього:

— І вас, і Яна Ван Ека бачили у фойє готелю «Ґельдреннер» на зустрічі з Рітвельдом.

— Так, але вона стосувалася фонду, Асоціації юрди, найчеснішого комерційного підприємства.

— Радмейкере, — перервав його Ван Ек, — ви ж там були. Ви зустрічалися з Рітвельдом.

Радмейкерові ніздрі затремтіли.

— Мені нічого не відомо про пана Рітвельда.

— Але я вас бачив. Ми обидва бачили вас у «Ґельдреннері».

— Я відвідував там презентацію новоземських нафтових ф’ючерсів. Вона була надзвичайно химерною, то й що?

— Ні, — заперечив Ван Ек, хитаючи головою. — Якщо тут уплутаний Рітвельд, отже, за всім стоїть Бреккер. Він, мабуть, найняв Рітвельда, аби обдурити Раду.

— Кожен із нас вклав туди гроші за вашою порадою, — нагадав один із радників. — Ви хочете сказати, що всі вони зникли?

— Нам нічого про це невідомо! — не здавався шуанський посол.

— Це Бреккерових рук справа, — наполягав Ван Ек. Від його самовдоволених манер не залишилося і сліду, але самовладання залишилося неушкодженим. — Хлопець не зупиниться ні перед чим, аби принизити мене й найчесніших людей цього міста. Він викрав мою дружину, мого сина. — Крамар махнув рукою в бік Каза. — Хіба я вигадав, що ти стояв із Еліс на Худмедсбриджі в Західній Клепці?

— Звичайно ні. Я врятував її з ринкової площі, як ви і просили. — Каз брехав так гладенько, що навіть Матаясові це здавалося переконливим. — Еліс казала, що на неї надівали пов’язку, тож вона не бачила тих, хто її викрав.

— Нісенітниця! — зневажливо урвав його Ван Ек. — Еліс! — гукнув він угору, до західного балкону, де сиділа його дружина, склавши руки на високому вагітному животі. — Скажи їм!

Еліс похитала головою, очі в неї були широко витріщені та спантеличені. Вона прошепотіла щось своїй покоївці, і та крикнула вниз:

— Її викрадачі були в масках, а вона мала на очах пов’язку, аж поки вони не дісталися до площі.

Ван Ек розчаровано видихнув.

— Гаразд, мої вартові, безперечно, бачили його з Еліс.

— Люди, які вам служать? — скептично перепитав Радмейкер.

— Це Бреккер призначив зустріч на мосту! — запевняв Ван Ек. — Він залишив записку в будиночку біля озера.

— A-a-a, — з полегшенням озвався Радмейкер, — можете її показати?

— Так! Але... вона не була підписана.

— То як ви дізналися, що ту записку надіслав Каз Бреккер?

— Він залишив затискач для краватки...

— Свій затискач для краватки?

— Ні, мій затискач для краватки, але...

— Отже, у вас узагалі немає доказів, що вашу дружину викрав Каз Бреккер. — Радмейкерове терпіння добігало кінця. — А вся справа з викраденням вашого сина така ж безпідставна? Ціле місто шукає його, запропоновано нагороду. Я молюся, щоб ваші докази з цього приводу були вагомішими.

— Мій син...

— Я тут, батьку.

Усі очі в приміщенні прикипіли до арки біля сцени. Вілан спирався на стіну. Його обличчя було вкрите кров’ю, і здавалося, що хлопчик ледве стоїть.

— Ґхезенова рука, — пожалівся собі під ніс Ван Ек. — Невже ніхто не може впоратися зі своєю роботою?

— Ви розраховували на людей Пекки Роллінза? — задумливо проскреготів хрипким голосом Каз.

— Я...

— А ви впевнені, що це справді були Печчині люди? Тим, хто не живе в Бочці, важко відрізнити Левів від Воронів. Одна тварина схожа на іншу.

Матаяс не міг упоратися із задоволенням, яке відчув, побачивши, як вразило Ван Ека усвідомлення. Казові було відомо, що завести Вілана до церкви так, щоб їх не викрили Ван Ек чи Десятицентові Леви, неможливо. Тому він інсценував викрадення. Двоє Покидьків, Аніка та Кееґ, з пов’язками на руках і фальшивими татуюваннями просто підійшли до міської варти зі своїм полоненим і наказали вартовим привести Ван Ека.

Що побачив крамар, прибувши до каплички? Двійко членів банди із символікою Печчиних Десятицентових Левів узяли в полон його сина. Утім, Матаяс не думав, що вони аж так за нього візьмуться. Можливо, хлопчикові варто було раніше вдати, що він зламався.

— Допоможіть йому! — гукнув офіцерові міської варти Радмейкер. — Хіба ви не бачите, що хлопець побитий?

Офіцер підійшов до Вілана збоку й допоміг йому докульгати до стільця, куди вже поспішав на допомогу медик.